СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ селі Струтин, що на Золочівщині, Архиєрейською Літургією вшанували 110-ліття священномученика Олексія Зарицького
З нагоди 110-річчя від дня народженням священномученика Олексія Зарицького в храмі Успення Пресвятої Богородиці села Струтин, що на Золочівщині, митрополит Ігор Возьняк помолився Архиєрейську Літургію. У цій церкві блаженний отець Олексій впродовж 1937–1946 років здійснював душпастирювання. Парафіяльна громада шанує пам’ять про українського новомученика і слідує його вченням та прикладу смирення і любові.
На Святу Літургію зійшлися вірні села Струтин і сусідніх сіл. У храмі можна було побачити особисті речі священномученика Олексія Зарицького ― фелон та єпитрахиль. А також, як зазначив парох отець Іван Медвідь, під час Архиєрейської Літургії використовувалася чаша, яка є в цій церкві з 1874 року, тож нею теж користувався отець Олексій. Загалом у храмі є чимало речей, які належали священникові. Про це розповідає пресслужба Львівської архиєпархії УГКЦ.
Звертаючись до парафіян храму Успення Пресвятої Богородиці, Митрополит Ігор у своїй проповіді акцентував на важливості бути вдячним Богові за все, що маємо в нашому житті. Особливу увагу приділив свободі від матеріальних статків і надмірності в усьому.
«Господь знає людську слабість, яка проявляється відносно матеріального добра, зокрема, грошей. Коли хтось із зібраного біля нього гурту звернувся, щоб він сказав, як поділитися спадщиною, Ісус відмежувався й не встрявав у подібні суперечки. Відразу промовив: „… Глядіть і стережіться всякої захланности, бо не від нагромаджень і не від маєтку залежить життя людини“ (Лк. 12, 15). Після того Христос розповів людям притчу, яку читають та слухають різних коментарів, до сьогоднішнього дня, а це уже дві тисячі років, бо вона завжди актуальна. Коли говорить Бог, його повчання не відноситься до одного дня, лиш завжди живе і вчить вірний люд», ― розповів митрополит.
Йшлося про багату людину, без імені, якій дуже щедро зародила нива. Багач бачив найбільше добро в своїх достатках, забуваючи, що найбільшим добром людини є Господь, який покликав людину до життя, даючи їй безсмертного духа! Розвалював клуні, занедбуючи духа; збирав матеріальні добра, оголюючи себе від духовного забезпечення, — продовжив свою розповідь владика Ігор.
«Та людина не надала слова Богові у своєму житті; чоловік не звертався до Бога, не пізнав волі Господа, який благословив йому великий урожай. Ісус назвав його нерозумним, бо той не користувався розумом, просвіченим світлом Святого Духа, усе своє поставив наперед. Необхідно багатіти в Бога, а не гнатися за матеріальним добром. Багатша та людина, яка ковтає шматок хліба з вдячністю Богові, як та, яка посідає великі багатства, не вбачаючи Господнього благословення!» ― завершив проповідь архиєрей.
Завершуючи Божественну Літургію, митрополит Ігорзвернувся до присутніх у храмі з проханням про молитву і піст за наших воїнів: «Знаю, що молитися і пам’ятаєте. Просіть Бога за наше військо. Пригадую, що у вівторок для нашої Львівської архиєпархії є піст за наших військових. Наші хлопці очікують від нас духовної допомоги. Стараймося їх духовно підтримувати».
Отець Іван Медвідь подякував архиєпископові за те, що в такий важливий для парафіяльної спільноти день — 110-ліття священномученика Олексія Зарицького, молився разом із ними.
«Дякую, владико, що написали до цього дня молитву до Бога та за заступництво отця Олексія. Ми з особливою пошаною бережемо пам’ять про отця Олексія Зарицького, знаємо про його життя багато і переказуємо з покоління до покоління. Він є для нас прикладом у підтримці тих, хто має потребу. Про таке служіння священномученика свідчить одна історія з його життя: будучи вже два роки священником, отець Олексій якось приїхав додому. Батько дав йому гроші, щоб купив собі чоботи і плащ. Та священник повернувся без нічого. На запитання батька, де це все, відповів, що побачив людей, які мали більші потреби. Це сьогодні дуже відгукується до нашого Євангелія», ― розповів отець Іван.
