СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Повертаймося до Господа постійно лицем заради прощення наших гріхів», — митрополит Ігор Возьняк
«Повертаймося до Господа лицем постійно, щоб отримати прощення наших провин й вічну нагороду в небі!» Такими словами звернувся до вірних архиєпископ і митрополит Львівський владика Ігор Возьняк у Неділю після Богоявлення, 22 січня 2023 року.
У цю неділю, яку називаємо неділею після Богоявлення, святий апостол Матвій описав, що Ісус, коли ув’язнили Івана Хрестителя, залишив попереднє місце перебування й подався до Галилеї, віддалився. Мабуть, недовго перебував у Назареті, де тривалий час із дитинства виховувався. Тепер же переселився у Капернаум. Пророк Ісая оспівує ці землі назвою «поганська Галилея», а народ такий, що «перебував у темряві», розуміється, духовній.
Пізніше, апостол Филип, що був з Витсаїди, міста Андрія та Петра, зустрів Натанаїла й повідомив його: «… Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі написав і пророки, — Ісуса, Йосипового сина з Назарета… — Натанаїл — … Чи може бути щось доброго з Назарета? Каже йому Пилип: Прийди й подивися» (Ів. 1, 45–46). Побожний Натанаїл, подібно, як багато інших осіб його рівня, уважали, що з такої закутини, із забутого та темного міста Назарету, не може бути нічого доброго.
Стосунки Івана Хрестителя та Ісуса Христа
Учні Івана Предтечі й ті, хто з ними контактував, як Филип, кріпилися у вірі, гуртувалися поволі, здалека та обережно, навколо Ісуса Христа. Вони більше знали пустинника та посника Івана, але дуже зважали на його стосунок до Христа, на його оцінку Спасителя. Очевидно, що Ісус та Іван Хреститель порозумілися, виконували волю Бога, а присутні біля них усе спостерігали й глибоко фіксували у своїх серцях. Коли Іван перебував у в’язниці, навіть, там чув багато про Ісуса, тому послав своїх учнів, щоб запитати: «… Чи ти є той, хто йде, чи маємо чекати іншого?» (Мт. 11, 3). Ісус так промовив до учнів, щоб переказали Іванові: «Сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують; мертві встають, убогі сповіщають; щасливий той, хто не спокуситься через Мене» (Мт. 3, 5–6).
Коли Іван, великий пустинник і посник, хрестив у пустині народ та закликав до покаяння, він так відізвався про Ісуса: «… Слідом за мною йде сильніший за мене, якому я не годен, нахилившись, розв’язати ремінця від сандалів» (Мр. 1, 7). Учні Івана та присутні слухали, як виразно та прихильно Іван говорив про Ісуса. Невідомо, що вони тоді думали. Згодом бачили, як Ісус оздоровляв хворих, проганяв бісів, помножував хліби, воскрешав померлих. Івана ж тоді уже не було, бо Ірод стратив його. А пророк Іван правильно вказував на Ісуса, бо на землю прибув Спаситель світу. Збулося пророцтво, що пророкував Ісая: «… Ось я посилаю ангела мого перед обличчя Твоє, який приготує дорогу Твою [перед Тобою]» (Мр. 1, 2). Тому Господь відразу подався в поганську Галилею, щоб цьому народові принести світло, виконуючи пророцтво Ісаї. Ісус не побоявся піти до народу, що сидів у пітьмі, в країну смертної тіні; Господь велика протилежність до духовної темноти, Ісус — Світло для світу!
Покаяння — ключ для людини, щоб здобути Небесне Царство
Проповідь святого Івана Хрестителя була конкретно та короткою: «… Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство» (Мт. 3, 2). І проповідування Христа розпочиналося з такого ж важливого завдання: «… Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство» (Мт. 4, 17). Значить, покаяння дуже важливе для неба, покаяння — ключ для людини, щоб здобути Небесне Царство. Каятися означає визнавати всі свої гріхи перед Богом, без жодного страху чи упередження, позбуватися їх, бо той, хто бажає очищення, хто очікує прощення провин, такі особи без жодного ляку вихлюпують свої прогрішення, щоб отримати прощення завдяки щирому жалю за вчинені промахи. Коли б хтось на сповіді спеціально замовчував якусь духовну помилку, це означало б, що така особа бажає залишити у своїй душі отруту, яка довершуватиме її внутрішнє духовне руйнування.
Духовне життя не можна будувати на недовірі чи замовчуванні помилок, бо вони руйнують, а не будують. Людина повинна бути відкрита на Господа, бо він знає про кожну людину все, навіть краще, як сама особа знає про себе. Але Бог очікує щирості людини, відношення її до нього як до люблячого Небесного Батька. Коли хтось навмисно залишає у своїй душі темряву, Господь не буде своєю силою усувати її, без згоди самої особи.
Зло, яке перебуває у людині, нищить її зсередини
Апостол Юда міг прибігти до Ісуса після зради і Христос простив би йому гріх, але він віддав отримані гроші архиєреям і старшинам, сказавши: «… Я згрішив, видавши невинну кров… Тоді він кинув срібняки в храм, пішов геть і повісився» (Мт. 27, 4–5). Не просив прощення, не покаявся, хоч зрозумів, що вчинив зло, лиш повісився. Зло, яке перебуває у людині, нищить її зсередини і, коли людина не усуне його через покаяння, провадить до вічної загибелі!
Святий апостол Павло писав ефесянам про Ісуса Христа, який «… сходив був до найнижчих місць землі?» (Еф 4,9). Тобто Господь приходить до людей, які впали дуже низько, вчиняючи гріхи. Бог приходить, щоб людям допомогти, підняти їх, вчинити своїми синами й доньками. Спаситель любить нас, але не спасе нас — без нас!
Повертаймося до Господа лицем постійно, щоб отримати прощення наших провин й вічну нагороду в небі!
Пресвята діво Маріє, виблагай прощення гріхів нашому народові, бо каємося сердечно, спасіння душ та очікуваного миру!
† Ігор Возьняк,
архиєпископ і митрополит Львівський
