СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиМитрополит Ігор Возьняк: «Господь не спішить, а очікує, щоб людина покаялася»
Чому справжнє спасіння людини неможливе без віри в Ісуса Христа та як щире покаяння здатне перемінити навіть найбільш зачерствіле серце? Над цими питаннями роздумує архиєпископ і митрополит Львівський Ігор Возьняк у проповіді. Пояснюючи слова апостола Павла про оправдання вірою, євангельську притчу про сіяча та старозавітну історію покаяння царя Ахава, архиєрей наголошує на Божому милосерді, яке відкриває кожній людині шлях до духовного відродження. Окрему увагу митрополит приділяє значенню святого престолу як осердя літургійного життя християнської спільноти та необхідності його належного пошанування.
З цієї проповіді митрополита Ігоря Возьняка ви дізнаєтеся:
- чому апостол Павло наголошував, що людина оправдується вірою в Ісуса Христа, а не лише виконанням старозавітного закону?
- як справжня віра повинна виявлятися в конкретних вчинках християнина?
- яке значення має єдність людини з Ісусом Христом через Святу Євхаристію?
- чому проростання зерна можна порівняти з очікуванням Господа на покаяння людини?
- що означає образ кам’янистого гріховного серця, яке під впливом Божого слова та щирого покаяння перетворюється на добрий ґрунт?
- чому святий престол — це найголовніший предмет у храмі, яке значення він має для звершення Божественної Літургії та до якої відповідальності за його належне пошанування закликає духовенство й вірних?
До Небесного Отця приходять через Ісуса Христа
Святий апостол Павло пригадував вірним галатам, що закон показує правильність або помилковість вчинених діл, слів чи задумів. Апостол дуже ясно вказував, що люди оправдуються вірою в Ісуса Христа. Ісус заявляв: «Я — дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Iв. 14, 6). До Небесного Батька, до неба, приходять не через закон, не через правила, лише через Ісуса Христа, нашого Спасителя, у якого віримо, до кого молимося, кого любимо та прославляємо. Ось слова Ісуса Христа: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить, а гнів Божий на нім перебуває» (Iв. 3, 36). «Поправді, поправді кажу Вам: Хто вірує в Мене, життя вічне той має» (Iв. 6, 47). Не сказав Ісус, хто закон виконує, лише, хто у нього вірує, очевидно, що вірування зобов’язує виконувати вимоги віри, які проголосив Спаситель світу.
Від старозавітного закону до життя у Христі
А Господь виразно закликав: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли манну й померли, хто цей хліб споживає, той жити буде повік!» (Iв. 6, 56–58). Апостол Павло звертав увагу, що виконання закону зобов’язувало реалізацію не лише вибраних частин закону, але весь закон, а не лише обрізання, також обмивання, приношення жертв, милостині, податки на святиню, святкування празників, субот, тощо. Святий Учитель Церкви навчав: «Якщо потрібен закон, то без сумніву не лише його частина і не одна якась заповідь, але потрібен увесь закон… Якщо ти зберігаєш суботи, тоді чому не обрізуєшся? А, коли не обрізуєшся, то чому не будеш приносити жертви? Якщо, потрібно виконувати закон, то необхідно виконувати його у повноті; коли його усього не потрібно виконувати, тоді не потрібно виконувати його частини» (св. Ів. Золот. гл ΙΙ на Гл, п.6).
У часи святого апостола Павла, особливо, проходила мережа про виконання чи опущення закону, зокрема, про обрізання та сповнення повелінь святої Господньої волі. І святий апостол у своєму переконанні та у світлі Святого Духа вірив у це, що необхідно виконувати волю нашого Спасителя світу — Ісуса Христа, залишаючи усі вимоги та приписи старих законів, щоб оправдуватися вірою в Ісуса Христа!
Апостол Павло дійшов до такого стану спілкування зі Спасителем, заявляючи, що Христос живе у ньому, а він цілковито віддав усе своє життя Господньому Провидінню і не бачив свого життя поза єдністю його з життям Ісуса Христа?! Святий апостол Павло бажав вирватися з юдейських обіймів, щоб бути достойним та вірним слугою святої Церкви. Мабуть, трудно вам усе це розуміти, але справа стосується нашого спасіння, щоб ми вірили й утверджувалися, що ми спасенні завдяки Ісусові Христові, нашому Спасителеві, Божому Синові.
