СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Погляньмо разом на Ісуса, який простягає руки, роблячи нам пропозицію любові», — владика Володимир Груца
Хочеться, щоб наші родини в ці дні подивилися на Святу Родину. Що ж ми можемо навчитися від неї? Ти, батьку, поглянь на Йосифа, а ти, мамо, подивись на Марію. Погляньмо разом на великого приятеля в яслах, на Ісуса, який простягає руки, роблячи нам пропозицію любові. Даймо власним життям на щодень властиву відповідь на цю пропозицію! Про це попросив єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ владика Володимир під час проповіді до вірних у храмі Собору Пресвятої Богородиці села Великий Дорошів на другий день Різдвяних свят.
«Різдвяний час на перший погляд є дуже радісний, бо сповнений багатими традиціями: ялинка, колядки, вертеп, свята вечеря, зустріч з рідними людьми. Так здається, що в цій події Воплочення Божого Сина нема місця на страждання, прикрощі чи невигоди. Коли сягнемо до Святого Письма, зокрема Євангелію, то побачимо довкола події Різдва Христового багато драматизму», — зазначив проповідник. Про це повідомляє пресслужба Львівської архиєпархії УГКЦ.
Архиєрей наголосив, що на другий день свят ми в особливий спосіб споглядаємо на осіб, які були найбільше причетні до події Різдва Христового — Йосифа й Марію.
«Стихира на Вечірні празника Різдва пояснює, що дарує чи інвестує створіння в подію Воплочення Божого Сина: ангели — співання, небо зорю, мудреці — дари, пастухи — сповіщення чуда, земля — вертеп, пустеля — ясла, а ми, тобто людство, — Матір-Діву. Також з людей походить Йосиф. Він є названий батько Ісуса, Лука не боїться цього слова», — каже він.
Йосиф та Марія, — зауважує єпископ-помічник, — ведуть мовчазний спосіб життя. Великим мистецтвом є вміти слухати, а радше почути. Вони не прагнуть кар’єри, але Бог має для них свій план. Люди часто вважають розумним того, хто багато говорить. Хоча можна багато говорити і нічого не сказати. Щоб когось почути, то потрібно замовкнути, вслухатися в його голос. Тоді людина знає, що робити. Мовчанка не полягає в тому, що ця чи інша особа не має що сказати або втікає від життєвих викликів.
На його переконання, слухання Йосифа та Марії є дуже плідним місцем в їхньому житті, зокрема в подружжі. Вони найбільше промовляють до нас своєю мовчанкою. Вони нас вчать, що людина мовчить для того, щоб слухати, дати простір дії Богові. Мовчанка робить людину уважною на голос Бога, рішучою та творчою.
Хоч в момент благовіщення Марія має сумнів, вона виявляє свою турботу ангелу і отримує відповідь. Коли Йосиф перебуває в кризі, хоче покидати Марію, бо не має причетності до дитини, то ангел відкриває дорогу в майбутнє. Цікаво, що ангел промовляє до нього у сні.
Йосиф з Марією вибираються в дорогу, — продовжує свою думку архиєрей, — в паломництво до Вифлеєму, щоб засвітити, запалити вифлеємську зірку. Ця зірка наповниться певним змістом. Від цієї миті ця ніч стала іншою від інших ночей. Ця ніч показала, що Богові не байдуже життя кожної людини. Тим самим людина має майбутнє!
«Для Йосифа з Марії настає виклик — прийшов час народжувати, ніхто їх не приймає до дому, Ісус народжується в стаєнці. Так, ми оспівуємо ясла і стаєнку в наших колядках, прославляємо у вертепах, прикрашаємо у формі шопки. Але будьмо відверті, ніхто з людей не хоче жити в стайні, бо там панує специфічна атмосфера. Який шанс втратили ті люди у Вифлеємі, які не прийняли Святу Родину. Може потім жаліли, що не знали, що це за родина, хто мав народитися. Драматизм довкола події Різдва Христового вчить нас не втрачати жодного шансу творити добро», — пояснює проповідник.
Відтак владика Володимир звернув увагу вірних, що в нас є шаблон, що за духовно-релігійне життя в родині відповідає мама, дружина, тобто жінка. Чоловік, батько веде більш активний спосіб життя. Йосиф та Марія були гармонійним подружжям, про що свідчить наступний виклик — це позиція Ірода, люте вбивство малих дітей, Свята Родина змушена втікати до Єгипту, щоб врятуватися. Йосиф на заклик ангела вночі «взяв дитятко і матір». Тут показана велика опіка, найперше Йосиф береже Ісуса, не будить Марію, кажучи, вставай, збирай дитину, він діє рішуче.
Владика Володимир поділився спогадом з різдвяної Святої Літургії у соборі Юра: «Мені дуже припала до серця така сцена з нічної різдвяної Святої Літургії, де були присутні численні сім’ї з дітьми. Як було зворушливо бачити, коли батько ніс на руках немовлятко, разом причащалися. Ось це різдвяні свята, бо інакше це лише лише емоції, гарні декорації, багато їсти… Але в прийнятті Бога на щодень лежить корінь християнського життя. Інакше — все поверховість».
«Різдво — це мить, коли Божа любов входить в наше людське життя. У події Різдва Христового є радість, бо Бог стає людиною, і це ніколи не зміниться. Хоча може здаватися дивним Воплочення Божого Сина у постаті дитини. Думаю, для того, щоб ми Бога не боялися, бо хто боїться немовлятка. Ми можливо маємо такий стереотип, що Бога треба боятися, що Він карає. Різдво показує рух Бога в напрямку людини. Звичайно, що не варто з Богом жартувати, хоча Він може жартувати з нами. І Він це робить, але ніколи нам не нашкодить», — наголосив преосвященний владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ.
Після завершення Божественної Літургії відбулося водосвяття, опісля громада села Верхній Дорошів колядувала на сходах храму.
