«Війна в Україні реальна. Вона вбиває, калічить і знищує щодня»: Звернення Української Католицької Церкви в Австралії про молитву за Україну

ЗВЕРНЕННЯ

Української Католицької Церкви в Австралії

Відстоюйте правду. Підтримайте тих, хто страждає»

«бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити»

(Мт. 2,13)

Сьогодні, святкуючи День Австралії, ми дякуємо Всемогутньому Богу за благословення, яке ми отримуємо живучи на цій великій південній землі Святого Духа. День Австралії також дозволяє нам задуматися про наші досягнення, а також про наші невдачі як нації. Для багатьох це день народного свята, а для інших — день скорботи. Перш за все, наш національний день має бути днем надії на краще майбутнє, спираючись на минулі досягнення, водночас навчаючись на своїх помилках. День примирення між усіма різними людьми, які складають нашу велику націю.

Святіший Отець Франциск Папа Римський закликав весь світ приєднатися до нього в молитві за мир в Україні 26 січня — у День Австралії для нас. «Я із занепокоєнням слідкую за зростанням напруженості, яке загрожує завдати нового удару миру в Україні та поставити під сумнів безпеку європейського континенту, що має більш широкі наслідки», — сказав Папа 23 січня після свого щотижневого звернення під час молитви «Angelus». «Я щиро звертаюся до всіх людей доброї волі, щоб вони вознесли свої молитви до Всемогутнього Бога, щоб кожна політична акція та ініціатива служили людським, а не партійним інтересам», — зазначив Понтифік.

У нашій східнохристиянській традиції Різдва ми радіємо і святкуємо, що «з нами Бог», прославляючи Христа, Князя миру, у піснеспівах і колядках. Однак, коли перечитуємо різдвяну оповідь, то дізнаємося про Богородицю, якій не знайшлося місця в заїзді, страждання і сумніви Йосифа та про Ісуса, що у немовлячому віці стає біженцем в Єгипті. У цій історії з’являється Ірод, кровожерливий тиран, який наказує вбити невинних дітей у Вифлеємі, щоб серед них знищити Месію. Який яскравий образ жадоби всевладдя!

Бажання панувати для Ірода було настільки великим, що він навіть убив трьох рідних синів. Святе Дитя, що дарує спасіння всьому світові, виглядало загрозливим для цього сатрапа, який жалюгідно чіплявся за власну важливість.

Протягом різдвяного часу Росія розмістила більше 100,000 своїх військових на кордонах з Україною — молодою демократичною державою, що саме здійснює непросте паломництво до свободи і гідності після років тоталітаризму, що жорстоко знищив 15 мільйонів людей на українських землях.

Сьогодні весь світ спостерігає і запитує: як можна карати війною незалежну державу за її бажання свободи слова, совісті, розвитку громадянського суспільства, відповідального урядування та інших свобод? Невже той факт, що український народ прагне жити згідно зі своєю Богом даною гідністю, може бути загрозою для сучасних іродів, що жадають влади і панування?

Це питання життя і смерті, адже ностальгія за втраченою імперією призводить до масових жертв і безмірних страждань в Україні.

Президент Путін неодноразово заявляв, що «розпад Радянського Союзу є найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». Не геноциди у Вірменії, Руанді чи Камбоджі, не Голокост і знищення євреїв у Європі, не жертви Голодомору в Україні та голоду в Китаї, не жорстокі смерті в радянських таборах, і навіть не дві світові війни з їхніми десятками мільйонів вбитих і скалічених. Ні, президент Росії вважає, що найбільшою катастрофою минулого століття стало падіння кривавої тоталітарної імперії, тюрми народів. І він наполягає, що вона у тій чи іншій формі має бути відбудована.

Богом дана гідність і свобода є загрозливими для правителів, що бажають панувати над іншими, будувати імперії, підкоряти і поневолювати. Тих, хто відчайдушно опирається і насмілюється відходити від страху тоталітаризму до свободи і гідності — як-от Грузія чи Україна, Білорусь чи Казахстан — безжально карають.

«В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає» (Мт. 2,18). За вісім років війни, яку розпочала Росія, Україна втратила значну частину територій, загинуло більше 14 тисяч людей, серед яких — діти, 1,5 мільйони осіб були змушені покинути свої домівки і переселитися у інші частини України, сотні тисяч живуть безпосередньо біля лінії зіткнення під постійними обстрілами, мільйони страждають від посттравматичного шоку. Вже тепер нараховується близько 400 тисяч ветеранів російсько-української війни, і є тисячі тих, хто втратив рідних і близьких.

Починаючи з лютого 2014 року, коли у центрі Києва при спробі придушити прагнення народу до гідності були жорстоко розстріляні 100 мирних протестувальників, українське суспільство живе під пеленою болю і скорботи. Лише один з наших братів єпископів в Україні, владика Степан Сус, очолював 134 похорони українських військових. У кожному місті і містечку, у сотнях сіл є свіжі могили загиблих — синів і дочок, сестер і чоловіків, батьків, дідусів. Вони віддали своє життя за те, що Господь дарував кожній людині — свободу і гідність.

Війна в Україні реальна. Вона вбиває, калічить і знищує щодня. Якщо російське вторгнення посилиться, воно принесе мільйони біженців, ще більше вбитих і поранених, ще більше сліз і болю. Проте, народ України сміливо переносить терпіння. Їхнє життя під загрозою, і вони потребують нашої підтримки і солідарності.

Що ми можемо зробити?

Молитися. Моліться за мир і справедливість в Україні. Бог є Господом історії і Чоловіколюбцем. Його благодать перемінює найчерствіші серця. На Україну жорстоко напали, захопили її територію, травмували її суспільство. Нехай Бог наверне серця тих, хто чинить насильство. Господь дивом визволив народи Радянського Союзу, який розпався без кровопролитних воєн. Нехай Бог оберігає Україну та її людей від лиха. Нехай оберігається і шанується Божий дар людської гідності.

Відстоювати правду. Дізнавайтеся факти та боріться з брехнею та російською дезінформацією у світі постправди. Діліться правдою з іншими. Світ не повинен відвертатися, ви не повинні відводити погляд. Шукайте і діліться правдою, яка визволяє та дає мудрість.

Підтримуйте. Україна переживає глибоку гуманітарну кризу. Людям на лінії розмежування бракує найнеобхіднішого — питної води, пального, продуктів харчування, одягу, ліків. Загоюйте рани. Допомагайте жертвам цього жорстокого вторгнення.

«Вислухай, Боже, мою молитву, і не ховайся від благання мого…
Я мучуся у моїм болі й хвилююся ворожим гуком…
Залиши на Господа твою турботу, і він тебе підтримає»

(Пс. 55, 1,2–3, 23)

† Микола Бичок, ЧНІ,
єпарх Мельбурнський

Дано в Мельбурні,
при катедральному Соборі Свв. Апп. Петра і Павла,
в день святих мучеників Єрмила і Стратоніка,
26 січня 2022 року Божого