СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Сьогодні прошу вас затриматися біля ясел Ісуса», — владика Володимир Груца у різдвяній бесіді
Пригадуєте, як на початку Різдвяного посту ми ділилися з вами ексклюзивними духовними настановами владики Володимира на цей особливий час? Чимало хто з наших читачів звернув особливу увагу на ось цю пораду: «Зробіть для своєї сім’ї символічні ясла. Роблячи якесь добре діло, покладіть туди соломинку. На різдвяні свята подивитися наскільки Ісусові комфортно бути з вами». Час посту завершується і сьогодні владика Володимир має для нас ще одне завдання. Яке ж це завдання ви зможете дізнатися вже наприкінці нашої розмови.
Cаме тому, щоб передати його вам, сьогодні в Навечір’я Різдва Христового, пропонуємо вашій увазі цікаву різдвяну бесіду з єпископом-помічником Львівської архиєпархії. З архиєреєм зустрічаємося в Митрополичих палатах Святоюрського комплексу, де вже панує різдвяна атмосфера. У розмові з владикою Володимиром підсумовуємо попередній рік, пригадуємо усі його успіхи, невдачі та виклики, які він поставив перед Церквою, зокрема у Львівській архиєпархії. Розмовляємо також про досвід співпраці між Церквою і медиками, необхідність вдячності, три контексти святкування Різдва, різдвяні традиції Святоюрського пагорба, Святу вечерю, колядки, різдвяні дива, а також про необхідність зробити Різдво своїм святом.
«Цей рік, зокрема Великодні свята допомогли нам звернути увагу на істотне…»
Слава Ісусу Христу! Владико, дякуємо за гостинно відчинені двері Митрополичих палат для нашої редакції. Розпочнемо нашу розмову з коротких підсумків. Поділіться, будь ласка, які зміни вніс ковідний 2020 рік безпосередньо у Ваше життя: позитивні і негативні?
Звичайно, що для мене, як і для цілого світу, 2020-ий рік не був простим. Це всі знають і про це свідчать. Зрештою, коли ми цей рік починали, то ніхто нам не гарантував, що він буде легким. Насамперед ми просили в Бога благословення, щоб його прожити. Відтак він приніс нам позитивні і негативні речі. Перш за все цей рік закрив нас вдома і не дав можливості чимало чого запланувати. Тому ми більше зосереджувалися на сьогоденні. Пригадується мені влучний вислів Мати Терези: «Минуле вже нам не належить, майбутнє ще нам не належить, а лише сьогодні є в наших руках».
Ми жили у час планувань і стратегій, що дуже часто викликало у нас стрес. Дуже часто ми не зауважили того, що було біля нас. Цей рік, зокрема Великодні свята допомогли нам звернути увагу на істотне.
Найбільшим негативом цього року є втрати людей і велика кількість хворих і тих, хто перехворів. У нашій архиєпархії ми втратили кількох священників. Звичайно, що не всі померли в результаті ковіду. Також ми переживали страх і непевність у завтрашньому дні. Ми не розуміли як все буде розвиватися. На нас впливали медійні нагнітання. Для мене особисто є великою проблемою, що дуже часто у новинах висвітлюють суцільний негатив. Тобто говорять про одні смерті і трагедії. Все ж таки у Львові і не тільки за той час народилося дуже багато дітей. Також стається багато інших добрих речей, але про це мало хто говорить. Тут не йдеться, щоб суб’єктивно висвітлювати якісь події виключно для піару, а радше для того, щоб показати реальну картину.
Найважливішим здобутком 2020-го року вважаю те, що Бог був з нами у цьому непростому році. Коли дитині важко, тоді Бог як люблячий батько ще більше нею опікується. Зазвичай так є в наших родинах, коли якась дитина терпить, то їй ще більше приділяють уваги. Думаю, що ми всі це цього року відчули. В нашій Архиєпархії ми переживали моменти радості під час дияконських чи священичих рукоположень. Все ж є багато позитиву.
«Покликання Церкви є одним і незмінним — служити людині за будь-яких обставин»
Пандемія безпосередньо торкнула Церкву. Які основні уроки Ви б виокремили для Церкви, зокрема для Львівської Архиєпархії і для нашого суспільства загалом?
Покликання Церкви є одним і незмінним — служити людині за будь-яких обставин. На моє переконання нашій Церкві це дуже добре вдалося. Насамперед тому, що Церква була відкритою. Дуже важливо, що не було жодного дня, щоб наші храми були закриті. Ми мали нелегкий великодній час з різними обмеженнями, але храми були відкритими і в них відбувалися богослужіння. Це дозволяло людям відчувати захищеність. Вони могли у храмі знайти розраду і заспокоїти свої духовні прагнення. Мусимо розуміти, що біологічної смерті ніхто не ліквідовував і дуже важливо з чим людина перейде до вічності. Зрештою чи вона до цього готова. Лише Церква може готувати і супроводжувати людину в дорозі до вічності.
