СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа Франциск: усі ми — боржники, що мусять вчитися прощати, щоб бути прощеними
Присвятивши свою катехизу в останню середу січня роздумам про порок гніву, Папа Франциск заохотив не допускати втрати ясності, а також розрізняти деструктивні пориви гніву від проявів святого обурення.
«Це особливо похмурий порок, і його, мабуть, найлегше розпізнати з фізичної точки зору», — сказав Папа Франциск, ділячись під час загальної аудієнції в середу, 31 січня 2024 року, роздумами про гнів, якому була присвячена чергова катехиза з циклу про пороки та чесноти. Він зазначив, що людині, опанованій гнівом, важко приховати цей імпульс, який можемо розпізнати через рухи тіла, дихання, погляд. Про це інформує українська редакція «VaticanNews».
«У своєму найгострішому прояві гнів — це порок, який не дає перепочинку. Якщо він виникає через пережиту несправедливість (або через щось, що здається такою), то часто спрямовується не на кривдника, а на того, хто потрапить під руку», — зазначив Святіший Отець, зауваживши, що бувають люди, які наприклад стримують гнів на роботі, вдаючи спокійних, натомість стають нестерпними вдома. Це настирливий порок, який може відібрати сон, змусити постійно снувати плани в думках, не знаходячи спочинку…
Нехай сонце не заходить над гнівом
За словами Наступника святого Петра, йдеться про «порок, який нищить людські стосунки». Він є вираженням «неспроможності прийняти відмінність іншого», особливо тоді, коли його рішення не збігаються з нашими. І це не зупиняється лише на помилках людини, дратувати починає все — її голос, прості щоденні жести, спосіб думати. «Коли стосунки досягають такого рівня деградації, то вже втрачена ясність. Гнів призводить до втрати ясності. Тому що одна з характеристик гніву полягає в тому, що він іноді не вщухає з часом», — мовив Папа, зауваживши, що в таких випадках навіть відстань і мовчання, замість полегшити тягар непорозуміння, прибільшують його.
І саме тому святий Павло радить християнам вирішувати проблеми відразу й чинити спроби примирення, повчаючи: «Нехай не заходить сонце над вашим гнівом». «Якщо протягом дня можуть виникнути якісь непорозуміння, і двоє людей можуть перестати розуміти одне одного, раптом відчувши, що знаходяться далеко один від одного, то не слід віддавати ніч на поталу дияволу», — зауважив Святіший Отець, пояснивши, що в такому випадку порок гніву не даватиме заснути, щоб постійно пережовувати в думках свої аргументи та невизначені помилки, які ніколи в такому випадку не вважатимуться нашими, завжди чиїмись…
Мистецтво прощення
Далі Єпископ Риму нагадав, що у молитві «Отче наш» Ісус спонукає нас молитися за наші людські стосунки, які є «замінованим полем». Ми маємо в житті справу з «боржниками», але також і ми «не завжди всім виявляли любов належною мірою». «Ми всі — грішники, всі з від’ємними рахунками, не забуваймо про це, і тому нам усім потрібно вчитися прощати, щоб отримати прощення. Люди не залишаються разом, якщо вони не практикують мистецтво прощення, наскільки це по-людськи можливо. Гніву протистоїть доброзичливість, відкритість серця, лагідність, терпеливість», — наголосив Папа.
Святе обурення
На завершення Святіший Отець зауважив, що хоч цей «жахливий порок», як кажуть, є початком війн і насильства, то не все, що може народитися з гніву, є помилковим. «Стародавні добре знали, що в нас є запальна частина, яку не можливо і не потрібно заперечувати», — сказав він, зауваживши, що пристрасті до певної міри є несвідомими, є частиною життєвого досвіду. «Ми не відповідальні за гнів у момент його виникнення, але завжди відповідальні за те, як він розвивається. Й іноді буває добрим, коли гнів виплескується у правильний спосіб. Якщо людина ніколи не гнівається, якщо вона не обурюється несправедливістю, якщо вона не відчуває, як щось тремтить в її нутрі перед обличчям гноблення слабшого, то це означало б, що ця особа не є людяною, ні тим більше, — християнином», — пояснив Папа, вказавши на приклад Христа, Який показав нам, що існує також «святе обурення». Ісус не відповідав злом на зло, але у випадку торговців у храмі повівся суворо, керуючись проте не гнівом, а ревністю за Божий дім. У цьому й полягає критерій розрізнення, «і нам належить з допомогою Святого Духа знаходити належну міру пристрастям», щоби «виховувати їх, спрямовуючи до добра».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
