У Паризькій єпархії для духовенства відбувся день духовної віднови за участі владики Богдана Дзюраха

10 квітня 2021

У п’ятницю, 9 квітня 2021 року, на запрошення преосвященного владики Гліба Лончини, іменований апостольський екзарх для Німеччини і Скандинавії владика Богдан Дзюрах взяв участь в онлайн-зустрічі з духовенством Паризької єпархії Св. Володимира Великого та виголосив для її учасників духовну науку.

У Паризькій єпархії для духовенства відбувся день духовної віднови за участі владики Богдана Дзюраха

Беручи до уваги, що більшість католицького світу вже знаходиться у пасхальному періоді, а наша Церква в Україні щойно відсвяткувала Свято Благовіщення, владика Богдан Дзюрах запропонував учасникам зустрічі роздуми про роль і участь Богородиці та Христових учнів у Пасхальному таїнстві нашого Господа.

Пресвята Богородиця: любов до кінця

Проповідник, зокрема, зупинився на кількох моментах пасхального таїнства, в яких присутність Богородиці була особливо промовистою і значимою. Пречиста Діва, перш за все, була тією, котра ішла за Ісусом хресною дорогою аж до кінця. Апостоли, устами св. Томи словами виражали свою рішучість іти за Христом на смерть, як згадує євангелист Йоан: «Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: „Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти“» (Йо 11, 16), проте, — зауважив проповідник, — саме Богородиця сповнила сказане апостолом Томою: не полишила свого Сина і Господа напризволяще ворогам, але пішла за Ним аж на Голгофу, де збулося на Ній пророцтво Симеона: «Та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2, 35).

Пресвята Богородиця: стояння під Хрестом

Відтак ми споглядаємо Богородицю, яка стоїть під Хрестом: «А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина» (Йо. 19, 25). Оце «стояла», на думку новоіменованого апостольського екзарха, виражає свідоме рішення і добровільну згоду Пресвятої Богородиці на те, щоб до кінця і повністю брати участь у спасительній місії Христа. У цьому «стоянні» Марії виражається також її вірна любов, яка не зупиняється перед стражданням, але приймає його на себе задля Христа і з Христом. Бог любив Богородицю, і тим не менше, не заощадив Їй страждань Голгофи. Так само, на думку владики Богдана, стається і у нашому житті: Бог, Який нас любить, не захищає нас від хрестів, але несе їх разом з нами, дає нам силу переносити їх аж до кінця так, щоб вони для нас і наших ближніх ставали джерелом спасіння і благодаті. «Бог не забирає тягарів, але укріпляє рамена», — підсумував владика, згадуючи вислів на одному церковному плакаті в парафії у Мюнхені.

Пресвята Богородиця — Мати Великої суботи

Третій етап — це час Великої суботи, день довірливого очікування спасенного втручання Бога в історію Бого-Чоловіка і в історію усього людства. «Мати Великої Суботи», — як називає Богородицю давня традиція, — навчає і нас з довірою переносити часи сум’яття, непевності, тривоги і очікування. «Тієї незабутньої суботи між розп’яттям і воскресінням Ісуса, Богородиця явиться як жінка, котра продовжує вірити в те, що для людей є неможливим. Вона усім своїм єством вірить у воскресіння, з довірою очікує його, навіть посеред темряви страху, тривоги і непевності» — підкреслив проповідник. Її віра більша від віри Авраама, який був готовий пожертвувати своїм сином, «думаючи, що Бог має силу і з мертвих воскресити» (Євр. 11, 19), — підкреслив проповідник. Тому у цій своїй вірі Богородиця «мовчить» і зберігає слово Божої обітниці в своєму серці, так як це Вона робила впродовж усього свого життя. У цьому контексті св. Папа Іван Павло ІІ свого часу зауважив: «Очікування Великої Суботи становить один з найвищих моментів віри Матері Господньої: у темряві, яка огортає всесвіт, Вона цілковито довіряє себе Богові життя і, опираючись на Слова Сина, надіється на повне здійснення Божих обітниць» (Загальна аудієнція 21 травня 1997 року).

