СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиСерце Церкви: Святоюрська крипта — місце зустрічі зі святими
Крипта собору святого Юра — одна з найцікавіших локацій архикатедрального храму Львівської архиєпархії УГКЦ. Без її відвідин не обходиться жодна з місцевих екскурсій, тут відбуваються богослужіння, а в різний час дня вірні приходять для приватної молитви. Адже у крипті храму поховані одні з найвідоміших діячів Української Греко-Католицької Церкви.
Крипта — приміщення під вівтарною і хоральною частинами храму, призначене для поховання, а також виставлення для шанування мощей святих і мучеників. У соборі святого Юра крипта розташована під храмовим святилищем. Від часу спорудження вона стала усипальницею львівських архиєреїв, священників, монахів Святоюрського монастиря та заслужених світських осіб. Крипту кілька разів реорганізовували, а сучасний її вигляд представляє поховання відомих очільників Української греко-католицької церкви.
Гроби святих — насіння Церкви
Крипта відома як туристичний об’єкт Святоюрського комплексу. Проте чи має вона духовне значення для вірних і практичне богослужбове застосування? Чи потрібно молитися на гробах померлих, зокрема в місцях спочинку мучеників та святих?
Про це «Духовна велич Львова» поспілкувалася зі сотрудником собору Святого Юра о. Любомиром Миколишиним.
«Гроби мучеників відгравали значну роль від часів ранньої Церкви, раннього християнства — зокрема ми знаємо, що перші літургії служилися на гробах мучеників. Звідси походить традиція обов’язково вкладати мощі в престіл, в антимінси, на яких служать літургію. Відтак моління на гробах і взагалі почитання гробів відіграє таку велику і вагому роль в літургійному, богослужбовому житті Церкви», — зазначив священник.
Отець Любомир Миколишин. Фото: Львівська архиєпархія УГКЦ
Особливе почитання гробів померлих притаманне християнам зокрема тому, що смерть для них є урочистим переходом до вічного життя. Саме тому пам’ять святих згадують у дні їхньої тілесної смерті. Деякі з них зберігають цю особливість навіть у назві свята, як-от успіння праведної Анни чи Пресвятої Богородиці, що означає їхній відхід до неба.
«Ми, християни, шануємо і святкуємо смерть особи. Це може звучати дивно, проте смерть для християн — це свято, бо це день народження до неба. Зокрема пам’ять про тих чи інших мучеників — це є подія відходу від їхнього земного життя до вічності, до дому Отця, до якого ми всі прямуємо і прагнемо. Відповідно, ці свята є для нас доброю призадумою того, в якому напрямку ми йдемо, вони трішки духовно мобілізують нас. А постать, пам’ять якої згадуємо, є добрим орієнтиром, прикладом, до чого ми повинні стриміти — тої святості, якої вона вже осягнула», — зазначив о. Любомир.
Молитися чи не молитися за померлих?
Для чого ж потрібно молитися за померлих, зокрема приходити на місця їхніх поховань? Священник зауважив, що найкраще про це каже коротка молитва наприкінці кожного похоронного богослужіння — слова «вічная пам’ять». Людська пам’ять протягом кількох поколінь може стертися; натомість вічною є лише Божа пам’ять, і ми маємо певний обов’язок через молитву стриміти до неї. «Вічною пам’ять є тільки у контексті Божому, бо лише один Господь Бог пам’ятає про особу як таку, цілісну особу, яка жила тут — і, якщо удостоїлася, то вже є з Богом вічно на небі», — зазначив о. Любомир Миколишин. «Ми приходимо на цвинтар і почитаємо, згадуємо наших вірних також з огляду на те, що ми молимося за них, зокрема якщо — ми про це не знаємо — вони проходять ще процес очищення в Чистилищі. Відтак ми приходимо, щоби молитовно споріднитися з цією людиною, бо можемо налаштувати контакт з нею вже тільки через молитву, очікуючи зустрічі у небі».
Таким чином, якщо приходимо молитися на могили наших рідних і близьких, то місця поховання Великих Світичів Церкви є тим паче місцями молитовного єднання із ними. Це можливість дізнатися про їхнє життя і діяльність, помолитися за їхню прославу та попросити допомоги у своєму наміренні за їхнім посередництвом. Таку можливість мають усі, хто відвідає Святоюрську крипту.
