СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Діонісій Ляхович: «Хрест — це момент, коли приниження перетворюється на воздвиження»
27 вересня 2020 року, у світлий празник Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, преосвященний владика Діонісій Ляхович спонукає застановитися над значенням Хреста Господнього для кожного особисто.
ним бо Ти визволив нас від ворожої неволі»
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні ми величаємо подію знайдення чесного Хреста, на якому розп’яли Ісуса Христа. Історія та перекази нам подають, що у перші три століття не було відомо, де знаходиться Хрест, на якому був розіп’ятий Христос. Щойно у 326 році свята рівноапостольна Єлена, мати імператора Костянтина Великого, розпочала пошуки християнських святинь в Єрусалимі. На Голгофі знайшли гробницю, в якій похоронили тіло Ісуса Христа, а з другого боку знайшли також три хрести і дощечку з написом єврейською, грецькою і латинською мовою: «Ісус Назарянин — Цар Юдейський». Знайдення Хреста стало початком свята Воздвиження, а точніше спомин тієї події, коли єпископ Макарій воздвигав животворчий Хрест, в той час, коли люди побожно молилися: «Господи помилуй».
Люди зробили із дерева життя знаряддя кари
Хрест, на якому розіп’яли Ісуса Христа, стає знаменом християн — деревом життя. На ньому Ісус Христос довершує своє спасительне діло, яке Йому доручив Небесний Отець. Проте, хрест у часи Ісуса Хреста був деревом покарання, яке завдало Ісусові невимовних болів. Може, вина дерева? Зовсім ні, адже Господь сотворив своїм Словом дерева і все, що існує. І побачив Господь, що воно добре! (Бут. 1, 12) Все добре: дерева, їхні фрукти, плоди землі, весь мікрокосмос і макрокосмос. Все, що існує, згідно зі Святим Писанням — це Слово та Ім’я, мудрість та слава Божа. А чому дерево життя спричинило такі страшні страждання для Ісуса Христа? Вину слід шукати не в дереві чи його плодах, а в людині. Людина «з’їла» заборонений плід з дерева, тому що захотіла мати «знання добра і зла» та стати на місце Бога. В результаті цього вона почала ховатись від Бога посеред дерев, і свою наготу закривати листям. Вона користується деревом, щоб карати інших, розпинати на ньому людей. Провина не в дереві, а в людях, що з нього зробили знаряддя кари. І дерево, що Господь створив, стає карою для Сина Божого з вини людини. Проте, смерть Сина Божого на цьому дереві кари перетворює його на дерево життя, на знак перемоги, благодаті і спасіння людини.
Данило Мовчан, Ікона Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього
Хрест — це момент, коли приниження перетворюється на воздвиження
Отож, нам не йдеться тільки про фізичне воздвиження дерева — Хреста, а про духовне воздвиження, його піднесення від знаку прокляття до знамення спасіння, як ми слухали у читанні Першого листа апостола Павла до коринтян: «Слово про хрест — глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося — сила Божа» (1 Кор. 1, 18).
Ми поклоняємося хресту, виконуючи дуже глибокий і символічний жест, який, властиво, повторяє сам обряд його воздвиження. Ми спочатку припадаємо аж до землі нашим обличчям, співаючи: «Хресту Твоєму поклоняємося, Христе». Відтак ми підносимося, воздвигаємося, кажучи: «Святеє воскресіння Твоє славимо!» Хрест — це момент, коли приниження перетворюється на воздвиження.
Приниження нашого Спасителя на хресті
Щоб воздвигнути хрест від глупоти до спасіння, Ісус мусів на цьому дереві бути покараним, розіп’ятим і на ньому вмерти; Ісус «почав скорбіти та тужити, і сказав: „Смуток у мене на душі — аж до смерті!“» (Мт. 26, 38–39). В Оливному городі Ісус перебуває з тими ж учнями, які були з Ним на горі Тавор — Петром, Яковом та Іваном — і просить їх, щоб з Ним чували, молились… Проте, вони заснули так, як і на Таворі. Ісус «пройшовши трохи далі, припав до землі і почав молитися, щоб, якщо можливо, минула його ця година. І мовив: „Авва — Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти!“» (Мр. 14, 35–36).
