СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«У святості ми зростаємо тоді, коли стає менше нашого «я», щоб було більше місця для Бога», — єпископ Тарас Сеньків
У своїх роздумах на свято Всіх святих владика Тарас Сеньків, єпископ Стрийської єпархії УГКЦ, звертає увагу на справжній зміст християнської святості, показуючи її не як недосяжний ідеал, а як покликання кожної людини. Розмірковуючи над євангельськими блаженствами, він пояснює, що святість є плодом Божої благодаті та живої відповіді людини на Божу любов. Особливого звучання ці роздуми набувають у контексті війни, коли питання миру, надії та християнського свідчення стають не лише духовною темою, а й щоденним викликом для українців.
З цієї проповіді єпископа Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- чому Ісус називає святих «благословенними»?
- у чому полягає справжнє щастя святих людей?
- чому святість не є привілеєм окремих людей, а покликанням кожного християнина?
- що означає визнати Христа перед людьми і звідки походить радість такого свідчення?
- чому святість одночасно є Божим даром і людською відповіддю на цей дар?
- як Христос розуміє миротворення і чому справжній мир неможливо побудувати лише силою зброї?
- яку роль відіграють святі у подоланні зла, несправедливості та руйнівних ідеологій сучасного світу?
Святість як дорога до щастя
Існує багато визначень, хто такі святі, але одно вживає сам Ісус: святі — це «благословенні». Тобто вони щасливі, бо досконало реалізували своє життя. Святим є той, хто озброєний вірою та любов’ю Христа відважно виступив проти сил зла, і навіть своєю смертю засвідчив над ним свою перемогу. Чому ж тоді є так важко приймати щастя, яке приносить святість? Чому вважаємо, що святість — це привілей інших, тоді як ми маємо задовольнятися життям у сірій посередності, у якій однак не перестаємо шукати свого щастя? Можливо тому, що нам тяжко зрозуміти і прийняти суть та універсальність Божественної любові. Ми сприймаємо проголошені Ісусом блаженства як безкомпромісні вимоги для досягнення святості. Формально це так, але вони насамперед об’являють велич милосердя Божої любові, яка є для нас школою мистецтва жити для інших.
Святі, які піднімалися після падінь
Святість особи визначається мірою її богоподібності, тому історії більшості святих вказують радше на революційний характер їх життя, яке плило проти суперечливих течій часу та обставин. Тому кожен, хто хоче жити Христовим посланням правди, миру і милосердя, буде у світі терпіти. Бо святість народжується у жертві, і стає джерелом радості тому, що святі успадкують Царство Небесне! Єдине що нам потрібно, це зрозуміти, що Бог любить нас першим без огляду на те, чи ми щось для цього робили. Тому святі не є лише символами чи недосяжними постатями, але людьми, які твердо стояли ногами на землі, переживали щоденні труднощі життя з його успіхами та падіннями, бо постійно знаходили в Господі силу знову піднятися і продовжувати шлях. Для них святість не була метою власних зусиль, але плодом Божої благодаті. Навіть у бідності, смутку та кривдах, у переслідуваннях, наклепах і у своїй власній недосконалості, вічна Божественна краса засяє на їх людському обличчі як незаперечний аргумент для нашої вірності Богу.
«Не бійтеся людей — вони не можуть зашкодити вашій душі. Визнайте Мене перед людьми». Виклик, яким сьогодні звертається Ісус, вимагає від нас рішучості, бо відкриває глибину джерела радості. Її причиною є не лише обіцянка нагороди, але особиста приналежність Христу та Його близькість в усьому, що ми переживаємо.
Божий дар і людська відповідь
Святість є, отже, даром і покликанням. Святий Господь пропонує нам участь на Своїй святості, але не нав’язує її нам. Він сіє її у нас, дає нам її відчути і побачити її красу, але потім чекає на нашу відповідь. В силі благодаті Святого Духа ми можемо Божий дар лише прийняти, щоб жити в Бозі та з Богом як Його діти. Одночасно святість є Божим покликанням до подорожі шляхом досконалості, яким маємо йти до кінцевої мети: особистої спільності з Богом у вічному житті. Святі — це люди, які визнали, що у своєму житті потребують Божого світла, і з довірою віддали себе Йому. Їх святість є відповіддю на Божий дар, який вони відповідально прийняли.
