СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа: Щоб допомогти комусь здолати кризу, потрібно перебувати поруч
Домашнє насильство, бідність, надія у в’язниці, потреба в спілкуванні. Ці та інші теми були в центрі уваги спілкування Папи Франциска з жертвою домашнього насильства, бездомною, засудженим до довічного ув’язнення та юною скауткою.
«Різдво — це народження Ісуса. Тож потрібно зупинитися й замислитися над Різдвом як посланням миру. Бажаю вам Різдва з Ісусом, справжнього Різдва», — таким побажанням Папа Франциск завершив передачу-інтерв’ю, що в неділю, 19 грудня 2021 року, вийшла в ефір на 5-му каналі італійської медіагрупи «Mediaset». Під модеруванням журналіста Фабіо Маркезе Раґони Святіший Отець спілкувався із чотирма «невидимими», трактуючи такі теми як насильство, бідність, наслідки пандемії, життя в’язнів. Про це повідомляє українська редакція «VaticanNews».
У зустрічі взяли учать Джованна, яка втратила роботу й натерпілася від домашнього насильства, Марія, що є бездомною, Маріястелла — вісімнадцятирічна скаутка, в якої пандемія відібрала здатність радіти життю, П’єрдонато — колишній засуджений до довічного ув’язнення, що провів за ґратами 25 років.
Зберегти гідність
Відповідаючи на запитання Джованни про те, як наново віднайти гідність, Папа Франциск, вислухавши її історію, назвав «мало що не сатанинською» проблему домашнього насильства. Він погодився, що «коли мама або тато дає ляпаса дитині — це принизливо». І може виникнути запитання: «Чи в мені ще залишилася гідність? Якою є гідність після всього цього, якою є гідність жінок, які потерпають від побоїв, від зловживань?».
«Мені спадає на думку картина, розташована справа при вході до базиліки [Святого Петра], тобто, Богородиця, що оплакує Сина, впокорена Богородиця перед нагим Сином, розіп’ятим, що в очах усіх був злочинцем. Мати, Яка Його вигодувала, повністю принижена. Але Вона не втратила гідність. Споглядати на цю картину у важкі хвилини, як от твоє приниження, коли здається, що втрачаємо гідність, додає нам сил», — сказав Святіший Отець.
Культура байдужості
Відповідаючи Марії, яка запитувала про те, чому суспільство є настільки жорстоким до бідних, Папа зауважив, що йдеться про «найважчий ляпас суспільства», яким є «ігнорувати проблеми інших». «Ми заглиблюємося в культуру байдужості, де стараємося віддалятися від справжніх проблем», — сказав він, додавши, що з пандемією цих проблем побільшало, а люди потрапляють у тенета лихварів і втрачають усе, що мають. А тоді запитав жінку, чи вона, зустрівши людину, що перебуває у ще гіршому становищі, простягає їй руку допомоги. Отримавши ствердну відповідь, мовив: «Коли перебуваємо в болючій ситуації, то розуміємо глибину болю. Старайся завжди дивитися проблемі у вічі, бо існуватиме хтось, кому ще гірше, й він потребуватиме твого погляду».
Надія для тих, які хочуть змінитися
П’єрдонато запитував про те, чи існує надія для тих, які прагнуть змінитися. Папа відповів словами з Біблії про те, що «надія ніколи не розчаровує». «Існує Бог, не десь на орбіті, але поруч з тобою, бо Божим стилем є близькість, співчуття та ніжність. Бог перебуває поруч з кожним із в’язнів, з будь-ким хто переживає труднощі», — сказав він, наголошуючи також на тому, що Бог завжди прощає, і наша сила в надії на того «близького, співчутливого та ніжного Бога».
Потреба спілкування віч-на-віч
Маріястелла поділилася свідченням про наслідки пандемії для молоді й запитувала про те, як творити здорові взаємини, що побудовані на контактах і досвідові. Коментуючи ситуацію, що склалася в період строгого карантину, коли не було можливим виходити з дому й не працювали навчальні заклади, Папа підкреслив, що ми потребуємо контактів віч-на-віч, але маємо спокусу ізолюватися, наприклад, розвивати «дружбу по телефону». «Ти ж у цій ситуації навчалася, що конкретний діалог неможливо замінити онлайн-діалогом», — зауважив він, додавши: «Коли хочеш користуватися смартфоном, то користуйся, але нехай це не відбирає у тебе контактів з людьми, безпосередніх контактів, спільної дороги до школи, прогулянок, спільного походу в кафе, щоб існували реальні, а не віртуальні контакти», — наголосив він.
