«Бог ніколи не є конкурентом наших людських малих і великих радощів», — владика Богдан Дзюрах

30 грудня 2019

Великою помилкою людини всіх часів було і залишається побоювання чи підозра, що Бог може бути конкурентом всього того, що людина сама собі (як вона вважає!) здатна запевнити: отих її волів, полів чи близьких і знайомих. Насправді ж, Бог ніколи не є конкурентом наших людських малих і великих радощів. Він тільки прагне, щоб ці наші людські радощі (яких першопричиною, зрештою, Він також є і про це не варто забувати!) давали нам правдиве щастя і тривалу радість. Натомість, це буде лише тоді, коли ці наші приземлені клопоти і людські справи не займуть настільки домінуючого простору у нашому житті, що там уже не буде місця для самого Бога.

«Бог ніколи не є конкурентом наших людських малих і великих радощів», — владика Богдан Дзюрах

Хтось, спостерігаючи за тим, як гарячково люди готуються до Різдвяних свят, зауважив: «Ми так інтенсивно готуємося до Різдва, що коли воно нарешті приходить, вже не маємо сили його святкувати». Даються взнаки недоспані ночі, щоденна біганина. Найбільше, мабуть, шкодуємо наших матерів і дружин. Бо чоловіки мають, хіба що, «почесну місію» принести з базару і закріпити у світлиці ялинку, потріпати хідник та винести сміття; ну, декого ще може вдасться намовити натерти маку до куті чи пампушків… А ось нашим жінкам не позаздриш: наготувати 12 страв на сам тільки Святвечір, а потім ще на кілька днів Різдвяних свят, і на посвяття, і на колядників, на гостей, а ще — прибрати хату, випрати, попрасувати… Усі ці щорічні приготування до Різдва нам усім більш чи менш добре знайомі.

І ось, посеред цієї передсвяткової метушні раптом чуємо голос Божий, що кличе словами нинішнього Євангелія від Луки: «Ідіть, усе готове!». Як усе готове? Невже усе готове? На Різдвяні свята? А ви не помилилися зі святом? А як 12 страв, а як ялинка, хіба цього всього вже не потрібно?

Для нас було б дуже корисно посеред передсвяткової метушні бодай на хвилю зупинитися і застановитися: а до якого, властиво, свята ми готуємося? — щоб відтак збагнути, що і як слід зробити, щоб правильно приготуватися і належно відсвяткувати. Щоб і з нами не сталося так, що ми витратили багато часу, зусиль і грошей, щоб свято вдалося, проте, коли вже настають святкові дні, важко позбутися відчуття, що справжнє свято десь промайнуло мимо нас… Що сталося? А сталося докладно те, про що описує сьогоднішнє Євангеліє: ніхто з запрошених не скуштував правдивої вечері, ніхто не взяв участі у справжньому святі. Чому? Бо хоч вони були запрошені, хоч чули голос, Який кликав їх на свято, проте, відкинули його, бо вирішили, що і самі в стані непогано забавитися і розважитися: хто при волах (щедро заставлених столах), хто на полях (в Карпатах, на Канарських островах, на Контрактовій площі в Києві — варіантів може бути багато), а хто — у колі рідних, друзів і знайомих… . Проте, якщо забракне Того Найголовнішого, Того, хто нам приготував це свято і є його Господарем, свято не відбудеться, справжнє свято не вдасться, неминуче залишиться якась пустка, відчуття якогось браку…

Бог не протиставляє свого запрошення іншим цінностям — матеріальним благам, родинному затишку, потребі відпочинку і релаксу. Він тільки їх наповнює правдивим змістом, через належне їх впорядкування у нашому житті. Справді, зауважмо, господар не каже запрошеним продати щойно придбані поля, відмовитися від женячки чи позбутися волів. Він тільки прагне, щоб воли, поля і інші люди не стали в їхньому житті на перше місце. Бо перше місце в людському житті є лиш одне, і воно належить Богові. Каже св. Августин: «Коли Бог є на першому місці, тоді все є на своїх місцях». І властиво, це було найбільшою помилкою запрошених: вони поставили на перше місце когось чи щось інше, а не отого люблячого і доброзичливого для них Господаря святкової трапези.

Дорогі у Христі! Господь в народженні Свого Єдинородного Сина Спаса світу, приготував вселенське свято. Воно уже триває понад 2000 років. Господь і нас щороку запрошує на нього. Від нас очікує лиш одного: почути у своєму серці це запрошення, усвідомити його велич і цінність, його унікальність і, а відтак взяти участь саме у цьому святі, а не використовувати його як нагоду для інших свят: для щедрого застілля, позачергової відпустки в горах чи довгоочікуваної зустрічі із рідними та друзями. Різдво — це не нагода до чогось іншого, це ціль, це суть, бо в ньому криється найбільший дар, який Отець Небесний пропонує нам: дар Сина Спаса світу, нашого Спасителя. Без Ісуса і без зустрічі із Ним усі ці людські святкування, розваги, феєрверки залишаться позбавленими духа і перетворяться на дешевий і фальшивий сурогат чогось по-справжньому цінного і великого, що нам Отець приготував, а від чого люди в наших часах так легкодушно і бездумно відмовляються.

Натомість якщо відгукнемося на це запрошення Отця Небесного: «Ідіть, усе готове!», якщо зустрінемо у ці різдвяні дні самого нашого Спасителя і приймемо Його: у Святих Таїнствах — Сповіді, Причасті, — у Його Слові, у богослуженні парафіяльної спільноти, у радості різдвяного вертепу, у дзвонах коляди і в тиші щирої молитви, тоді і усі інші наші людські святкування стануть не замінником, а продовженням великої трапези — трапези Божої любові, яку звіщає нам і яку приносить нам Різдво. І саме такого приготування і такого переживання Різдва Христового я собі і вам від душі бажаю. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ

29 грудня 2019 року,
у 28 Неділю по Зісланні Святого Духа, Неділю Праотців