«Відповідальність, реабілітація та відновлення — гасла кожного в’язничного душпастиря»: Звернення владики Михаїла Колтуна з нагоди Дня в’язничного служіння

ЗВЕРНЕННЯ

преосвященного Михаїла Колтуна,

з нагоди Дня особливої уваги до в’язничного служіння

(20 лютого 2022 року, Неділя про Блудного сина)

«Ми ще далекі від того часу, коли наша совість може бути впевнена, що зробила все можливе, щоб запобігти злочинам і ефективно контролювати їх, щоб вони більше не завдавали шкоди, і в той же час пропонувати тим, хто вчиняє злочини, спосіб спокутувати провини і зробити позитивне повернення в суспільство» (Святий Папа Іван Павло ІІ, 9 липня 2000 р. Б.).

В’язничне душпастирство стало для багатьох капеланів, волонтерів і для Церкви нагодою діткнутися до болісних ран, завданих злочинами, тяжких наслідків для тих, хто постраждав і поніс втрати. У часі здійснення правосуддя ці люди отримують мало допомоги, щоб одужати після травми. Їх ігнорують, за винятком випадків, коли вони викликаються в якості свідків в обвинуваченні.

Священики, парафіяльні спільноти та Церква покликані звернути свою увагу на потреби постраждалих, щоб ретельно й терпляче пройти з ними подорож зцілення, коли вони оплакують свої втрати і потребують зміцнення свого духа, щоб заохотити їх перемогти свій гнів, а нашому суспільству відвернутися від помсти до справжньої справедливості.

Дуже часто ми чуємо заклики та вимоги відплати у вигляді найжорстокішого покарання або навіть смертної кари правопорушника, яка, як кажуть, «задовільнить» втрати потерпілого або його близьких. Насправді це не так. Відплата не може відновити втрати й не послужить зціленням.

В’язничні капелани мають прикладати багато зусиль, щоб служіння християнського милосердя для в’язнів у суспільстві не приймали помилково за виправдання скоєних злочинів. Відповідальність, реабілітація та відновлення нехай будуть гаслами кожного в’язничного душпастиря.

Як релігійна спільнота, ми покликані запропонувати підтримку жертвам злочинів. І здійснювати це у проповіді та у безпосередньому служінні. Саме таким чином Церква стає місцем відновлення для всіх, хто переживає наслідки втрат.

Настоятелі та добровільні помічники з парафій покликані здійснювати душпастирську опіку й молитовний супровід цих людей, щоб надолужити стан відчуження та занедбаності, які вони часто відчувають у суспільстві. Таким чином, жертви та їхні родини зможуть знайти у парафіяльних спільнотах безпечне середовище для духовного відновлення та подолання кривди. Тихими жертвами злочинів є сім’ї та діти ув’язнених. Вони часто живуть у бідності, відкинені суспільством за спорідненість із ув’язненим і ризикують отримати фізичні та емоційні травми.

Причини злочинів складні. Шляхи подолання насильства не прості. Велика ймовірність того, що нас неправильно зрозуміють. Але основою для належної відповіді є визнання того, що гідність людської особи стосується як жертви, так і кривдника. Для нас злочини і руйнування, які вони приносять, викликають фундаментальні питання про природу спільноти, особистої відповідальності, гріха та спокути. Виразно християнський підхід до цих питань може запропонувати суспільству інший спосіб ставитися до злочину, його жертв і злочинців. Проте ми підходимо до цієї теми обережно і скромно.

Висловлюємо слова подяки й підтримки тим, хто присвячує своє життя й талант завданням захисту жертв злочинів та відновному правосуддю: капеланам та волонтерам тюремного служіння, офіцерам поліції та виправних установ, прокурорам та суддям, а також адвокатам. Закликаємо всіх людей доброї волі приєднатися до них у новому зобов’язанні запобігати злочинам і відновлювати життя суспільства. Християни повинні бути особливо чутливі до виклику з Євангелія від Матвія 25: «Бо я був… у в’язниці, і ви відвідали мене». Ми також хочемо бути солідарними з жертвами злочинів у їхньому болю та втратах, наполягаючи на тому, щоб усі ставилися до них із співчутливим розумінням, щоб допомагати їм осягнути зцілення.

Прощення винуватців недарма є у середині молитви «Отче наш». Сам Господь нам каже «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть!». Про це ми маємо молитися, щоб нам, грішному людству, увійти через ворота Божого милосердя. А Бог завжди дасть винагороду, гідну нашого переміненого серця.

* Відповідно до постанови під номером п’ять п’ятдесят першої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ (Чортків, 13–14 липня 2010 року Божого)