«На сторожі людської свободи Бог поставив свої заповіді, свій закон, дотримуючись якого людина мала реалізувати цей дар свободи», — владика Богдан Дзюрах

24 листопада 2019

Людина є покликана до свободи. Свободу Бог подарував людині у моменті створення. На сторожі цієї свободи Бог поставив свої заповіді, свій закон, дотримуючись якого людина мала реалізувати цей дар свободи: вільно без примусу обирати добро і жити по правді Божій. Проте, коли людина згрішила, то втратила цей дар свободи та стала рабом стихій, нерозумних пристрастей, невільником гріха. Бо, як каже св. Петро, «хто ким був переможений, того й став невільником» (2 Петр. 2, 19).

«На сторожі людської свободи Бог поставив свої заповіді, свій закон, дотримуючись якого людина мала реалізувати цей дар свободи», — владика Богдан Дзюрах

Кілька днів тому, а саме 21 листопада, в день Архистратига Михаїла, ми в Україні святкували національний День свободи і гідності. Цей день був встановлений на згадку двох подій, які розпочалися в свято Св. Архистратига Михаїла: Помаранчевої революції 15 років тому та Революції гідності 6 років тому. Люди в обох випадках не висували матеріальних постулатів чи економічних вимог: підвищення зарплати, збільшення робочих місць тощо. Вони вийшли, щоб боротися за справедливість, захистити свою свободу і свою гідність особисту і національну. А свої змагання вони супроводжували без перебільшення неустанною молитвою. Бо розуміли, це змагання можна виграти лише заручившись Божою підтримкою і Божим благословенням: «Хто як Бог!» пригадував усім нам Архистратиг Михаїл.

Так, Свобода є великим і цінним даром і покликанням, яке людина отримала від Бога. Св. Павло пригадує про це в Посланні до Галатів: «Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесности» (Гал. 5, 13), але перед тим св. Павло ще каже, що «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні» (Гал. 5, 1). Отож, покликання до свободи і визволення, щоб бути свобідними.

Людина є покликана до свободи. Свободу Бог подарував людині у моменті створення. На сторожі цієї свободи Бог поставив свої заповіді, свій закон, дотримуючись якого людина мала реалізувати цей дар свободи: вільно без примусу обирати добро і жити по правді Божій. Проте, коли людина згрішила, то втратила цей дар свободи та стала рабом стихій, нерозумних пристрастей, невільником гріха. Бо, як каже св. Петро, «хто ким був переможений, того й став невільником» (2 Петр. 2, 19).


Оскільки ми успадкували наслідки первородного гріха, тому ми відчуваємо у кожному поколінні наново прояви неволі. Сучасна людина часто є невільником: невільником реклами, моди, людської опінії, наркотиків і алкоголю, розпусти, влади і грошей, які позбавляють гідності і свободи, спричинюють повільну, але неминучу смерть. За цими усіма видами поневолення стоїть найголовніше поневолення: це гріх і батько гріха — диявол.

І з цією неволею гріха ніхто не міг упоратися: ані сама людина, ані інші люди і людські системи. Чого тільки не видумували люди, щоб осягнути втрачену свободу: завдавали насилля, застосовували репресивні методи, карали, — все те, чого зазнав і той нещасний чоловік. Але такі людські заходи ніколи не приносили бажаного результату.


Ця країна (Франція) є особливо чутлива до питання свободи. «Liberté, égalité, fraternité!» — ми всі пам’ятаємо це гасло, під яким чинилися жахливі злочини. Подібно, як Радянський Союз обіцяв свободу народам, а насправді був здатний лише організувати Гулаг і пекло на землі. «За вашу і нашу свободу!» — скільки крові пролито також і під цим гаслом! Проте, все було надаремне. Людина не може визволити саму себе із рабства гріха, яке є причиною усіх поневолень, диктатур і страждань.

Зрештою, чи ми самі цього не знаємо, не на такому глобальному, а на щоденному рівні? Скільки разів робимо міцні обіцянки і тверді постанови, але за хвилю вже падаємо у ті самі провини і гріхи! Ми можемо казати разом зі св. Павлом: «Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то — ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу… . Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти? Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого!» (Рим. 7, 18–19.24–25). Так, ми маємо порятунок у Христі Ісусі! — це Добра Новина, яку звіщає нам Боже Слово. Нам треба зробити лише один крок — Йому назустріч, не віддалятися від Нього, а навпаки — наблизитись.

І ми це можемо зробити! Це теж Добра Новина для нас усіх! Бо яким би радикальним не було поневолення, в людині завжди залишається ще бодай крихітний простір свободи, як той промінчик світла, слідуючи за яким, людина здатна осягнути визволення — не власними силами, очевидно, але завдяки зустрічі зі Тим, Хто свого часу їй подарував свободу і Хто єдиний визволяє людину до свободи — з Ісусом Христом. Так як і той чоловік із нинішнього Євангелія: попри плачевний стан, він все ж наблизився до Ісуса, вийшов йому назустріч, припав до Його ніг і так отримав звільнення і спасіння.

Іван Павло ІІ свого часу у своїй першій енцикліці писав: «Людина залишається для себе самої таємницею, її життя позбавлене сенсу, якщо їй не об’явиться Любов, якщо вона не стрінеться з Любов’ю, якщо не доторкнеться до неї і не зробить її якимось чином своєю, якщо не знайде в ній живої участі. Людина, щоб зрозуміти саму себе, мусить зі своїм неспокоєм, непевністю, а також слабкістю і гріховністю, зі своїм життя і смертю, наблизитися до Христа» (Redemptor hominis, 10).


Дорогі у Христі! Усі ми покликані до свободи, тобто покликані наново усвідомити і відкрити нашу гідність, яку ми отримали від Господа Бога і ту повноту життя, яку Він нам бажає дати.

Господь нас також хоче визволити до свободи, а це означає, що ми маємо спершу відкривати у собі ті сфери, де ми ще не є до кінця вільними, де ще гріх над нами панує, відкривати і дозволити, щоб і нас Христос зцілив, визволив до повної свободи.

А визволивши нас, Ісус нас буде посилати, подібно як у випадку оздоровленого чоловіка, назад до міста, до наших родин, до наших товаришів, до тих людей, серед яких живемо, з якими працюємо, спілкуємося і просто зустрічаємось, щоб і перед ними свідчити про те, що нам зробив Христос і що бажає їм подарувати.

За останні роки Єпархія св. Володимира пройшла великий шлях: від певної стагнації до оживлення, відновлення і розквіту. Пригадую слова митр. Бориса про те, що наша присутність тут у цих французьких селах і містах не може обмежитися виключно до вирішення наших економічних проблем. Ми є, мусимо свідомо бути живими свідками великих Божих діл, які Господь довершив над нами і над нашим народом. То ж Він нас послав сюди, щоб ми були Його свідками і знаками надії для сучасної європейської людини. Це — наша місія, наше завдання, наше покликання.

То ж я бажаю усім нам приймати знов і знов із Божих рук безцінний дар свободи, духовно тривати у стіп Ісуса, не віддалятися від Нього і не випрошувати Його із нашого життя. А відтак свідчити про ті великі Божі діла, які Господь над нами довершив — на Його славу і на спасіння інших людей у наших селах і містах. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

на 23 Неділю по Зісланні Святого Духа,
Марсель (Франція)

Персони

Дивіться також

Живе Телебачення Мукачівська греко-католицька єпархія Релігійно-інформаційна служба України Український Католицький Університет Офіційний сайт Ватикану Новини Ватикану Consilium Conferentiarum Episcoporum Europae