Так, особливо важким і сповненим викликів 2020 рік став для медиків. Цього року була відчутна співпраця між нашою Церквою і медициною. Який новий досвід ця співпраця дала Церкві?
Цікавим був навіть той досвід, що не було достатньо часу, щоб підготуватися до цієї співпраці. Якщо б ми принаймні два роки тому знали, що буде пандемія, то можливо би готувалися до цього і креслили певні стратегії. А так ми раптово приймали рішення. Пандемія коронавірусу нас сконсолідувала і ми зробили крок до гарної співпраці. Ми щиро вдячні медикам за їхнє служіння і жертовність. Навіть зараз викликом для наших медичних капеланів є товаришувати не лише хворим, але також і медикам. Бо вони дуже часто є виснаженими і мають свої духовні прагнення і потребують духовної підтримки.
«Найважливіша наша вдячність Богові є за те, що Він перебуває у човні нашого життя»
В одній зі своїх проповідей Ви дуже влучно підкреслили, що вдячність лікує людину від байдужості. За що на Вашу думку ми цього року можемо і повинні дякувати Богу?
Саме вдячність показує людині, що вартує заглибитися у суть справи. Непотрібно бути поверховим. Коли я комусь за щось дякую, то я на це звертаю особливу увагу і бачу, що не все є самозрозумілим. Людина деколи думає, що все є самозрозумілим, а так також не є.
В першу чергу ми дякуємо Богу за всіх і за все. Навіть за ті прикрощі, які нас загартували і зробили трохи мудрішими і досвідченішими, бо тепличні умови ніколи нас не загартують. Звичайно, що найважливіша наша вдячність Богові є за те, що Він перебуває у човні нашого життя. Можливо ми часом старалися його виганяти з того життєвого човна, але Бог завжди був нам до диспозиції. Зрештою ми цей рік прожили. Складається враження, що після пандемії почуватимемося як після якоїсь війни. Будемо дивитися хто вижив, а хто не вижив, а якщо вижив, то в якому стані.
Владико, ми за мить до святкування Різдва. Тому окремо хотіли б з Вами поговорити про Ваш приватний досвід і традиції святкування Різдва. Зокрема про три контексти святкування Різдва: бойківський, австрійський, святоюрський. Отож, чим було особливе Різдво у Вашому дитинстві на бойківщині? Чи ходили Ви малим хлопцем колядувати? Які маєте спогади з цього часу?
Звичайно, що я був дитиною свого часу. Певний етап мого дитинства припав на час радянського союзу, в якому наша Церква була заборонена і жила у підпіллі. В моїй місцевості (м. Добромиль Старосамбірського району, — ред.) на Різдво ходили попід вікна колядувати зазвичай під вечір. Рівно ж впродовж всіх різдвяних днів я був задіяний у вертепі, до якого ми готувалися впродовж цілого грудня. Відтак всі різдвяні дні ми відвідували домівки людей звіщаючи їм добру новину про народження Христа. Водночас були щасливими заробити трохи коштів. (сміється, — ред.)
Які ролі Вам діставалися у вертепі?
Я мав різні ролі. Найчастіше був царем з огляду на свій ріст. Чи Іродом був не пам’ятаю, але точно був царем.
«Австрійські християнські родини мають розуміння, що Різдво є їхнім днем»
Владико, Ви навчалися в Австрії. Ця країна очевидно багата на свої різдвяні традиції. Якими вони є? Як виглядає Різдво в Інсбруці? Загалом з чим Вам асоціюється австрійське Різдво?
Так, в Австрії цілком інший контекст. Там зовсім інша країна і зовсім інший календар. Ми перед Різдвом маємо час різдвяного посту. Натомість в Австрії є час Адвенту, тобто час очікування. Він також мав би бути часом зосередження, але на жаль комерція бере своє в від кінця листопада на вулицях міст тривають різдвяні ярмарки. Проблема полягає в тому, що вони дуже виснажують суспільство. Традиційно приїжджає на Різдво багато туристів. Відповідно дуже багато мешканців задіяні в сфері обслуговування. Відтак, коли закінчується час приготування і настає саме Різдво, то складається враження, що місто вимерло. Бо всі люди виснаженні і використовують святковий час для відпочинку.
