СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Степан Меньок: Де шукати ліки від самотності?
Роздумуючи над стражданнями сучасної людини у вигляді самотності, хаосу думок, відсутності радості та депресивних станів, владика Степан Меньок, екзарх Донецький, наголошує, що «золотим правилом для осіб під час такого стану духовної пустоти — пам’ятати про присутність Бога, молитись і знаходити силу у Святому Причасті». Чому це так важливо? Відповідь далі.
Хаос думок, відсутність зосередження — і от уже людина розгублена і не знає, що має робити. Чи у вас таке бувало? Частіше від цього потерпають люди, які мають творчий склад характеру і бурхливу фантазію. Я собі подумав: чому у нас в селі про депресію ніхто ніколи не говорив і, напевно, ніхто й не знав, що воно за хвороба? Важка праця і фізичні навантаження не лишали ніяких шансів цьому неподобству. Цілий день пропрацювавши, людина хотіла лише одного — відпочити. Свіже повітря, проста їжа, багата на вітаміни — ось найкращі ліки від цієї хвороби. Зараз тільки й рекомендують: виїзд на природу, здорове харчування, спілкування з людьми, яких любиш, позитивні емоції і т. д.
А потім з плином життя, не знайшовши відповіді на основне питання «Для чого все це?», людина переживає розчарування в любові, подружню зраду, всілякі надмірності, — і все це приводить до справжньої духовної руїни. Ці проблеми тягнуть за собою алкоголізм, наркоманію, а іноді навіть і самогубство. Такі проблеми є у більшості творчих людей з чутливою до всього душею.
Часто я маю можливість бачити, як у парку, де стоїть наша церковця, багато людей прогулюються з собаками. На старості літ, особливо жінки, заводять біля себе живе створіння, щоб заповнити вакуум, пустоту самотності, і, крім того, доглянути хоча б якусь живу істоту. Наприклад, одна жінка доглядає трилапого пса (немає задньої лапи), але бігає він швидко. А зараз я бачу, що в неї з’явився ще один собака.
Інший знайомий, Євген, має аж трьох собак, одна з них чистокровна вівчарка, і всі живуть у мирі між собою. Він часто каже: «Є хоч хтось, хто мене любить! …» Подарував я йому молитовник християнина-початківця, щоб мав можливість хоч щось пізнати про Бога.
Інший пан Валентин має маленьку собачку Басю, з якою постійно прогулюється, наче виконуючи ритуал служіння. Перекидаємось кількома словами і він іде далі, добросовісно виконавши обов’язок перед псом.
А ось молода мати з донею. Вони кожного ранку прогулюються з великим собакою породи сенбернар, точно в один і той же час. Вітаємось. Приємність для собаки, та й їм самим прогулянка корисна. Тварини настільки їх розуміють, що, здається, вони вивчили людську мову.
Ось іде жінка з малою собачкою. Попереду калюжа і собака хоче скочити в неї, так як роблять це діти. Жінка кричить: «Куди йдеш!» Собака зупиняється і обходить калюжу стороною.
А ось випадок з історії життя одного подружжя. Чоловік і жінка живуть разом і не думають розводитись, але життя їхнє протікає в сварні і без любові. Дочка з онуком виїхали за кордон і залишили пса, щоб батьки за ним доглядали. І ось що стається. Цей чоловік настільки полюбив його, що розмовляє з ним, доглядає, як за дитиною, пестить і балує. Розуміємо, що любов десь повинна була вилитись, і вона вилилась на собаку.
Всі ці люди мають безсмертну душу, а за домашніми улюбленцями зовсім не бачать її. Вони всі є добрими людьми, бо інакше не доглядали б тварин, але зробити крок, щоб подбати про себе, — ось цього чомусь не можуть. Як же пробитись до їхнього сумління? … Можливо, завдяки догляду за живністю вони не мають таких душевних турбот, про які ми згадуємо.
Духовні особи теж часто мають проблеми з депресією. Тут працює сатана, щоб збурити спокій і потім спіймати в каламутній воді рибу — гріх. Також депресія може бути як допуст Божий, щоб людина відчула, як важко без Нього. Свята Тереза Авільська (1515–1582), кармелітка, перша жінка, яка отримала титул «Учитель Церкви», коли потрапляла в такий стан, завжди говорила собі: «Зараз ніч, але все одно прийде ранок». Протягом 20 років Бог готував її до місії. У монастирі, де вона жила, було 200 сестер-монахинь. Уклад цього монастиря, його відкритість світу, ускладнювали Терезі можливість духовного вдосконалення. «Я провела майже двадцять років у цьому бурхливому морі, падаючи і знову піднімаючись, але піднімаючись невдало, тому що, врешті-решт, весь час падала знову» — пише вона у своїх спогадах. Її книги: «Моє життя», «Книга основ» і шедевр — «Внутрішній замок».
«Людина настільки є цінною, наскільки вартує її молитва!» — слова св. Терези. Потрібно перечекати, все одно зміна прийде. Якщо вже аж так погано, то гірше не може бути. Золоте правило для духовних осіб під час такого стану духовної пустоти — пам’ятати про присутність Бога, молитись і знаходити силу у Святому Причасті.
† Степан Меньок,
екзарх Донецький