Відтак отець продовжив: «Ще одна історія розкриває його щедрість: отець Зарицький колись жив у плебанії недалеко нашої церкви. Це приміщення в радянські часи забрали. Якось прийшли до нього бідні люди, та господиня, яка працювала в нього, випровадила їх. Коли священник це побачив, то відкрив свій льох і сказав, щоб брали, що хочуть».
Не переставав дбати про людей і будучи на засланні в Сибіру. Коли його вже відпустили, а це була субота, залишився до понеділка, щоб в неділю відслужити Святу Літургію і причастити людей. Після звільнення знову поїхав в Казахстан, де на засланні перебувало багато українців, бо знав, що там люди потребують Господа і благословення. Так без прописки і документів служив у різних місцях. За це його знову засудили до табору. Так в засланні він і помер.
Після завершення Богослуження для усіх присутніх виступив Духовий оркестр навчального центру Національної гвардії України під керівництвом штаб-сержанта Ігоря Стефури.
Довідка
Блаженний отець Олексій Васильович Зарицький (17 жовтня 1912, Більче — 30 жовтня 1963, Долинка, Казахстан) — священник Української греко-католицької церкви; 27 червня 2001 року зачислений папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних.
Народився у селі Більче на Львівщині. Протягом 1922–1931 роках навчався у Стрийській державній гімназії. У 1931 році вступив до Духовної семінарії Львівскої Архієпархії УГКЦ. Святу Тайну Священства прийняв із рук митрополита Андрея Шептицького у 1936 році. Душпастирював у селах: Стинава Нижня, Струтин, Рясне-Руське і Рясне-Польське.
У 1946 році через відмову перейти до російського православ’я отця заарештували і він перебував шість місяців у Золочівській тюрмі.
10 жовтня 1947 року повторно заарештований та ув’язнений у тюрмі на Лонцького у Львові. 29 травня 1948 року «Особим Совещанием при МВС СССР» о. Олексія було засуджено до 8 років ув’язнення у виправно-трудових таборах та заслано до концентраційного табору Тайшетлаг в околиці Іркутська. Пізніше перевезений до концентраційного табору Дубравлаг в Мордовії. Останнє переселення було до концентраційного табору Омлаг у Сибіру, поблизу Омська. Звільнений 31 грудня 1954 року без права повернення в Україну.
26 жовтня 1957 року о. Олексія Зарицького було реабілітовано військовим трибуналом ПрикВО. Того ж року, розгорнув широку місіонерську діяльність серед представників різних національностей. Отець Олексій відправляв Служби Божі не лише у візантійському (для українців та росіян), але й у латинському обряді (для німців та поляків). Займався місіонерством на теренах Самари, Уралу, Оренбурга, Казахстану. Кілька разів він змінював місце проживання. Ніде не прописаний, лише з паспортом при собі, він продовжував місіонерську працю, не зважаючи на те, що його знову могли заарештувати. Протягом 1955–1961 років отця Олексія кілька разів затримувала міліція, але його тільки попереджували та відпускали.
У квітні 1962 року о. Зарицький прибув до Караганди, де 9 травня того ж року його заарештували і за звинуваченням за «бродяжництво» (а насправді — за активну релігійну діяльність) засудили до двох років позбавлення волі у поселені Долинка Карагандинської області. Тут він працював кравцем, робота була неважкою, але стан його здоров’я погіршувався, дала знати про себе стара хвороба шлунку.
Отець Олексій Зарицький помер на 52-ому році життя — 30 жовтня 1963 року в таборі Долинка поблизу Караганди. Похований там же, але стараннями громади місцевих католиків, а також родичів та його колишніх парафіян із Західної України, двічі перезахоронений. Тепер спочиває на кладовищі у с. Рясне-Руське.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
