СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«На нас, старших, лежить відповідальність за молоде покоління»: владика Володимир Ющак про празник Введення Пресвятої Богородиці
У міру своїх можливостей, але також прийнятих зобов’язань, які маємо як батьки чи вихователі, ми повинні за всяку ціну дбати, щоб діти в родинах отримали належну духовну та інтелектуальну формацію і виховання та щоб у своїх родинах переживали вони радісне і щасливе дитинство. Про це мовив єпарх Вроцлавсько-Кошалінський владика Володимир Ющак під час Божественної Літургії 5 грудня 2021 року.
У нашому церковному календарі сьогодні ХХІV Неділя після Зіслання Святого Духа. У цей день, під час Божественної Літургії читається фрагмент Євангелія від св. Луки, який розповідає про оздоровлення Христом жінки, хворої на кровотечу, та про воскресіння померлої дочки Яіра, голови синагоги. Як в одному, так і в другому випадку чудо могло статися завдяки глибокій вірі осіб, згаданих у Євангелії. Найперше — це віра жінки, якій Христос сказав: «Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі» (Лк. 8, 48). До голови синагоги, коли повідомили його про смерть доні, Христос сказав: «Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться» (Лк. 8, 50).
Празник віддання Донечки на службу до святині
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
У часі цієї проповіді хочу однак пригадати про вчорашнє свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. Зміст цього празника не відноситься до жодної події, описаної на сторінках Євангелія. Празник має свою ґенезу у старовинній християнській традиції та у т. зв. апокрифічних книгах, тобто в письмах з перших століть християнства, які не увійшли в склад Нового Завіту. Вони розповідають про різні події з життя Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці чи святих Апостолів, але не становлять певного джерела про початки християнства. Ці розповіді найперше переказувались усно в народі, а опісля були написані. Багато з них збереглось до сьогоднішнього дня. Деколи їхній вплив на християнську традицію є досить сильним. Так було й у випадку подій, пов’язаних з вчорашнім Богородичним святом.
Апокрифічна традиція передає, що Пресвята Богородиця мала прийти на світ, коли її батьки — святі Йоаким і Анна — були похилі віком. Може, власне з цієї причини віддали вони до Єрусалимської святині свою Доню, коли вона мала всього три рочки. Там мала навчатись жіночого ремесла, вивчати Святе Письмо та мала перебувати на молитві приблизно до закінчення дванадцятого року життя. Це було щось таке як садочок та школа для дітей, при Єрусалимській святині. Не знаємо, чи святі Йоаким і Анна ще жили, коли Пресвята Богородиця повернулася додому зі служби у святині. За недовгий час Вона була заручена святому Йосифові. Дальшу Її історію знаємо вже з Євангельських розповідей. Вчорашній празник — це пам’ятка віддання святими Йоакимом і Анною своєї донечки на службу до святині.
Ікона "Введення у храм Пресвятої Богородиці", середина XVI століття
Як це віддати маленьку дитину на виховання?
Сьогодні, мабуть, більшість із нас, якщо не всі, згідні в тому, що віддавати трилітню дитину на кілька років науки і служіння навіть до найкращої школи, не є добрим помислом. Дитина потребує опіки та близькості батьків, потребує їхньої любові і тепла, присутності та сердечності. Цього не замінить жоден гуртожиток, жоден садочок, ані жодна школа. У декого може виникнути здивування, чому Церква святкує таку подію з життя Пресвятої Богородиці.
Попробую звернутися до цього питання. Як я згадав на початку, про цю подію не розповідає Євангеліє, тільки апокрифічні тексти. Тому не знаємо, чи вони передають нам опис справжньої історії, а чи тільки богословський переказ. Далі, Доня святих Йоакима і Анни була від початку в Божих задумах призначена стати Матір’ю Спасителя. До цієї місії Вона повинна бути належно підготовлена. Підготовку мала їй забезпечити власне служба та формація в Єрусалимській cвятині. В такому ж сенсі належить розуміти можливе віддання Пресвятої Богородиці на службу до cвятині в Єрусалимі.
