СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Діонісій Ляхович: «Хліб наш насущний, земний і євхаристійний; хліб, що дає життя дочасне і вічне»
«Поруч з нами, — як каже о. Юрій Щурко, завідувач кафедри Біблійних наук УКУ, — завжди є голодні та спраглі люди — не завжди їжі, але часто — любові, співчуття, підтримки, уваги, милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, посмішки… І сьогодні Господь каже до нас, подібно як колись до своїх апостолів: «Не треба їх відпускати, відсилати до когось, накидати комусь, відмахуватись від них, робити круглі очі, чи в розпачі втікати від них. Ви дайте їм їсти. Не потрібно багато. Тільки те, що маєте: свій час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу, оптимізм, посмішку, смирення, повагу, вірність…».
Сьогодні Літургія нам подає дуже важливі читання Божого Слова: розмноження хлібів і питання поділів у церковних спільнотах. Здається, що між цими двома читаннями не має зв’язку. Проте, зв’язок є, і дуже глибокий.
Перше питання про хліб. Хліб — це компонент усіх культур. Це питання життя і смерті людини як у фізичному, так і в духовному житті. Без хліба людина вмирає. Відібрати хліб — це засудити на страшну смерть, помирати з голоду. Голодомор — це дуже сумна і страшна сторінка нашої історії, адже він був організований саме на наші землі, яка може прогодувати хлібом цілу Європу. Але і сьогодні ми є теж в пошуку хліба тут в Італії, залишивши наш український чорнозем. Не тому, що наша земля перестала вирощувати хліб, а тому що вона наповнює стодоли олігархів, які собі кажуть: «Ïж, пий, веселися!». Байдуже їм, що мільйони своїх співвітчизників у біді, що їх брати гинуть на війні.
І питання хліба стояло гостро перед Ісусом. Він був голодний, бо сорок днів він постив в пустині. Диявол дуже підступно підходить до Ісуса, навіть визнає його Сином Божим, проте, підшіптує використати його владу на власну користь, кажучи: «Коли ти Син Божий, звели, щоб це каміння стало хлібом». Але Ісус відповідає, що «чоловік житиме не самим хлібом» (Мт. 4, 3–4). Ісус не перемінює камінь на хліб для себе, і взагалі жодного чуда не зробив на свою власну користь. Ісус не збирає собі скарбів на землі, та інколи не має навіть де голови приклонити. Проте сини людські ласі на те, щоб наповнити свої стодоли, і сказати собі: «Їж, пий, веселися!». Щоб осягнути цю мету, вони на все готові: використати брехню, крадіж, вбивства та і війни.
Цілком протилежний погляд Ісуса на хліб. Ісус не заперечує вартості хліба, а навіть навчає молитись до Отця, кажучи: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні!». Хліб — це життя! У сьогоднішній Євангелії ми читали, що Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих (пор. Мт. 14, 14). Звичайно євангеліст Матей змальовує діяльність Ісуса за допомогою трьох дієслів: побачив, змилосердився, вигоїв. Ісус, долаючи спокусу диявола, щоб звертати увагу на себе, він діє протилежно: бачить біду інших, милосердиться, і гоїть (конкретна дія). Коли йдеться про добро інших, слова «неможливо» немає у словнику Ісуса Христа. Все можливе для Господа.
Сьогоднішній євангельський уривок каже, що, коли настав вечір, учні просять, щоб Ісус відпустив народ, щоб люди пішли собі по селах купити їжу, адже знаходились на пустинному і самітному місці. А Ісус їм каже: «Дайте ви їм їсти!». Але ми маємо «тільки п’ять хлібів і дві риби», — ті відповіли. «Принесіть мені їх сюди!», — каже Ісус. І бере в руки п’ять хлібів і дві риби, підводить очі до неба, благословить і ламає, і дає учням, щоб учні передавали людям. Ісус відмовився перемінити камінь на хліб на власну користь, проте розмножує п’ять хлібів і дві риби і годує ними п’ять тисяч народу. Для інших все можливе! І в цьому ділі він просить співпраці його учнів.