Посіяне зерно очікує певного часу та відповідних умов
А Ісус Христос, правдивий Бог, розповідав людям різні притчі — глибокі й повчальні. Одна із них про сіяча зерна у полі. На перший погляд видається, що кидати зерно на землю — ганебно. Але ні, бо можна по-різному це чинити і з усіляким очікуванням. Сіяч кидав, щоб зерно прийнялося землею й давало ріст, та колос наповнений новим вирощеним збіжжям.
По-іншому поступали певні особи у Польщі, які бездушно висипали наше зерно з машин на землю, яке було призначене для їжі голодним людям. Такий поступок гідний покарання, що зреалізує Господь, бо реакція людського вчинку не буде достатня відносно гидких, тодішніх дій, певних критичних осіб цього населення.
Посіяне зерно очікує певного часу та відповідних умов, щоб закоренитися у землі й давати ріст, а згодом наповнитися насіннями у колоску. Подібно й Господь не спішить, а очікує, щоб людина покаялася за негідні вчинки, або від Бога вийде відповідна дія, щоб навчати людину.
Покаяння царя Ахава як свідчення Божого милосердя
Послухаймо тексту Святого Писання з першої книги Царів, де говориться про життя і діяльність царя Ахава. Господь послав пророка Іллю зі словами до царя Ахава: «І зроблю з твоїм домом, як із домом Єровоама, … як із домом Баші, Ахієвого сина, за той гнів, яким розгнівив ти Мене та ввів у гріх Ізраїля.… Пси з’їдять Єзавель на передмур’ї Єзреелу. Померлого в Ахава в місті поїдять пси, а померлого на полі, поїсть птаство небесне. Бо ще не було такого, як Ахав, що запродався чинити зло в Господніх очах, що його намовила жінка його Єзавель. І він чинив дуже гидке, ідучи за ідолами, усе так, як робили амореяни, що їх Господь повідганяв перед Ізраїлевими синами» (1 Цар. 21, 22–26). Такі слова скерував пророк Ілля до царя, бо так йому велів Господь. «І сталося, як Ахав почув ці слова, то роздер він шати свої, і зодягнув на своє тіло веретище, і постив, і лежав у веретищі, і ходив сумовито…» (1 Цар. 21, 27). Коли цар Ахав став покутувати за свої вчинки, тоді Господь промовив до Іллі: «Чи ти спостеріг, що Ахав упокорився перед лицем Моїм? За те, що він упокорився перед Моїм лицем, не наведу Я лиха за його днів, за днів його сина наведу Я те лихо на його дім» (1 Цар. 21, 29). Бог прийняв смирення Ахава, не допустив кари на нього, очікував й переніс лихо на дні царювання його сина. А цар умилостивив Бога своєю покорою, постом тощо і Господь не впровадив у дію своїх попередніх слів.
Господь очікує на покаяння кожної людини
Не забуваймо, що Господь очікує на покаяння кожної людини, незважаючи на її попередні великі гріховні вчинки?! Це означає, що слово Божого зерна, яке знайде дорий ґрунт в серці та душі людини, коли вона кається, Бог усе прощає й кам’янисте гріховне серце змінюється на благородне та смиренне, яке приноситиме плоди спасіння.
Святий престол — символ Ісуса Христа
Сьогодні у цьому храмі ми посвятили престол, споруджений завдяки старанням священника Ярослава та вашою доброю волею. Престол — найголовніший предмет у храмі! На ньому можуть знаходитися відповідно призначені речі: насамперед кивот, де замешкує Ісус Христос у Святому Причасті. Не годиться ставити квіти на престол, тому що з них облітає пилок й бруднить обруси… Уважати, щоб не капав віск чи парафін зі свічок, тощо. На престол не можна накладати зайвих речей, бо престол — це символ Ісуса Христа. Не годиться священникові класти руки на престол, ані навіть підпиратися, щоб піднятися на прості ноги при згинанні колін. На святому престолі приноситься жертва хліба та вина, що під час Служби Божої стається Тілом і Кров’ю Христовою, коли священник вимовляє відповідні слова переміни. Престол слід берегти у відповідній чистоті та порядку. Висловлюю подяку тим особам й усім вірним, які своїми коштами та стараннями спорудили цей святий предмет. Хай Господь усіх благословить!
† Ігор Возьняк,
архиєпископ і митрополит Львівський
