«Ми покликані «відпливати на глибінь» нашої віри, не залишатися тільки на березі наших традицій», — владика Діонісій Ляхович

17 жовтня 2020

Місія Петра, щоб замість риб, людей ловив; йти на глибини світу, адже риба, коли її витягнути з води — гине, проте люди призначені до вічного життя. Учні покликані продовжувати місію Ісуса Христа нести світу благовість спасіння: «добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю» (Лк 4, 16–21). Про це роздумував преосвященний владика Діонісій Ляхович, апостольський делегат із повними правами екзарха для українців візантійського обряду в Італії, під час літургійної гомілії у XVIII Неділю по Зісланні Святого Духа.

«Ми покликані «відпливати на глибінь» нашої віри, не залишатися тільки на березі наших традицій», — владика Діонісій Ляхович

Дорогі в Христі брати і сестри!

Ми слухали Святе Євангеліє, як Ісус Христос кличе до апостольського служіння своїх перших учнів: Петра, Якова та Івана, синів Заведеєвих. Це початки прилюдної місії Ісуса Христа, його проповіді Небесного Царства. Він кличе до співпраці своїх перших учнів. Центральну увагу євангелист ставить на Петра та його човен.

Головний персонаж — це Петро, а його човен — Церква

Чому саме так? Євангелист Лука, на відміну від Марка (пор. Мк. 1, 16–20), і від Матея (пор. Мт. 4, 18–22), ставить наголос на богословський зміст цього покликання: головний персонаж — це Петро, а його човен — Церква.

Картина риболовлі поступово змальовується. Христос проповідує в околицях Галилейського моря, і біля нього чим раз більше слухачів, які тиснуться навколо Ісуса. Будучи в цьому натовпі, Ісус бачить два човни на березі моря, де рибалки, після нічної риболовлі, полоскають сіті. Ісус просить дозволу, і входить до човна Петра і звідси проповідує, а по закінченні навчання каже Петрові: «Відплиньте на глибину, і закиньте там сіті». З досвіду рибалок — це марний труд, адже вдень не ловиться риба, отож Петро каже: «На твоє слово закину сіті!». І наловили так багато риби, що Петро кличе своїх друзів, щоб йому допомогли. Вони прийшли й «наповнили обидва човни, аж почали потопати».

Без довір’я до слів Ісуса не зрушимось з місця

Звідки береться такий успіх у ловитві, якщо трудилися цілу ніч, і нічого не піймали? Воно походить з довір’я Петра на слова Ісуса. Цей відплив на глибінь провіщає майбутній «відплив» учнів на глибінь і на нові місійні простори світу: «Ідіть і навчайте всі народи» (Мт. 28, 18–20). Без довір’я до слів Ісуса нічого не можливо зловити. Більше того, без довір’я до слів Ісуса не зрушимось з місця, будемо боятись, хоч би які знаряддя праці посідали: і модерні човни, й електронні мережі.

Відчуття грішності у присутності живого Бога

Побачивши таку ловитву риби, Симон Петро припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина». Він пізнав, що Ісус це — «Божий Святий», як чітко визнає в іншому місці (пор. Йо. 6, 69). Петро себе визнає грішним і не перестає ним бути, а згодом Ісус йому це пригадує: «Петре, перше ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі» (Лк. 22, 61).

Почуття грішності і негідності відчувають також пророки, коли Господь їх кличе. Пророк Ісая каже: «„Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами, і живу я з людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил“. І ангел торкнувся жаріючим вугіллям до його уст, і уста Ісаї стали чисті, і чув він слова Господа: „Кого б мені послати?“ І сказав Ісая: „Ось я, пошли мене!“» (Іс. 6, 5–8). І подібне відчуття негідності мають інші пророки: Мойсей (пор. Вих. 3), Єремія (пор. Єр. 4, 4–10), Амос (пор. Ам. 7, 14–15), Єзекиїл (пор. Єз. 3, 4–12), та багато інших в історії Старого і Нового заповітів. І мають також ті, кого Господь кличе у наших часах.

Господь не зважає на негідність і слабкість людини, і говорить до Симона Петра: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити!» Щойно після такої розмови Ісуса з Петром, з’являються інші рибалки: Яків та Йоан, сини Заведея. Вони, витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за Ісусом. Ці найближчі є свідками воскресіння дочки Яіра (пор. Лк. 8, 51–55), преображення на горі Таворі (пор. Лк. 9, 28–29) і тривоги Ісуса в Оливному городі (пор. Мк. 14, 33; Мт. 26, 37). Вони беруть участь у славі та в стражданнях Ісуса Христа. Ісус їх перестерігає, щоб чували і молилися, та до цього вони ще нездатні (пор. Лк. 22, 45–46); учні покликані до вірності, та не дотримуються її (пор. Лк. 22, 54–62), а на кінець ще втікають (пор. Мк. 14,50; Мт. 26, 56).

Місія учнів Христа: йти на глибини світу, бо люди призначені до вічного життя

Місія Петра, щоб замість риб, людей ловив; йти на глибини світу, адже риба, коли її витягнути з води — гине, проте люди призначені до вічного життя. Учні покликані продовжувати місію Ісуса Христа нести світу благовість спасіння: «добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю» (Лк 4, 16–21). Це перше, а як результат цього будуть хрестити, створювати церковні спільноти, будувати церкви, примножувати число вірних. Перше проповідь спасіння — євангелізація, і все інше докладеться.

І ми всі, охрещені християни, також покликані «відпливати на глибінь» нашої віри, не залишатися тільки на березі наших традицій, а йти на зустріч тих, що потребують доброго слова, або наших конкретних діл, а море доброчинної любові глибоке і широке.

Про доброчинність

Про доброчинність, а саме про збірку на потреби Церкви в Єрусалимі мова в листі Апостола Павла до Корінтян, що ми чули на цій Божественній Літургії. Апостол народів пише: «Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо».

Подібні заклики до збірок ми часто чуємо у наших церковних спільнотах в Італії, зокрема на допомогу жертвам війни, на лікування дітей та на інші потреби. Отож, слово Апостола Павла до всіх нас: «Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме».

† Діонісій Ляхович,
апостольський делегат із повними правами екзарха в Італії

Рим,
10 жовтня 2020 року,
у XVIII Неділю по Зісланні Святого Духа