«Ми всі маємо потребу в Божому милосерді»: послання владики Богдана Манишина у День особливої уваги до в’язничного служіння

ПАСТИРСЬКЕ СЛОВО

владики Богдана Манишина, керівника Департаменту військового капеланства,

(Неділя про Блудного сина, 16 лютого 2025 року)

Високопреосвященним та преосвященним владикам,
преподобним братам і сестрам у монашестві,
священникам і вірним УГКЦ

Дорогі у Христі!

Неділя Блудного Сина пригадує нам, що ми вже вирушили в духовну подорож, великопосну мандрівку, метою якої є Пасха, «над празниками Празник і над торжествами Торжество». Нове Життя, що дві тисячі років тому засяяло з гробу, було подароване всім, хто повірив у Христа. Кожному з нас особисто це життя дарується в день нашого Хрещення. Цей дар радикально змінює наше ставлення до всього на світі, включно зі смертю. Сьогодні Україна стоїть перед нею віч-на-віч, та ми віримо, що своєю власною смертю Ісус перемінив саму її суть, учинивши її переходом у Царство Боже, переображуючи трагедію людства в остаточну Перемогу. Відтак на Пасху ми празнуємо Воскресіння Христове як те, що сталося і продовжує відбуватися з нами. Покаяння, без якого вогонь молитви не розгориться, стає нашим навігатором до Обіцяної Землі, Суботи таїнственної.

Історія блудного сина є одним із найглибших і найсильніших образів Божої любові і милосердя. «Любов довготерпелива, любов лагідна» (1 Кор. 4) здатна перемінити обидвох синів і подарувати себе їм та нам як правдивий спадок, що триватиме у вічності. Блудний син просив частину маєтку, бачачи тільки матеріальне — а батько віддав йому частину свого життя, того над чим трудився і що гірко заробляв, на що тратив сили. «Відійшов далеко» значить пішов у протилежний бік від того, чим жив удома, від тих вартостей і традицій, втративши правдиві життєві орієнтири. Потім «розтратив свій маєток: жив розпусно» — це вияв того, що основою такого життя були матеріальні блага, які поставив понад стосунки, понад глибокі родинні зв’язки.

Почувши слова сина, що «згрішив проти неба і проти нього», батько не захотів прийняти його до когорти працівників, бо це суперечить природі батьківства. Син не може бути наймитом у батька, ставлення батьків до дітей — це стосунки Любові, і на ніщо інше батьки не згодяться. Бо гріш не дасть правдивого щастя, якщо його використовувати неправильним чином. Щастя закладається у стосунках взаємних, які батько прагне відновити і між обома братами.

Повернення сина домів після після гірких досвідів ще не є вірою. Про віру, зроджену у покаянні, оповідатиме нам у часі Великого Посту євангелист Лука, 7, 36–50. Апостол згадує історію про жінку на ім’я «грішниця». «Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що Він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову, повну пахощів, плящинку і ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми Йому ноги, потім волоссям своєї голови обтирати, та й цілувати ноги й мастити пахощами». Всі бачили у ній грішницю. Ісус теж бачив грішницю, з тою відмінністю, що гріхи їй уже відпущено. Бачить грішника, якому даровано борг. Звідки знає, що борг даровано? Бо сам його сплатив! Ніхто з нас не може заплатити за свій гріх, тільки Ісус. Фарисей несе грішникові закон. Ісус іде до грішника зі спасінням. «Віра твоя спасла тебе; іди в мирі», — цими словами Спаситель засвідчує віднову стосунків, бо віра — це досвід спасіння. Тоді віра перетворюється в любов: «Бо багато полюбила».

Сьогодні не один батько чи мати запитують себе: що ми не так зробили, що наш син чи донька відійшли так далеко від дому? Частку якого маєтку ми залишимо у спадок нашим дітям як частину свого життя? Нехай це буде відкритість на те, що Господь сплатив наш борг. Віра народжується в батьківських обіймах, даруючи нове життя, що провадить до Воскресіння.

Неділя Блудного сина в Українській Греко-Католицькій Церкві є днем особливої уваги до в’язничного служіння. І в цей день ми чуємо Добру Новину про те, що кожна людина, незалежно від своїх учинків, має гідність, яку Бог їй дарує.

Часто люди, які перебувають за гратами, — ув’язнені, персонал, капелани, — є немовби поза суспільством Вважається, що в’язниця — саме те місце, де слід перебувати злочинцеві. Та маємо визнати, що ніхто з нас не є безгрішним. Як і блудний син, ми всі маємо потребу в Божому милосерді.

Ув’язнення — це не лише фізична, а й емоційна та духовна ізоляція, де багато людей відчувають себе забутими, відкинутими і безнадійними. Однак нам не слід забувати, що в’язниця — це не лише місце покарання, а й місце, де люди можуть знайти своє відновлення через покаяння, прощення і віру. Бог завжди відкритий для тих, хто щиро прагне змінити своє життя. І наша роль як християн полягає в тому, щоб бути тими, хто зможе допомогти кожному знайти шлях до Божого милосердя. «Був я у в’язниці, і ви прийшли до мене» (Мт. 25, 36). Це слово нагадує нам, що допомога тим, хто страждає у тюрмах, — це не просто прояв нашого милосердя, а виконання волі Божої.

Цей день є нагодою для нас згадати, що ми всі як християни покликані бути свідками надії для тих, хто перебуває у в’язницях. І наше служіння не обмежується лише матеріальною допомогою чи відвідуванням, але також духовною підтримкою, молитвою і настановою, які можуть допомогти тим, хто шукає шлях до навернення.»Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів» (1 Петра 4, 8).

Особливо просимо всіх про молитву за наших воїнів-захисників, які перебувають у полоні злочинного ворога. Будучи невинно засудженими за любов до Вітчизни, вони кладуть себе на жертовник любові до України. Нехай наша молитва до милосердного Бога приведе їх до визволення і свободи, наблизить довгожданну зустріч із рідними і зцілить їхні душевні та фізичні рани.

Запевняємо в молитвах всіх наших капеланів всіх в’язничних капеланів та складаємо їм подяку, тим, хто ревно, з любов’ю і милосердям звершують своє служіння. Воно часто приховане і непоказне для сторонніх очей, але безцінне в очах Божих. Ваша присутність у в’язницях — це свідчення того, що жодна жертва не є даремною. Тож нехай «кожна жертва сіллю посолиться» (Марка 9, 49).

Нехай Господь благословить усіх, хто бере участь у цьому служінні, дарує вам силу і мужність приносити світло. Нехай Божа милість і прощення супроводжують кожного з нас у нашому служінні.

† Богдан Манишин,