Євангелист Лука, як лікар, спостерігає, що «піт його став, мов каплі крови, що падали на землю» (Лк. 22, 44). Страшне переживання Ісуса. Проте Ісус, побачивши, що така воля Отця, воздвигається, встає, лице Його стає світлим і спокійним, та каже апостолам: «Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився!» (Мр. 14, 42). Згодившись з Отцем, Ісус приймає на себе невимовні страждання. Моральні, як-от поцілунок Юди-зрадника, відречення Петра, втеча інших учнів, зневаги первосвященика Каяфи та Ірода, суд Пилата, порівняння Його зі злочинцем Вараввою, крики народу: «Розіпни, розіпни його!», засуд на розп’яття, і тим самим зневага всієї людської гідності, смерть, призначена для злочинця, — на дереві поза мурами міста… А фізичні муки — найбільші, які людина може перенести… Бичування, терням вінчання, несення хреста на Голгофу, прибиття цвяхами до дерева і на ньому піднесення… А до того насмішки і спокуси: «Якщо ти Син Божий, зійди з хреста, і ми повіримо в тебе». Однак, Ісус не використовує силу Божу для себе… Не сходить з хреста. Ще страшнішим болем, ніж бути прибитим до хреста, є духовний біль: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув» (Мт. 27, 46). Тут Він сходить до самого пекла, до самоти кромішньої… «Чоловік болів…», — як прорік пророк Ісая (53, 3). Віддає Ісус усе, останню краплину крови і води.
Прийшов момент, коли розкрилося небо. І об’являється Отець: «„Отче, у твої руки віддаю духа мого!“ Сказавши це, він віддав духа!» (Лк. 23, 46). Це вже воскресіння, обійми Бога Отця, завершення діла спасіння. І дерево прокляття стає «деревом життя», глупота — благодаттю.
Ісус запрошує йти за ним
Ісус Христос все здійснив заради нас! Проте нічого не може зробити без нашої участі. Він нас запрошує і каже: «Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною» (Мр. 8, 34).
Іти слідом за Ісусом, означає жити, як Ісус жив, молитись, як Ісус молився, а в найважчих моментах життя могти сказати: «Авва — Отче, усе Тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що Ти!». Тож нехай буде Твоя воля, як на небі, так і на землі! Необхідно зректися себе і своїх планів, взяти свій хрест, те, що життя нам дає, та йти слідом за Ісусом, єднатись з Ісусом терплячим, щоб могти сказати разом з апостолом Павлом: «Я з Христом розп’ятий. Живу вже не я, а живе в мені Христос» (Гал. 2, 19–20). І здійсниться воскресіння! Навіть у цьому житті, і на віки віків.
Хрест для християн — це дерево життя!
Хрест для нас, християн, — це дерево життя! Дерева завжди приносять життя! Без дерев і лісів не буде кисню на землі, не буде фруктів і поживи для людини та для звірят. Дерева нам дають помешкання і вогонь, шо гріє воду та дає можливість зготовити смачну їжу. Все, що створив Господь, — добре!
Проте людина не завжди має пошану до створіння. Вирубує ліси, забруднює ріки… А що робиться у Карпатах? Людина, ласа на багатство, карає створіння. І тому створіння стає карою для людини. Людина з дерева життя може зробити дерево кари. Проте Ісус своєю смертю на Хресті перетворив кару на благодать, смерть на воскресіння! Дерево, на якому був покараний Христос, стає деревом життя, знаменням воскресіння!
Тому ми співаємо: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресення Твоє славимо».
апостольський делегат із повними правами екзарха в Італії
27 вересня 2020 року,
у день празника Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста
Локації
Персони
Владика Діонісій ЛяховичАпостольський екзарх для українців-католиків візантійського обряду в Італії, василіянин.
