СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Про віру, єдність і силу любові у час випробувань»: найцікавіше зі зустрічі владики Володимира Груци з молоддю
Після Божественної Літургії — заходу до Дня молоді, організованого офісом «Молодіжна столиця Європи», Львівською міською радою та Комісією молоді Львівської архиєпархії УГКЦ — у Митрополичих садах сакрального комплексу собору Святого Юра відбулася відверта розмова єпископа-помічника Львівської архиєпархії УГКЦ Володимира Груци з молоддю. Захід приурочили до 160-ї річниці з дня народження Андрея Шептицького та Міжнародного дня молоді, що припадає на 12 серпня.
Владика Володимир говорив про історичні виклики, які постали перед українцями того часу, корупцію, національну єдність і постійний вибір між добром та злом. Також він ділився роздумами про ставлення митрополита Андрея до молоді та його настанови для неї. Про це розповідає Іван Челяк для релігійного інтернет-ресурсу «Духовна велич Львова».
Ось трійка найцікавіших питань від молоді на цій події та відповіді владики Володимира:
Максим: Владико, таке питання: як ви оцінюєте теперішню роботу з поширення християнства серед молоді та чи достатньо ми робимо для того, аби нести важливість християнства, важливість віри в сучасному світі?
Владика Володимир: Знаєте, я колись чув таку фразу: є спортивна команда (футбольна, баскетбольна, будь-яка); і якщо тренер цієї команди сказав би, що він задоволений нею, то його треба одразу звільняти. Чому? Бо не буде прогресу. Я особисто до кінця ніколи не є задоволений, тому що можна ще більше прогресувати. Але все ж дякую за те, що вже робиться. Перше: наші молодіжні спільноти при храмах, при монастирях, «Пласт» і їм подібні — це є надзвичайно великий скарб, і те, що ви робите, є надзвичайне, але можна зробити ще більше. Не у всіх парафіях є молодіжні спільноти, не скрізь є духівники. Я бачу по тому, як ми збираємось, що ніколи не буде «достатньо», бо є платформа поговорити про певні вартості, про те, про що не завжди говоритимуть у школі. Ми не завжди маємо доступ до школи чи до університетів. Хто зі студентів хоче — він це знайде, але є люди, які не знають, як шукати. Важливо запрошувати ваших ровесників у ці спільноти, а для цього треба діяти переконливо — отже, самим тим жити. Вогонь дає і світло і тепло, а попіл не дає ні одного, ні другого.
Анонімне запитання: Свого часу в Андрея Шептицького були складні стосунки з Організацією українських націоналістів: попри певну підтримку був і певний осуд. Він казав: не може любов іти нога в ногу з ненавистю. Скажіть, які ваші припущення: які думки були би в Андрея після повномасштабки, як би він реагував зараз? Чи засуджував би він ненависть з нашої сторони?
Владика Володимир: Кожна людина має природне право себе захистити: своє життя, свій дім, свою державу. Якщо ми, знову ж таки, будемо когось ненавидіти — це є втрата ресурсу і нашої енергії. Дуже важливо тут для нас — я думаю, Митрополит Андрей би це підтримав — будь-яку агресію злобу чи ненависть трансформувати у мужність, щоби себе захистити. То є болюче. Дуже часто я є на Марсовому полі — спілкування з рідними, з родинами, з батьками загиблих Героїв. Для всіх це є однаковий біль утрати. Ми навіть не можемо зрозуміти, наскільки це боляче, як віряни стараються цей біль загоїти, як вони несуть біль утрати. Ті, хто менше вірить — більше нарікають, час їм поглиблює ці рани, а не лікує.
Іван: Маю до вас запитання, пов’язане з гріхом нечистоти. Усвідомлюю, що є якісь спокуси у цьому плані, вони є у голові, наприклад — і деколи ти думаєш, чи можна іти до Причастя, чи треба піти до сповіді; не усвідомлюєш, де є легкий гріх, де є співпраця з цим гріхом — і де є вже важкий гріх. Мені це буває важко усвідомити.
Владика Володимир: Бог дав людині дар сексуальності: любити, бути любленими — ніхто ніколи у нас не може цього робити. Але що з цим робити? Чи маємо спокуси? Маємо, бо є здоровими людьми. Людина має очі, має вуха. Спокуси будемо мати — ну що ми з цими зробимо? Я завжди на це маю такий приклад для себе. Чи варто боротися проти спокус? Не дуже варто. Чому? Бо ми тратимо сили, а ми — немічні люди. Варто плекати діалог з Богом. Коли я є в діалозі з Богом, тоді спокуси щось пропонують, але не мають шансу увійти. Я є в діалозі з Богом: причащаюся, сповідаюся; коли я іду проти спокус боротися, я вже входжу в контакт з ними і втрачаю контакт із Богом, бо маю шарпанину з ними. Якщо ти будеш регулярно причащатися, сповідатися — Святе Причастя наповнює серце, щоби мати опір проти спокус, тобто єдність з Богом — сумління буде добре сформоване, будеш вести духовне життя. Не треба боятися своєї сексуальності, не треба боятися любити, бути любленим у будь-якому стані. Якщо хтось є неодруженими, це не позбавляє материнства і батьківства. Сестри з монастиря — ніхто не ліквідував їхнього материнства; вони є матерями надалі й мають [духовних] дітей, напевно, десятки, сотні у різних місцях свого служіння. Це їхні діти. Тому що материнство є покликане для того, щоби любити — це є просто природний дар жінки. Природний дар чоловіка — це бути батьком, навіть для багатьох.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