Хоча там також є свій акцент у приготуванні до Різдва. Сам Адвент триває чотири неділі. Вони мають гарну традицію робити віночки з чотирма свічками для своїх родин. Їх також ставлять по церквах і монастирях.
Починаючи за 4 тижні до Різдва щонеділі запалюється свічка, яка ще більше наближає до самого Різдва. Це стає нагодою у монастирях чи по родинах збиратися на молитовні вечори.
Цікавою традицією є також в’їзд дитятка Ісуса в місто, в неділю перед Різдвом.
Хотів би звернути увагу на таку цікаву традицію, що сам день Різдва є виключно днем для родини. В Австрії не прийнято ходити один до одного колядувати. В цей день збирається тільки найближча родина і проводять цей день у своєму колі. Мені також сподобалося те, що там на Різдво не було прийнято нікому телефонувати. Це навіть вважалося якимось приниженням, коли комусь телефонуєш, що ти йому заважаєш побути в родині і порушуєш його спокій. В нас є інша радикальна крайність, коли люди масово надсилають вітання і різні шаблони відкриток відразу сотнями. Тобто в Австрії в християнських сім’ях зосереджений акцент на родину. Вони мають розуміння, що це є їхній день.
А як змінилося Ваше святкування Різдва у той рік, коли Ви стали єпископом і переселилися на пагорб? Які Різдвяні традиції панують тут?
На нашому Святоюрському пагорбі передовсім ми святкуємо Різдво літургійно. В нашому соборі є багато богослужінь, що дозволяє зосередитися і помолитися також в Навечір’я Різдва Христового. На Різдво до нас традиційно приходять римо-католицькі єпископи і ми святкуємо разом. В Навечір’я Різдва за григоріанським календарем ми їх відвідуємо. В такий спосіб разом будуємо братню спільноту.
У Різдвяний час є важко щось спланувати, бо є певні виклики і запрошення. По можливості стараюся брати участь у вечері з потребуючими людьми. Часто маємо пасторальні поїздки. Ніколи не вдається запланувати яким буде той чи інший різдвяний час. В парафіях нашої Архиєпархії є різні акції, де варто бути з людьми. Серед них деканальні чи парафіяльні спільні зустрічі коляди, куди нас запрошують, а ми по-можливості радо відгукуємося. Маємо глобальніше святкування різдвяних свят з акцентом на зовнішню активність.
Як виглядає Свята вечеря на пагорбі?
Це наше родинне свято. Ми вечеряємо разом з нашим митрополитом Ігорем і сестрою Іринеєю. Часом можливо ще хтось може приєднатися з наших приятелів чи добрих помічників, які розділяють з нами цю різдвяну радість. На нашому столі завжди приготовані традиційні святвечірні страви.
Чи Ви готуєте якісь страви особисто?
Відповідальною за кулінарний різдвяний департамент на нашому пагорбі є сестра Іринея. Я люблю готувати, але якраз на Різдво не готую, бо не вистачає часу, позаяк ми є літургійно задіяні і маємо багато інших справ. Все ж ті страви є добрі, коли вони свіжі. Вони будуть недобрими, якщо їх готувати тиждень на перед. (сміється, — ред.) Їх суть є також у їхній свіжості. Єдине, що стараюся підсмажити вареники чи голубці, які залишаються з вечері. Це є також гарний спогад з дитинства.
Яка страва з святвечірнього столу Вам до вподоби найбільше?
Кожна смакує по-своєму. Вони всі улюблені, тому складно обирати.
«Ялинки у Митрополичих палатах персофінікують різні регіони Львівської архиєпархії»
В одному з наших інтерв’ю Ви ділилися, що любите декорувати. Чи декоруєте Ви особисто різдвяний стіл? Чи вбираєте ялинку?
Так, я напередодні займаюся декорацією приміщення чи столу, бо це можна завчасно спланувати. До цього я себе зобов’язав. Для мене дуже важливим елементом дизайну є простота і гармонія кольорів. Важливим елементом у моєму дизайні займає свічка. Важливо, щоб кольорів не було забагато. Також звертаю увагу на гармонію з приміщенням. Важливо звертати увагу навіть на колір столу і стін. Все має бути у певній гармонії, щоб відчувати себе спокійно і врівноважено, щоб декорації не розсіювали увагу на різні сторони.
Цікаво, що в нас в Митрополичих палатах є кілька ялинок. Усі вони персоніфікують різні регіони нашої Архиєпархії. Маємо ялинку, на якій панує святоюрський стиль. Вона стоїть у каплиці палат. На ній розміщені яблука, горіхи, шишки, мандаринки… Ми маємо сад, в якому ростуть горіхи, яблука, а Миколай приносить мандаринки. Також є шишки, оскільки ми тут маємо хвойні дерева. Це все поєднується разом зі світлом на нашій ялинці.