Ламання і роздавання хліба — це серцевина християнського життя. Він на Тайній вечері, бере хліб у свої руки: благословить, ламає і каже: «Беріть їжте! Це моє тіло, що за Вас ламається…»
Ісус себе ототожнює з хлібом. Його історія життя дуже схожа на «історію» хліба, аж поки цей хліб появиться на столі. Ісус сходить з неба на землю, наче те зерно, що падає в землю, яке завмирає для себе, щоб принести набагато більше плодів; адже зерно, якщо вмирає для себе, то один тільки колосок родить 30, 60, 90 інших зернят. І пшениця сходить і росте. Так само і «Ісус зростає мудрістю, літами й ласкою Бога та в людей» (Лк. 2, 52). І плодів Ісуса багато: «сліпі бачать, і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мт. 11, 5). А пшеницю, щоб стала хлібом, треба її пожати, змолотити, змолоти, змісити, спекти… Щоб хліб дав нам життя, треба його поламати, покусати, проковтнути. І це зробили фарисеї і садукеї з Ісусом. Тож, коли на Тайній вечері Ісус бере хліб у свої руки, його благословить, ламає і каже: «Це моє тіло, що за вас ламається». І справді тіло Ісуса поламали, подерли, покусали, прибили до хреста і вбили… І подібна історія з вином. Щоб вино появилося на столі, воно переходить довший процес. Тож коли Ісус бере чашу у свої руки, воздавши хвалу, це вино, яке зображає його кров, що буде проливатися, кажучи: «Пийте з неї всі, бо це кров моя Нового завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів». І після цього просить, щоб учні робили те саме на його спомин.
«Хліб наш насущний», земний і євхаристійний; хліб, що дає життя дочасне і вічне.
І це стається з нашим хлібом, який ми заробляємо з таким трудом поза Україною. Ми не сіємо, і не жнемо, не молотимо і не мелемо, а навіть хліба не печемо, але хліб стоїть на нашому столі завдяки нашій важкій праці по італійських оселях. Ми цей хліб споживаємо, а також ламаємо і може більшу частину висилаємо в Україну, щоб дати життя нашим дітям, на потребу потерпілих. Ділимось хлібом не тільки з нашою родиною, але також з потребуючими. «Поруч з нами, — як каже о. Юрій Щурко, завідувач кафедри Біблійних наук УКУ, — завжди є голодні та спраглі люди — не завжди їжі, але часто — любові, співчуття, підтримки, уваги, милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, посмішки… І сьогодні Господь каже до нас, подібно як колись до своїх апостолів: „Не треба їх відпускати, відсилати до когось, накидати комусь, відмахуватись від них, робити круглі очі, чи в розпачі втікати від них. Ви дайте їм їсти. Не потрібно багато. Тільки те, що маєте: свій час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу, оптимізм, посмішку, смирення, повагу, вірність…“ (Проповідь за 6 серпня 2011 року). І таке ділення нашого хліба з іншими набирає євхаристійного значення, стає Євхаристією життя, що досягає своєї вершини в Таїнстві Євхаристії, у Божественній Літургії.
На початку християнства вірні приносили хліб і вино, частина якої служила для Літургії, а залишки для «агапе», згідно з яким всі члени місцевої спільноти збиралися разом на спільну трапезу, під час якої завжди здійснювалася Євхаристія. Агапе, таким чином, відтворювала Тайну Вечерю. Ми хліби і вино зазвичай приносимо на Панахиду чи Парастас, а на Літургію лише квашений хлібець — просфору, що її жертвується під час Проскомидії. Це і є наш земний хліб, що дає нам життя дочасне, якого ми жертвуємо Богові. Господь його приймає у свій «пренебесний жертовник», і в цьому самому хлібі дає себе для нас, проте вже є поживою на життя вічне. Ділення нашого хліба, стає хлібом небесним, і жертвою Ісуса Христа для нас, яке вже є запорукою життя вічного. Тому ділення таїнственного хліба є вершиною і джерелом всього християнського життя. Наша жертва завершується у жертві Ісуса Христа. Тому Євхаристія є вершиною і джерелом всього християнського життя!
Євхаристія є також тайною єдності. Ми споживаємо той самий хліб, який нас єднає і дає життя один одному. Тому поділи, є щось абсолютно протилежне до Євхаристії. Хто не визнає іншого — не ділить хліба з ним. Якщо ми не здатні ділити наш хліб з ближнім, то ми не є ще досконалими християнами, а інколи взагалі не можемо зватись християнами. Проти поділів християн боровся Апостол Павло, і Святі Отці шести вселенських соборів, яких ми спогадуємо у цій 8-мій неділі по Зісланні Святого Духа. Вони боролися проти поділів Арія, Савелія, Нестора та інших єретиків.
І нині християни поділені на різні конфесії. Продовжується те, що ми слухали, розколи і суперечки: «Я — Павлів, а я — Аполосів, а я — Кифин, а я — Христів; Я протестант, я православний, я католик. „Чи ж Христос розділився?“, — питається Апостол Павло. В яке ім’я ви хрестились? Чому не живете в єдності, за яку молився Ісус Христос?
Починаймо будувати єдність від себе: ділімось нашим хлібом. Спробуймо зробити бодай маленьке чудо поділитись тим, що маємо з потребуючим. Даймо відповідь на запрошення Ісуса Христа: «Дайте ви їм їсти!», та «Чиніть це на мій спомин» (Лк. 22, 19). Амінь.
† Діонісій Ляхович
Локації
Персони
Владика Діонісій ЛяховичАпостольський екзарх для українців-католиків візантійського обряду в Італії, василіянин.