Пресвята Богородиця і Воскресіння

І ось у великодньому світанку настає здійснення обітниці. Владика Богдан зауважив, що, оскільки Євангелія нічого не згадують про з’явлення Воскреслого Пречистій Діві, побожні автори на Сході і на Заході у різні часи припускали, що було б чимось природнім, щоб Воскреслий з’явився Своїй Матері, що більше, Він мав би з’явитися Їй як першій. Про це, зокрема, ще в далекому IV-му столітті згадує преп. Єфрем Сирин, а після нього — багато інших авторів. Не знаємо, чи саме так було насправді, — зауважив єпископ і додав: «Але коли подивимося на Богородицю з перспективи віри, то можемо припустити, що євангелисти не згадують виразно про з’явлення Воскреслого Богородиці, щоб тим самим ще сильніше підкреслити Її віру, про яку Воскреслий Спаситель сказав при зустрічі з апостолом Томою так: „Побачив мене, то й віруєш. Блаженні ті, які, не бачивши, увірували!“ (Йо. 20, 29). Святе Письмо не раз прямо чи опосередковано називає Богородицю „блаженною“ через її глибоку, автентичну віру (пор. Лк. 1, 45; Лк. 11, 28). Ця її віра саме на горі Голгофі сягнула своєї вершини, кульмінації, а у Воскресінні отримала своє потвердження.

Мати Воскреслого Месії

Пасхальне таїнство, в якому Пречиста Діва і апостоли вдостоїлися взяти участь, проявило своє діяння у їхньому житті: бо ось апостоли, які у Страсний четвер розбіглися у різні боки, повні страху і тривоги, тепер, після Воскресіння, а особливо — після П’ятидесятниці, сповнившись силою Святого Духа, починають відважно проповідувати Христа Воскреслого у храмі, свідчать про нього перед Синедріоном, перед тими самими людьми, котрі засудили Його, і навіть з радістю приймають переслідування і приниження в ім’я Христове.

Ще більш радикально виявилося пасхальне таїнство в особі Богородиці. Бо ось Та, на котру впали зневаги і приниження, неслава і погорда, скеровані до Її Сина, якого юдейська верхівка засудила і розп’яла руками поган, тепер, у світлі Воскресіння, являється Матір’ю Месії, Спасителя, Божого Сина! Вона у пасхальній радості знову може співати на повний голос: «Велике бо вчинив мені всемогутній і святе ім’я Його!» (пор. Лк. 1, 49).

«Ми, як діти воскресіння, покликані свідчити про велич Бога»

Пасхальне Таїнство триває впродовж усієї історії Церкви. Зокрема, владика Богдан пригадав історію УГКЦ ХХ-го і ХХІ-го століття: «Ми нещодавно згадували 75-і роковини Львівського псевдособору, отого безчесного судилища, в якому були задіяні і богоборці-погани, і псевдорелігійні діячі, які спільно намагалися знищити нашу Церкву, розправитися з нею. Вони її, щоправда, поставили поза законом, заборонили, але не знищили. Вона воскресла Божою силою, так як воскрес Господь. То ж нині ми, як діти воскресіння, покликані свідчити про велич Бога, яка проявилася у людській слабкості і приниженні нашої Церкви, про той пасхальний перехід, який ми пережили, показавши і надалі показуючи в історії нашої Церкви і народу, що останнє слово в людській історії не матиме темрява Страсної П’ятниці, але — переможне світло Великодня», — підсумував свої роздуми новоіменований апостольський екзарх для українців в Німеччині і Скандинавії.

Насамкінець зустрічі з духовенством Паризької єпархії Св. Володимира Великого відбулося вільне спілкування з владикою Богданом, під час якого присутні ділилися своїм досвідом плекання і поширення Марійської побожності у західному світі, а також цікавилися поглядом владики на різні питання, пов’язані з суспільно-політичними викликами у Європі, пріоритетами душпастирського служіння, а також співпрацею між єпархіями та екзархатами УГКЦ у Західній Європі.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