У коридорі на ялинці зображено елементи Пустомитівщини і Золочівщиини, яка є аграрною територією. І там можна віднайти певні відображення. А в рефектарі та круглому залі цього року на ялинках домінує Яворівський стиль.
Ці всі регіони належать нашій Архиєпархії. Всі вони є нам дорогі, оскільки тут на пагорбі б’ється серце Львівської Архиєпархії. Навіть дивлячись на ці ялинки стараюся пам’ятати про всіх наших людей. Хоч Львівська Архиєпархія не є дуже велика територіально, проте вона є дуже різноманітною, що якраз і збагачує нашу єдність.
«Найважливіше вникнути в зміст колядки. Взяти текст, читати його і роздумувати над словами…»
Яка Ваша улюблена коляда?
З дитинства мені запам’яталася колядка «Бог предвічний народився». Зараз більше вникаю в їх зміст, бо в дитинстві хіба запам’ятовували слова та й колядували. Знаю, що улюбленою колядкою моєї покійної мами була «Землю юдейську нічка вкрила» Роздумую над тими словами. В них є також певна глибина. Люди, які укладали ці колядки можливо не всі були богословами, але вони мали певні пережиття. Знаємо, що колядки поставали на певному етапі нашої історії. Це поствоєнний час, коли мали «Сумний святий вечір у 1946 році». Це час, в якому люди мали свої зранення. Зараз ми теж перебуваємо в час війни і маємо вже нові постмайданні колядки пов’язані з АТО, які виражають переживання душі нашого народу. Особисто мені кожна колядка по-своєму подобається. Найважливіше вникнути в її зміст. Навіть просто взяти текст, читати його і роздумувати над словами. Бо не завжди під час коляди встигаєш заглибитися в неї.
«Різдво є кожного року. Питання, чи я зроблю його своїм святом…»
Різдво часто асоціюється з вірою в чудо. І це має сенс, бо яким великим дивом є сам факт, що Бог стає маленькою дитиною. Чи було у Вашому житті різдвяне диво? Яке Різдво Вам запам’яталося найбільше?
Власне в тому і суть світового чуда, що Бог зійшов на землю у вигляді маленької дитини. Цікаво, що ми це чудо Різдва переживаємо кожен у свій спосіб. Різдво є кожного року. Питання, чи я зроблю його своїм святом…
Чуда в моєму житті стаються постійно, тому не скажу, що якесь особливе було саме на Різдво. Бог завжди дивує чимось приємним і за це можемо лише йому дякувати. Завжди є спогади з дитинства. Різдвяний вечір, надходить празник Різдва Христового — це найбільший спогад, бо кожний собі пригадує як то було у його дитинстві. Згадується що вдома робили, що їли. Навіть пригадується запах хвої, сіна… Завжди пригадую з дитинства, як приємно було посидіти біля освітленої ялинки і навіть засинати і зараз також дуже люблю просто сидіти біля різдвяної ялинки в тиші.
«Сьогодні прошу вас затриматися біля ясел Ісуса», — різдвяне завдання від владики Володимира
У своїх порадах на Різдвяний піст Ви рекомендували зробити символічні ясла і вкладати туди соломинку за кожне вчинене добре діло. У мережі чимало людей перепощували цю пораду і ділилися, що користали з неї… Тепер, коли ми за крок до Різдва, яким буде різдвяне завдання від владики Володимира?
Сьогодні у своєму різдвяному завданні чи побажанні прошу вас затриматися біля тих ясел Ісуса. Під час посту ми часто підбігали до них, щоб класти соломинку, але з моменту сходження Вифлиємської зорі в яслах появляється Той, хто нам подарував різдвяні свята. Те, що ясла заповнені Ісусом зовсім не означає, що треба припинити робити добрі справи. Завжди є можливість в ті ясла ще підкладати соломинки для того, щоб Ісусові було з нами ще комфортніше, бо тоді і наше життя буде ще кращим. Ми стаємо кращими, коли чинимо добрі справи, а відтак кращим стає і наше суспільство. Ісусові буде щораз комфортніше лежати в них. Дуже важливо готуючись до свят чи святкуючи Різдво не забути Ісуса, який нам ці свята подарував.
Владико, щиро дякую Вам за різдвяну розмову, екскурсію Митрополичими палатами та різдвяний настрій! Нехай новонароджений Ісус з тих ясел, де вже так багато соломи, зігріває Вас своєю любов’ю на весь наступний рік! Христос рождається!
Світлини автора та з приватного архіву владики ВолодимираЗа матеріалами Христини Кутнів для релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