Криза і надія
Знову взявши слово, Джованна розповіла про те, як внаслідок пандемії втратила все, що мала, а тому запитувала, як у таких обставинах мати надію. Відповідаючи, Святіший Отець зауважив, що пандемія всіх нас поставила в умови кризи. Й одним із шляхів, щоб вийти з неї, є впасти в гіркоту, що викликає бажання покінчити з нею… І під час кризи зростає кількість самогубств. Іншою дорогою є боротися. «Ти робиш ставку на життя, і задля свого та своїх близьких життя ти прямуєш вперед. Не знаєш куди, бо не маєш ні дому, ні праці, не знаєш, що маєш робити. Але дивишся вперед, і виходиш кращою, як до цього. Але не сама: ось що важливо — знайти когось, людей, які супроводять», — наголосив він.
Серце відкрите на бідних
Марії, яка запитувала про те, що можна зробити для того, щоби серце людей відкрилося на бідних, Папа зазначив, що коли поглянути у вічі вбогому, то серце змінюється. За його словами, ота «культура відкинення мов непотребу», яку він критикує від початку свого понтифікату, не має на увазі лише ставлення до бідних. Як же часто в сім’ї проявляється бажання позбутися як непотребу літньої людини, або ж дитини, яка не є бажаною… «Так і суспільство, коли захворіє, починає викидати бідних. Але ми повинні з цим боротися», — підкреслив Святіший Отець.
Рани самотності
П’єрдонато запитав про те, як гоїти рани в’язнів, які в період пандемії стали ще самотнішими. Папа в цьому контексті згадав про проблему переповнених в’язниць, назвавши це явище нелюдяним. «Будь-який засуд за скоєний злочин повинен мати надію, мати вікно. Тюрма без вікон — це щось не те, це лише стіна. Камера без вікна недопустима», — сказав він, зауваживши, що йдеться не тільки про фізичне вікно, але й про екзистенційне, про духовне вікно. Мусить існувати можливість сказати: «Я знаю, що вийду, що зможу робити те чи інше». Саме тому Церква є проти смертної кари, бо в смерті «немає вікна». Святіший Отець поділився свідченням одного в’язня, який був невіруючим. Він різьбив по дереву. Одного разу відвідувач порадив йому читати Євангелію, після чого він зізнався: «У моєму серці щось сталося, немовби впала стіна». Папа показав дерев’яну статуетку, яку той чоловік зробив з дерева та подарував йому зі словами: «Це мій досвід, відколи я пізнав Ісуса». Він побачив, що «з Ісусом стіна падає, в житті існує вікно».
Сперечатися з Богом
Як у молодому віці підтримувати стосунки з Богом і зберегти їх? Про це запитувала Маріястелла, на що Святіший Отець зауважив, що під час локдауну «все переживає випробування, також і наші стосунки з Богом». Він підкреслив, що взаємини з Богом не є лінійними, вони також переходять через кризи, як і будь-які стосунки любові. «Бери в руки Євангелію. В Євангелії є Боже слово, яке знову і знову все впорядкує», — порадив Папа, додавши, що в нього викликають побоювання ті проповідники, які хотіли би допомагати долати кризу лише словами, адже «життя, що потрапило в кризу, оздоровляється близькістю, співчуттям і лагідністю», що є стилем Бога, й це нам дає Євангелія. А чи гніватися на Бога є гріхом? За словами Святішого Отця, сказати: «Господи, не розумію Тебе!» може бути формою молитви. Ми покликані поводитися перед Богом із дитинним довір’ям.
Побажання від Папи Франциска
Підсумовуючи, Папа звернувся безпосередньо до кожного телеглядача, запитуючи: «Що ти думаєш про Різдво?». Чим є Різдво: необхідністю ходити по магазинах у пошуках подарунків? Ялинкою? Статуеткою дитини, поруч якої — жінка і чоловік? «Так, Різдво — це Ісус, це народження Ісуса. Зупинися на мить і подумай про Різдво як про послання миру. Я бажаю вам Різдва з Ісусом, справжнього Різдва. Чи це означає що ми не повинні зібратися за столом? Що не можемо святкувати? Зовсім ні: святкуйте, споживайте страви, але робіть це з Ісусом, тобто, з миром у серці. Всім вам, що слухаєте мене, бажаю благодатного Різдва. Святкуйте, даруйте подарунки, але не забувайте про Ісуса», — закликав Святіший Отець.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
