СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМитрополит Львівський Ігор Возьняк про початок відзначення 30-ліття виходу УГКЦ із підпілля
Вчора ми проголосили та відкрили святкування пам’яті виходу нашої Церкви з підпілля: 30-ту річницю цієї події. Багато із молодих людей, діти, які народилися після 1990-тих років, мало знають про ці події. Можливо й добре, що не знають про жорстокість радянської влади, представники якої боролися проти святої Церкви, проти віруючих людей, та заперечували існування Бога.
Вчора ми проголосили та відкрили святкування пам’яті виходу нашої Церкви з підпілля: 30-ту річницю цієї події. Багато із молодих людей, діти, які народилися після 1990-тих років, мало знають про ці події. Можливо й добре, що не знають про жорстокість радянської влади, представники якої боролися проти святої Церкви, проти віруючих людей, та заперечували існування Бога. Цікаво те, що ніхто не заперечує того, чого не існує, а із такого заперечування випливає твердження, що Господь заснував свою Церкву «… що пекельні ворота її не подолають» (Мт. 16,18). Певні поклонники радянської системи зайняли жорстоку позицію знищення віри в Бога і заповзялися, щоб стерти в людській пам’яті Боже ім’я! Знайшлися відповідні люди, які ретельно виконували поставлене завдання, арештовували священиків, осіб чернечого стану та мирян. Здебільшого, приписували невинним людям певні кримінальні статі, вписували видумані правопорушення, теж, процес відбувався просто розпорядженням «трьох осіб», яких сформував безпощадний уряд. Руйнували церкви, іконостаси, ікони, нищили хрести та будь-які побожні знаки… Про це можна довідатися з багатьох книг, з розповідей ще живих осіб та із збережених архівів. Добре про це описав професор київського університету імені Т. Г. Шевченка український історик Володимир Сергійчук в різних книгах, зокрема, в монографії «Нескорена Церква». Ці акції на наших землях видимо розпочалися в 1945 році, коли арештували усіх наших єпископів, а згодом провадилися масові арешти духовних та мирян. Організовували виправні колонії у віддалених місцевостях Росії та Казахстану, в яких знущалися з людей та створювали відповідні умови, щоб найшвидше позбавитися їх. Світлої пам’яті отець Степан Яворський розповідав, що їх завезли у густий ліс, снігу по пояс, де панували люті морози; кинули людям лопати, пили, бочки тощо й сказали: «Якщо виживете — ваше щастя…» Там відбувалася вирізка лісу зі встановленими нормами. Було дуже важко від нелюдського ставлення до мудрих та вчених людей, до усіх людей.
Заборона нашої Церкви продовжилася до грудня 1989 року, коли пан Горбачов М., Генеральний секретар компартії СРСР, зустрівся з Папою Римським, тепер уже святим Іваном Павлом II, обіцяючи волю нашій Церкві. У ювілейний рік 1000-ліття хрещення Руси-України (1988) та наступні роки багато із наших священиків відважно розпочали привселюдні молитви з вірними своєї Церкви. Молилися Служби Божі, Молебні, Панахиди тощо у відкритих місцях, при церквах, в парках, на цвинтарях, площах і т. д., влада була розгублена, бо моління охоплювало десятки тисяч людей… Декого арештовували на короткий термін або карали фінансовими штрафами. Багато із вас тут присутніх пам’ятаєте ті часи, бо й ви приходили, щоб молитися до Господа та благати свободи визнання Церкви, щоб Бога славити. І Господь вислухав наших молитов, маємо храми, багато збудовано нових церков, у яких молимося та звершуємо відповідні обряди встановлені святою Церквою. Дякуємо Господу Богові, який завжди пам’ятає про свій народ, виховує його; а коли цей народ невдячний, потурає гріхам, тоді й виховання відповідне, строгіше, щоб Божий люд не поклонявся іншим богам, а дотримував віри у правдивого Бога! Підносьмо кожного дня подячні молитви до Господа, практикуймо святу віру, мирімося з Богом через щире розкаяння за наші промахи життя.
Сьогоднішня неділя називається неділею всіх святих, багатьох тих, яких імена ніде не записані, забуті й незнані. Ми не знаємо долі тих, хто від нас переноситься у вічність, бо ми самі незабаром туди відійдемо. Можливо й знаємо певних осіб, про яких судимо, що їхнє життя було гідним, глибоко християнським, праведним і вони святі у небі. Радіють нагородою, яку приготував для усіх Господь: «… як написано: Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало…» (1 Кр. 2,9). А може знаємо інших осіб, що, на нашу думку, їхнє життя не було гідне християнина. Знаємо їхні духовні промахи, скоєні беззаконня, сумніваємося у їхньому спасінні. Але необхідно пам’ятати про велике Боже милосердя, про велику любов Бога до грішної людини. Згадаймо про розбійника, який висів поруч нашого Спасителя на хресті. Присутні споглядали на злочинця, який приймав заслужену кару, а Господь оправдав його за промовлену фразу: «… Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство» (Лк. 23,42). Багато зустрінемо святих, наших батьків, братів та сестер, про яких не знаємо, а вони радіють Господньою нагородою в небі. Визнаймо Бога, бо Ісус запевнив: «… хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним» (Мт 10,32). І ця правда сповнилася на розбійнику, що висів на хресті. Не осуджуймо нікого, бо Спаситель навчав: «Багато з перших будуть останніми, а останні — першими» (Мт. 19,30). Хай Пресвята Богородиця допомагає нам ставати все більше віруючими людьми!
† Ігор Возьняк,
архиєпископ і митрополит Львівський
храм Пресвятої Євхаристії, м. Львів (Рясне-2)
