Владика Богдан Дзюрах: «Любити у правді та свідчити правду у любові!»
Яким чином любов і правда співдіють у християнському житті? Над цим запитанням застановився владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та Скандинавії, у черговому духовному роздумі із серії «Слово на дорогу».

«Коли ж Кифа [Петро] прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому в вічі, тому що заслужив на докір. Перше бо ніж прийшли деякі від Якова, він їв з поганами; а як прийшли, то почав таїтися та відлучатися, боявшись обрізаних. Разом з ним лицемірили й інші юдеї…» (Гал. 2, 11–13).
Цей уривок з послання до Галатів є дуже важливим для нас не лише з того огляду, що виявляє людські обмеження апостолів, серед яких траплялися суперечки і конфлікти — річ відома і близька усім нам. Але він показує щось набагато важливіше: цінність і необхідність в середовищі Христових учнів братнього напучення, якщо бачимо, що брат чи сестра відступають від правди, помиляються у своїх оцінках і діях.
Апостол Петро, який удостоївся об’явлення великих Божих таємниць, який належав до найближчого грона Христових учнів та якому Христос призначив особливу роль і місію у Своїй Церкві, все ж, як людина, нерідко був хиткий і піддавався страхові перед людьми. Цей паралізуючий страх довів його до трикратного відречення Христа, і навіть після Зіслання Св. Духа цей страх не покинув його цілковито, що й проявилося в Антіохії: Петро, який за відсутності юдео-християн був дуже відкритий до новонавернених з поган братів у вірі, «їв з ними», після приходу «деяких з Єрусалиму» почав уникати їхнього товариства, щоб не наразитися на критику з боку юдеїв.
Апостол Павло слушно побачив у цьому лицемірство і рішучо докорив Петрові. Павло робить велику послугу Петрові, допомагаючи тому, хто, за волею Христа, мав би утверджувати братів у вірі, самому утвердитися у вірі через навернення. Тут проявляється братерська любов Павла, а водночас — його непохитна вірність Божій правді.
Любов і правда у християнському житті не суперечать одна одній, навпаки — взаємно себе обумовлюють і доповнюють. Любов без правди стає сліпою та легко переходить у сентименталізм, або у деструктивну поблажливість; а правда без любові — безплідна, ранить і відштовхує, замість будувати та зціляти.
Вчімося і просімо в Бога цієї фундаментальної постави Христових учнів: любити у правді та свідчити правду у любові!
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та Скандинавії
СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви





