СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ Кохавинській святині на Стрийщині відзначили 130-ліття храму
«Дякуймо Богові за кохавинську святиню, яка була освячена 130 років тому. 100 вважається червоним ювілеєм, а червоний колір — це колір любові. 30 — перлиний ювілей. У цей храм, як і у відпустове місце, вкладемо багато перлин, які змішані любов’ю». Про це сказав єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир Груца під час проповіді у 10 неділю після Зіслання Святого Духа у Кохавині з нагоди ювілейного святкування 130-ліття храму, 1 вересня 2024 року.
Як зазначає пресслужба Львівської архиєпархії УГКЦ, Архиєрейську Літургію очолив єпарх Стрийський владика Тарас Сеньків.
Ця подія об’єднала минуле і сьогодення. Свого часу Бог знайшов людей, які цей храм побудували, згодом, після його сплюндрування Господь знайшов інших людей, зокрема мешканців селища Гніздичів, щоб відновити парафіяльне життя при Божому храмі.
У далекому 1894 році, збудований величний храм у Кохавині став місцем, де знаходилась чудотворна ікона Матері Божої Кохавинської. Від того часу храм багато пережив, а саме в часи радянського періоду був перетворений на склад де зберігали льон. В 1991 році, коли Україна відновила свою незалежність, цей храм був вдруге освячений і названий в честь свята Покрови Пресвятої Богородиці.
Кохавинський монастир Згромадження Найсвятішого Ізбавителя. Фото: владика Степан Сус
«Цікаво, про що ви зараз думаєте? Напевно, відповіді будуть різні, бо кожна людина є особлива. Ми можемо навіть Бога переконувати, що наша ситуація така складна, що Він не може нам допомогти. Тоді ми не дозволяємо Богові бути Богом. Хоча руками Бога у світі є люди, зокрема ми», — такими запитаннями та роздумами розпочав свою проповідь владика Володимир Груца.
Проповідник зазначив, що доречно є вслухатися в слово Євангелії, де часто можемо почути про поміч Ісуса людям, які до Нього звертаються про допомогу в своїх труднощах. Євангельське слово цієї неділі, за словами єпископа, провадить під гору, яку ми називаємо Тавор. Адже євангелист Матей розповідає про подію, яка сталася у підніжжі гори, коли Ісус повертався з вершини після Преображення перед своїми учнями.
Переповідаючи цю євангельську подію, архиєрея розповів про юнака, хворого на епілепсію. Про симптоми цієї хвороби детальніше описує Марко. Цей вид епілепсії був на межі з лунатизмом, де йдеться про залежність від фаз місяця. Його кидало в дві крайнощі: у вогонь або воду. Згодом євангелист порушує тему біснуватості цього юнака, що стає вирішальним в діагностиці. «Можемо собі лише уявити терпіння цієї особи і тих, хто поруч. Коли юнака привели до Ісуса, то біс вийшов з Нього. Апостоли не могли собі з ним порадити. Напевно, апостоли хотіли вигнати цього біса, бо бачили і знали як Ісус робить чуда. Вони хотіли наслідувати Вчителя», — продовжив владика Володимир.
Ісус наголошує, в чому причина невдачі апостолів: слаба віра. Віра ж, у свою чергу, живиться постом та молитвою.
«Напевно, учні забули, як Ісус молився на самоті, на горі. Він це завжди робив перед важливими рішеннями, перед вибором апостолів, перед чудами. Він не робив чуда для себе, для особистого рейтингу, а завжди думав про інших. Молитва є розмовою з Богом, розмовою двох великих приятелів. Цього Ісус хотів від апостолів, цього очікує і від нас», — повчав про молитву архиєрей. Відтак звернув увагу на піст: «Ми не постимо для якогось обов’язку чи припису. Для кожного християнина піст є часом духовної боротьби і зросту, в чому беруть участь тіло і душа. Душа бере участь через роздуми, через опановування думок, практикування чеснот і добрих діл. Цей внутрішній стан відображається назовні через покутні практики нашого тіла. Піст — відмова від чогось матеріального, бо одного Бога достатньо, лише Він може мені допомогти. Ісус теж постив в пустині, про потребу посту говорить також людині, тобто нам».
Далі єпископ підкреслив, що людина не завжди хоче або може, чи не має відваги відкрити свої життєві проблеми. А їх не бракує.
«Сьогодні є немало людей, які мають проблеми в родинному житті, в праці, є різні узалежнення, депресивні стани… Чимало лиха принесла сучасна війна. Але вони не довіряють ні людям, ні Богові. Закриваються в собі. І настає такий момент, коли вже нема сили, а це може мати драматичні наслідки. Незалежно від того, яка б людина на перший погляд не була сильна. Можливо, і ми належимо до тих людей, які не шукають допомоги для вирішення своїх труднощів. Бо соромно показатися перед якоюсь людиною чи людьми в іншому світлі. Або страх стоїть на перешкоді. Довірити комусь — означає також відкрити свої болючі місця, рани. Це вимагає відваги і покори», — продовжив свою думку єпископ.
«Хто згідно Євангелії просив за юнака в Ісуса? Батько. Можливо, йому було неприємно визнати проблему сина. Але він зрозумів, що нема іншої можливості, якщо хоче допомогти дитині. Додому він повертався вже радісний з сином, який був зцілений. Такий стан є в кожної людини, яка приходить до Бога. Прикро, коли батьки не ведуть дітей до Бога, або ще гірше, відвертають від Бога. На жаль, є і такі випадки», — підсумував повчання євангельського уривку для вірних владика Володимир Груца.
Наприкінці свого слова проповідник також звернув увагу на 130-літній ювілей Кохавинської святині. «Багато зусиль доклав для розвитку Кохавини о. Ян Тшопінський, який по-батьківськи заопікувався людьми в цій околиці. У час Радянського союзу тут був склад льону. Але в храмі жила віра. Кілька десятиліть тут душпастирюють, проявляють батьківство ченці-редемптористи. Це місце притягає, надихає. Про це говорю з власного досвіду», — відзначив він.
«Будьмо нині, у перший день вересня, вдячні за це родинне свято, яким є Євхаристія. Дякуймо Богородиці за її материнський дотик, за обійми. Ці відчуття візьмімо з собою додому, з цими почуттями будемо писати подальшу історію нашого життя. А це і є дорога віри», — завершив проповідь єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ.
Після Літургії відбувся концерт духовної пісні де кожен міг почути голоси парафіян місцевої парафії і парафії Святих безсрібників і чудотворців Косми і Дам’яна.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
