СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВідверто про віру, сумніви, молитву і вибір: відповіді єпископа Володимира Груци для молоді
Під час зустрічі з молоддю Личаківського деканату Львівської архиєпархії у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці у м. Львові владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, у форматі відкритого діалогу відповів на запитання, які сьогодні найчастіше хвилюють юнаків і дівчат: про віру і сумніви, молитву, соціальні мережі, дружбу з невіруючими, ставлення до ворогів, дошлюбне життя разом, служіння в Церкві та духовний розвиток. Розмова була щирою, глибокою і водночас дуже практичною — з конкретними порадами для щоденного життя.
Пресслужба Львівської архиєпархії УГКЦ подає ключові відповіді владики у форматі запитань і відповідей.
Чи важко проповідувати у соцмережах?
Владика говорить, що проповідувати у соцмережах водночас і легко, і важко. Важко тому, що немає живого контакту з людиною, не видно її стану, реакцій, внутрішнього переживання. Є також небезпека «засісти» в соцмережах і втратити багато часу. Водночас соцмережі дають можливість достукатися до дуже великої кількості людей — це простір для сучасної євангелізації.
«Якби за часів апостолів були соціальні мережі, вони б точно ними користувалися — для добра людей, для проповіді Божого слова».
«Соцмережі мають служити людині, а не поневолювати її».
Що робити, якщо твої друзі не вірять у Бога?
Владика наголошує, що віру найкраще передавати не словами, а власним життям. Не завжди варто намагатися когось переконати — значно сильніше діє особистий приклад. Водночас, якщо спілкування з невіруючими друзями починає віддаляти від Бога, становити духовну загрозу, — тоді потрібно бути дуже обережним. Але мудрі люди завжди мають шукати шлях до діалогу та порозуміння.
«Будьте для інших прикладом християнського життя. Хай вони, дивлячись на вас, зацікавляться вашою вірою в Бога».
«Найкраща проповідь для ближніх — наш особистий приклад християнського життя».
Як любити ворогів під час війни?
У відповідь владика поставив дуже гостре питання: чи можна зло перемогти злом? Ненависть, агресія, бажання знищити — усе це руйнує нас зі середини. Так, зараз ми знаємо, хто і якими є наші вороги, але якщо жити лише ненавистю до них, то ми самі себе знищимо. Натомість ці важкі (але справедливі) почуття маємо преобразити, трансформувати в мужність — силу для захисту, витривалість і внутрішню гідність.
«Ненавистю ми не подолаємо зло, але знищимо самі себе».
«Ненависть руйнує нас, а мужність допомагає вистояти».
Чи ви любите футбол? Чого він може навчити у духовному житті?
Владика розповів, що колись дуже любив футбол і досі ним цікавиться. У цій грі він бачить закономірності і правила, важливі і для духовного життя. Насамперед футбол — це командна гра, де кожен має свою позицію й відповідальність. Так само й у Церкві — ми є спільнотою, а не поодинокими гравцями.
Також футбольне поле має чіткі межі — їх не можна порушувати, навіть якщо здається, що «там більше простору і можливостей». Так і в духовному житті: не можна виходити за межі заповідей і водночас сподіватися на перемогу. У футболі є тренер, якого слухають, — у духовному житті ним є Бог чи духівник, який супроводжує в дорозі до Бога. І ще одне правило: зупинка — це крок назад, бо розвиток має бути постійним.
«Досконалість не має меж. Тому не можна зупинятися в розвитку, бо тоді нема прогресу».
«Духовне життя — це постійна праця над собою в спільноті з Богом та іншими людьми».
Чому священників називаємо отцями, якщо в Біблії написано, щоб так не робити?
Владика пояснює, що звертання «отець» не є про титул, а про духовне батьківство — про ієрархію, відповідальність, супровід людини на її духовній дорозі. Священник — це той, хто не лише молиться у храмі, а й супроводжує, підтримує, служить…
«Отець — це той, хто супроводжує тебе на дорозі духовного життя».
«Отець — це духовний батько, а не просто звертання».
Що робити, коли важко молитися або здається, що Бог не чує моєї молитви?
Труднощі в молитві можуть мати різні причини: фізичний чи психіоемоційний стан, духовні переживання, перебування у грісі, брак інтелектуального розвитку. Владика наголошує, що навіть святі переживали духовну темряву. Важливо пам’ятати, що молитва не має терміну дії — її плоди не завжди приходять одразу.
Окрім цього, молитва потребує належного приготування, тиші, зібраності. Дуже допомагає спільна молитва, яка втримує, коли особиста молитва стає важкою. Можна молитися також наодинці, і в дорозі, і в тиші серця.
«Кожна молитва є почута Богом і не має терміну дії».
«В духовному житті є відчуття відсутності Бога. Темрява в будь-якому випадку провадить до світанку, в якому зустрічаємо Воскреслого Христа».
Якщо мене образили й хочеться виговоритися іншій людині — це гріх засудження, обмови?
Владика звертає увагу на намір: якщо людина говорить про свій біль, щоб знайти вихід із ситуації, отримати пораду, розв’язати проблему — це не є обмовою. Людині потрібне «дзеркало» — інша людина, яка може допомогти побачити ситуацію збоку. Але остаточне рішення завжди залишається за нами.
«Людина потребує іншої людини — як дзеркала, щоб правдиво побачити себе, свою ситуацію і прийняти відповідальне рішення».
«Важливо не осуджувати, а шукати шлях до зцілення ситуації».
Чи можна жити разом ще до шлюбу?
Шлюб — це дуже відповідальне рішення на все життя, а сьогодні чимало молодих людей справді бояться робити крок «назавжди», зокрема, через нестабільність в суспільстві. Тому погоджуються на спільне життя ще до шлюбу. Проте не можна робити тріщин у фундаменті майбутнього сімейного життя. Після довших роз’яснень владика чітко підсумовує: спільне життя без шлюбу — це гріх, який не веде до справжнього щастя, бо завдання гріха — руйнувати.
«Я ще не зустрічав нікого, кого гріх зробив щасливим на все життя».
«Шлюб — це зрілий вибір любові, а не страху».
Які служіння в Церкві молодь ще не відкрила для себе?
Владика наголошує, що завдань у Церкві дуже багато, але його головне очікування від молоді — бути живим свідоцтвом віри у світі, у своєму середовищі, серед своїх ровесників. Сильна сторона Церкви — у спільнотах, де молодь зростає духовно, вчиться відповідальності, патріотизму, готується до створення християнських родин або розпізнає покликання до богопосвяченого життя.
«Майбутнє нашої молоді — у християнсько-патріотичних спільнотах».
«Найважливіше служіння молоді — бути свідками Христа серед своїх ровесників».