У спеціальній книзі можна залишити молитовне прохання до митрополита Андрея
«Це є такі велети, які нам показують шлях того, як слід достойно жити, щоби достойно померти — це є такі знаки того, куди нам треба йти, як нам жити. А з іншого боку, це також така звичайна банальна пригадка того, що вони мали ті самі немочі, пристрасті, проблеми, що ми, але удостоїлися цієї вічної пам’яті. Отже, ми можемо і мусимо ходити на могили наших вірних — і маємо великий привілей молитися на гробах таких подвижників, які є тут, в нашому соборі», — наголосив священник.
Зустріч зі святими
Спустившись до крипти собору, можна побачити на підлозі п’ять надгробних плит — це поховання відомих пастирів УГКЦ, до яких найчастіше приходять молитися на Святоюрську гору.
Митрополит Андрей Шептицький
Найвідоміше з поховань Святоюрської крипти — це могила Праведного митрополита Андрея Шептицького — предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви, одного із найвидатніших провідників української Церкви й національного руху першої половини ХХ ст., мецената, представника шляхетного та графського роду Шептицьких. Митрополит Андрей спочиває у крипті собору Юра від своєї смерті 1 листопада 1944 року. Його могила стала місцем всецерковного паломництва. Особливо багато вірних щороку приходять ушанувати великого пастиря Церкви у роковини його відходу до вічності, а також в день народження, 29 липня. Окрім того, щопонеділка, після літургії о 10:00 на гробі митрополита моляться за його прославу і зачислення до лику святих, оскільки досі триває беатифікаційний процес. Для цього в крипті є спеціальна книга, в якій можна залишити своє свідчення про молитовну допомогу за посередництвом владики Андрея.
Патріарх Йосиф Сліпий
Праворуч від митрополита Андрея розміщено поховання Йосифа Сліпого — українського церковного діяча, предстоятеля Української греко-католицької церкви, кардинала Католицької церкви. Життя і спадщина архиєпископа Йосифа надзвичайно цікаві; основні етапи — це його діяльність на львівській кафедрі, арешт та 18 років заслання, опісля — звільнення, участь у ІІ Ватиканському Соборі в 60-х роках ХХ століття, активна наукова діяльність, розбудова УГКЦ. Патріарх Йосиф помер у Римі 7 вересня 1984 року, проте у своєму духовному заповіті залишив просьбу перенести його до Львова і поховати біля митрополита Андрея, а згодом, коли Церква буде єдиною — в соборі святої Софії Київської. У 1992 році тіло Патріарха Йосифа було перенесено до крипти собору святого Юра. Тут помолитися на його гробі нині можуть всі охочі.
Митрополит Сильвестр Сембратович
З лівої сторони від гробу митрополита Андрея похований митрополит Сильвестр Сембратович — предстоятель Української греко-католицької церкви ХІХ століття, кардинал Католицької церкви. Митрополит відомий своєю діяльністю, зокрема, у богослужбовому книговидавництві народною мовою. Він був засновником дівочого інституту під управою Василіянок, 1889 року збудував нову духовну семінарію у Львові, заснував священниче Товариство св. Павла, що провадило місії і видавало релігійні книги, а також Товариство святого апостола Петра, що допомагало бідним парафіям. Заходами митрополита Сембратовича було зреформовано й активізовано Василіян; 1892 року засновано нове згромадження Сестер Служебниць і 1897 році проведена реформа Сестер Василіянок.
Кардинал Мирослав Іван Любачівський
Ще один видатний діяч УГКЦ, похований у Святоюрській крипті — верховний архиєпископ Мирослав Іван Любачівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Католицької церкви. Владика Мирослав Іван провадив активну архипастирську діяльність за межами України: повернувся в Україну після легалізації УГКЦ, 30 березня 1991 року. Тут заснував курію архиєпископа, налагодив працю навчальних закладів для формування духовенства, зокрема Львівської богословської академії, створив чотири нові єпархії та відновив різні церковні інституції, провів перший в самостійній Україні Синод єпископів УГКЦ, де заявив про подальшу діяльність спрямовану на визнання УГКЦ як патріархату. Після того, як через погане здоров’я полишив уряд очільника Церкви, провади науково-богословську діяльність, залишив по собі наукові праці, статті, переклади. Помер 14 грудня 2000 року.
