У Глинянах відзначили 90-річчя чудесного оновлення ікони Розп’яття Христового

24 вересня 2026

20 вересня у Глинянах відбулися урочистості з нагоди 90-річчя чудесного оновлення ікони Розп’яття Христового, що прославилася у місцевій святині. З цієї нагоди парафію відвідав Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, єпископ-помічник Київської архиєпархії владика Андрій Хім’як.

У Глинянах відзначили 90-річчя чудесного оновлення ікони Розп’яття Христового

З благословення архиєпископа і митрополита Львівського владики Ігоря Возьняка владика Андрій очолив Архиєрейську Божественну Літургію. Разом із парафіяльною спільнотою у молитві єдналися духовенство та численні прочани, які прибули до Глинян, щоб вшанувати чудотворну ікону Розп’яття Христового.

У своїй проповіді єпископ зазначив, що усе наше життя позначене присутністю хреста, розпочинаючи від Таїнства Хрещення і завершуючи його кінцем. За словами проповідника, «хрест — це спосіб життя. Хрест визначає наші відносини з Богом. Бо на хресті завжди зображений Ісус Христос. Коли ми приймаємо на себе хрест, то не приймаємо його як просте дерево — колюче та гостре для тіла. Ми приймаємо самого Ісуса Христа. І тоді нас стає добре і комфортно. Бо цей Хрест дає нам не лише випробування, але насамперед постійну присутність Бога у нашому житті. Тож коли ми приймаємо його з радістю, наш спосіб життя перемінюється».

Далі єпископ мовив, що часто ми розглядаємо християнське життя як певний додаток до основного: мовляв, вистачить у житті час від час помолитися, прийти до церкви, виділити кілька хвилин для Бога. Однак, Бог чітко стверджує, щоби ми довірили усе своє життя. «Не раз наше християнство не є таким, яким би його хотів бачити Христос. У нашому житті ми так часто покладаємося лише на себе, власні кошти, знайомства, і врешті на те, що самі зможемо усе вирішити. І вже тоді, коли наших людських засобів недостатньо, ми приходимо до церкви і молимося, припадаємо у сльозах перед чудотворними іконами. Так, Господь і ці молитви вислуховує, але нам важливо, щоби наші відносини з Ним не зводилися лише до кризових ситуацій. Навчімося щодня довіряти Богові усе своє життя».

У цьому контексті владика Андрій розповів слухачам про молитву «відкритих рук». Вона полягає у визнанні того факту, що все те, чим ми володіємо, — родина, друзі, знайомі, матеріальні речі, — це Божий дар. Тож ми можемо усе це у молитві віддати Богові. Віддаючи усе Богові, ми покликані також просити, щоби Він наповнив ці «порожні і відкриті долоні» тим, що є необхідним для нашого спасіння.

Під час урочистостей за ревне душпастирське служіння архиєрей відзначив церковними нагородами священників Глинянського деканату. Колишнього віцепротопресвітера та сотрудника місцевої парафії отця Тараса Сиділа владика Андрій благословив на носіння золотого хреста з прикрасами. Отець Віктор Шпак отримав благословення на носіння золотого хреста.

Особливою частиною святкування стала піша проща зі Львова до Глинян. Її учасники, які молитовно подолали шлях до святині, мали можливість отримати повний відпуст.

Ювілейні урочистості стали нагодою не лише пригадати подію чудесного оновлення ікони, яка вже дев’ять десятиліть є особливим знаком Божої присутності для вірних, а й об’єднали парафіян та паломників у спільній молитві перед образом Розп’ятого Христа.

Довідка

За народними переказами, цей образ подарував місту гетьман Богдан Хмельницький у 1648 році, коли його військо стояло табором біля Глинян перед штурмом Львова. Проте сучасні мистецтвознавці та історики на основі стилістичного аналізу датують ікону пізнішим часом — кінцем XVIII століття (образ виконаний на золотому тлі з рослинним орнаментом).

На початку 1930-х років старовинна дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці в Глинянах перебувала в аварійному стані. Служби там майже не проводилися, а саму церкву навіть планували розібрати. Запрестольна ікона Розп’яття за багато років повністю потемніла від часу, кіптяви свічок та пилу, так що самого зображення Христа практично не було видно.

Головне диво сталося на Святвечір, 6 січня 1936 року. Місцеві діти помітили у вікнах зачиненої церкви дивне яскраве світло і подумали, що там пожежа. Коли дорослі відчинили храм, вони побачили, що неземним світлом випромінює саме потемніле Розп’яття. Сяяння тривало три тижні (до свята Водохреща), після чого образ повністю самовідновився. Фарби стали свіжими, деталі (навіть краплі крові) — чіткими, а тло покрилося яскравою чистою позолотою. Людська рука до ікони не торкалася.

Для розслідування події з Кракова та Львова прибула спеціальна комісія. Відомі богослови УГКЦ, зокрема о. Гавриїл Костельник та о. Василь Лаба офіційно оглянули образ, підтвердивши надприродний характер змін і склавши відповідний протокол.

Інформацію передали до Ватикану. Папа Пій XI визнав диво, коронував образ та надав Глинянській церкві право проведення відпустів, а митрополит Андрей Шептицький згодом розширив це право до 12 відпустів на рік. Глиняни швидко стали відомим паломницьким центром (так званим «Галицьким Люрдом»), де фіксували сотні випадків чудесних зцілень від важких недуг.

За радянської влади церкву знову закрили на 30 років, облаштувавши всередині музей килимарства, а саму ікону завісили щільною ширмою. Згідно з архівами та спогадами, співробітники КДБ намагалися демонтувати чи знищити образ, але під час спроби зняти його, офіцера відкинуло невидимою силою, після чого зазіхати на святиню побоялися. Віряни потайки продовжували приходити до стін зачиненого храму.

Після виходу УГКЦ з підпілля храм відновив свою діяльність. Сьогодні оригінал ікони Розп’яття Христового надалі зберігається у Глинянах у дерев’яній церкві Успіння Пресвятої Богородиці. Навіть через 90 років після самовідновлення ікона зберігає свій автентичний блиск без жодних реставраційних втручань.

Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