Пам’ять про святих спонукає нас дивитися у небо: не для того, щоб забути про земні реалії, але щоб відкритися на дар вічного життя з більшою відвагою та надією. У святості ми зростаємо тоді, коли стає «менше нашого „я“, щоб було більше місця для Бога.
Блаженні миротворці
Для нас, зранених війною, особливо актуальними є слова Христа про мир: «Блаженні миротворці». Але погляд Ісуса на мир відрізняється від наших уявлень. Усі ми прагнемо миру, але часто бажаємо радше особистого благополучного та спокійного життя. Однак для Ісуса блаженними є ті, що борються за мир та є його творцями. Тому Господь говорить про «сіяння миру», яке день за днем тихо проростає у ґрунті наших сердець. Ми переконані що мир утверджується лише силою, але життя Ісуса і святих свідчать, що щоб насіння миру зросло та плодоносило, то спочатку має померти.
Чому сила не приносить миру?
То як же стати творцями миру? Історичний досвід людства свідчить, що від падіння Адама людство не перестає воювати, і силою зброї можна досягти лише перемир’я, чи найбільше — короткочасного замирення. Спроба захиститися за допомогою колючого дроту, сплетеного з погроз, або укріпитися в бетонних стінах байдужості, не приносить миру, але неодмінно приведе до нової війни. Бо в дійсності усі благородні прагнення миру кожен раз розбиваються об мури людської ненаситності та жорстокості. Страх і смерть стають для людей причиною та наслідком нових трагедій. Людство постійно замикає хід своєї історії у повторні процеси саморуйнації, бо його мотивами є фальшиві ідеї прогресу і благополуччя, але завжди ціною крові та жертви життя інших. Тому віру в Бога та у вічне життя люди підлаштовують до власних ідеологій, або взагалі заперечують.
Святі проти тиранії беззаконня
Можливо, це звучить як фантомна мрія, але сіяння миру вимагає, щоб ми демілітаризували поле бою у своєму серці. Святі, кожен у свій спосіб, є очевидним протестом тиранії беззаконня. Крізь їх життя у сутінки трагедій людської історії пробивається сяйво вічної Божої любові, свіжий струмінь правди, яка здатна визволити світ з торнадо хаосу та його руйнівного майбутнього. Вони є живою Божою пропозицією побудови нового світу для людської цивілізації на засадах Божого права, любові та справедливого миру. Досі ця Божа альтернатива — Євангеліє прочитане свідченням життя святих, — не знаходить чільного місця в історії формування майбутнього. Але пам’ять про їх життєві подвиги як закваска проникає у самі неочікувані місця, та з середини наповнює творчі потуги людського духа силою своєї правди. Бог не перестає їх святістю промовляти до світу, їх свідчення стає новим шансом досягнути свободи і вирватися з порочного кола руйнівного егоїзму смертоносних ідеологій нашого сьогодення.
Святість починається послухом
Святі є ісповідниками віри, яку проповідували своїм життям та смертю, свідками любові, якою запалилися відкрившись Ісусові, котрий став для них «Дорогою, Правдою і Життям». Звідси треба починати, бо самі ми не здатні бути святими та творцями миру — це Божі дари і Його благодать. Святість починається послушністю Богові. Послушність є транзитною чеснотою, через яку досконала свобода розквітає невичерпною любов’ю. У житті святих Таїнство образу Тройці виражається величчю людської богоподібності. У них Творець досягає мети свого творчого заміру.
Згідно модерних світових ідеологій святість здається недоречною, бо не підкоряється логіці влади та домінування. Однак насправді навіть тут, на землі, насильники в кінці залишаються з порожніми руками, тому що «перемога та майбутнє належить людям мирним», і в небі вони будуть синами і дочками Бога Отця найближчими до Його слави. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпископ Стрийської єпархії