Архиєпископ Володимир Стернюк
Архиєпископ Володимир Стернюк — український церковний діяч, виконувач обов’язків голови Української Греко-Католицької Церкви протягом 1972–1991 років. Владика Володимир — один із провідників греко-католицької церкви у підпіллі у часи комуністичного режиму, особливо близький львів’янам, адже свою діяльність правдив саме в нашому місті. Попри арешт і переслідування служив як підпільний священник, а з 1972 року очолив УГКЦ в Україні як місцеблюститель митрополичого престолу. Його присутність як правлячого єрарха в Україні в умовах переслідувань давала змогу зберігати апостольську спадкоємність УГКЦ та дозволила очолити процес виходу з підпілля й розбудови церковних структур наприкінці 80-х років минулого століття. Навесні 1991 року, після повернення патріарха Мирослава Івана (Любачівського) в Україну, архиєпископ Володимир завершив своє служіння як місцеблюститель Глави Церкви. Помер 29 вересня 1997 р.
Кого ще можна «зустріти» у крипті святого Юра
Поховання Святоюрської крипти, ясна річ, не обмежується цими п’ятьма могилами. Вони виокремлені під час її реорганізації у певній послідовності з огляду також на обмеженість місця та спосіб захоронення. У такий спосіб, зокрема, вшанували очільників УГКЦ, ближчих до нашого часу.
Поховання у ніші
«Власне, є різні практики поховань. До прикладу, в монастирях на Афоні кості, коли зотлівають останки, піднімають, промивають і вміщають в нішу. Немає якогось розрізнення, що в такий спосіб є більш чи менш достойні. Але надгробна плита — це є такий зовнішній, видимий знак того, що ця особа має якусь таку велич. І от власне ще раз це є наголошення того, що це хтось особливий, заслуговує особливої молитовної уваги», — зазначив о. Любомир Миколишин.
Таким чином, решта поховань розміщені в стінах. Тут, зокрема, спочивають тлінні останки князя Ярослава Осмомисла, які у 1937 році у Галичі віднайшов дослідник Я. Пастернак і напередодні Другої світової війни таємно заховав у Святоюрській крипті. Місцезнаходження останків князя виявили 14 листопада 1991 р. під час археологічних досліджень крипти.
Поховання князя Ярослава Осмомисла
Окрім того, Святоюрська крипта має ще одне відділення, де було віднайдено чимало людських останків. Їх, на жаль, поки не було ідентифіковано, і ця частина усипальниці є закритою, будучи об’єктом лише для майбутніх археологічних досліджень.
Ще одне цікаве поховання крипти, про яке мало хто знає — це місце спочинку православного архиєпископа Фотія — українського релігійного діяча, єпископа Українського екзархату РПЦ, архиєпископа Львівський та Тернопільського УЕ РПЦ. Помер єпископ 20 серпня 1952 року. Він — єдиний із православнх архиєреїв Львівських совецького періоду, що померли на цій катедрі, і був похований у Святоюрській крипті. Зараз поховання архиєрея розміщене в стіні при вході в крипту.
Поховання православного архиєпископа Фотія в стіні біля входу до крипти
Місце особливої молитви
Біля входу до усипальниці розміщено престол, завдяки якому крипта виконує своє призначення як нижній храм. Щоправда, використовують його лише тоді, коли тут із практичних мотивів звершується літургія (якщо, наприклад, вона не може відбутися у святилищі храму), або коли є подія, яка безпосередньо стосується похованих тут праведників — наприклад, молитовне вшанування важливих дат їхнього життя. Престол крипти — рухомий, не має вкладених всередину мощей тому для служіння літургії використовують антимінс. Окрім того, тут часто звершують паралітургійні богослужіння — акафісти, молебні тощо.
Відвідати крипту собору Святого Юра (м. Львів, пл. св. Юра, 5) можна щодня — від 7:00 до орієнтовно 20:00. Крипта є відкритою увесь час, утриматися від її відвідин просять лише під час богослужінь у храмі, щоб не розсіювати увагу тих, хто бере в них участь. У інший час адміністрація собору ласкаво запрошує приходити до місця спочинку великих діячів УГКЦ, щоб помолитися у своїх наміреннях та за їхню прославу.
За матеріалами релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