Може, не всі є ще переконані у такому поясненні. Однак, подібне трапляється і в нашому житті. Звернуся до свого досвіду. Коли я розпочинав навчання в українському Ліцеї у Лігниці, разом зі мною розпочинало навчання понад сорок моїх товаришів і товаришок. До школи я мав подолати тільки десять кілометрів і міг доїздити автобусом. Однак, більшість моїх товаришів походило з Мазур, з Кошалінщини, з околиць Щеціна і Валча, з Зеленогірщини, з Перемишля, Кракова. До їхнього дому було навіть і сімсот кілометрів. Відвідати батьків могли тільки в часі літніх канікул та на Різдвяні і Великодні свята. А навчання ми розпочинали як діти, яким було всього п’ятнадцять років. Однак, наші батьки давали згоду на виїзд своїх дітей до далекої Лігниці, до помешкання в гуртожитку і не жаліли на це грошей, бо це була своя школа. Знали, що варто це зробити, бо їхніх дітей не тільки навчать там мудрості, але також добре виховають. Подібно було і зі школами в Гурові Ілавецькому та у Білому Борі. Сьогодні випускники цих шкіл становлять значний відсоток нашої інтелігенції у Польщі. Дивлячись у такій перспективі, можемо краще зрозуміти богословський сенс відання Пресвятої Богородиці на служіння до Єрусалимської святині.
Федуско, маляр з Самбора, Ікона "Введення у храм Пресвятої Богородиці", друга половина XVI століття
Інвестувати у навчання наймолодших
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Може, однак, бути й інша причина відлучення дітей від сім’ї, з якою важко погодитись. На жаль, всюди, навіть у багатих суспільствах, повинні існувати доми для дітей, які не мають своїх родин. Це доми сиріт, які втратили своїх батьків, доми дітей, яких відреклись батьки, чи доми дітей, яких потрібно було відібрати від їхніх батьків. Це викид совісті для нашого багатого суспільства. Тут немає богословського пояснення. Просто, з якоїсь причини, деякі діти не можуть розраховувати на своїх батьків і потрібно забезпечити їм гідне проживання, тепло батьківської любові у формі родинного дому чи вихователів, які будуть старатись бути для них люблячими опікунами та батьками. Ми свідомі, однак, що це дуже важко на практиці.
Вчорашній празник повинен пригадати нам деякі аспекти, які стосуються формації та виховання маймолодших членів наших родин. Передовсім дорослі мусять бути свідомі своєї відповідальності за людську, інтелектуальну, духовну, релігійну та патріотичну формацію своїх дітей. У цих різних площинах є теж градація вартостей. Духовна, релігійна, громадська формація не може програвати з навчанням чергової чужої мови, з навчанням музики чи спорту. Потрібно бути також свідомим, що формація, яка стосується духовних вартостей, потребує більше часу, заангажування і прикладу батьків, а також й коштів. Але не можна від неї відмовитися під жодним підтекстом. Бо інакше виховаємо у своїх хатах людей чужих своїй Церкві, громаді, а навіть родині. Варто і потрібно заінвестувати у це виховання.
Творити здорове родинне середовище
Друге, до чого ми повинні бути вразливими, це здорове родинне середовище, яке повинно давати молодій людині опору, задоволення та повинно чинити її щасливою. Дуже важко замінити дитині її власну родину. Тому батьки повинні дбати, щоб за всяку ціну запевнити дитині щастя у рідній хаті. І не ідеться тут про це, щоб забезпечити її матеріально, у найкращі та трендові речі, але коштом неприсутності батьків в родині. Краще дати менше, але за це мати можливість більше часу бути із дитиною. Жодна дитина не повинна також, з причини вини батьків, бути змушена залишати рідний дім та переводитися до дому дитини, сиротинця або до іншої родини.
На нас, старших, лежить відповідальність за молоде покоління. У міру своїх можливостей, але також прийнятих зобов’язань, які маємо як батьки чи вихователі, ми повинні за всяку ціну дбати, щоб діти в родинах отримали належну духовну та інтелектуальну формацію і виховання та щоб у своїх родинах переживали вони радісне і щасливе дитинство. Пам’ятаймо про це також у своїх молитвах та в часі цієї Божественної Літургії.
† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
