СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Коли наше серце зранюють, з нього виливається те, чим воно наповнене», — владика Володимир Груца у студентському храмі свящ. Олексія Зарицького
Не є найважливішим те, що ми маємо робити, а якими ми повинні бути! Якщо банка наповнена медом, то навіть коли вона розіб’ється — з неї вилиється мед. Так само з нашим серцем: навіть коли його зранюють, то з нього вилиється те, чим воно наповнене. На цьому наголосив єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ преосвященний владика Володимир Груца під час проповіді до вірних у студентському храмі свщмч. Олексія Зарицького у 19-ту неділю після Зіслання Святого Духа під час Божественної Літургії з нагоди храмового празника.
На початку проповіді владика Володимир Груца, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, звертає увагу вірних на золоте правило поведінки: «Після обрання апостолів Ісус сходить з гори, навчає народ, проповідує блаженства, каже любити ворогів. Він промовляє для своєї школи і водночас для нас золоте правило поведінки: „Як бажаєте, щоб вам люди чинили, чиніть і ви їм так само“. Це правило є актуальне назавжди. Ми хочемо, щоб нас поважали». І наводить приклад: «Продавець може, наприклад, обдурити покупця, щоб лише товар продати. А як би він сам реагував на місці покупця? Якщо вчитель чи лікар невластиво поводиться, то як би він сам реагував на місці учня чи пацієнта?»
Чим ми наповнюємо світ?
На його переконання, важливо звертати увагу на те, чим кожен з нас особисто наповнює світ. «Ми можемо сказати, що світ поганий і жорстокий, якась негативна енергетика вдома чи на місці праці. Але що ми туди вносимо? Все в житті йде по колу і повертається до нас. Ми стаємо спочатку людьми, а потім християнами. Ісус говорить спочатку про золоте правило поведінки, а потім про християнську досконалість. Ми повинні залишитися людьми, бо ми свого часу були народжені як люди, були охрещені, стали християнами. Важливо це протягом життя достойно пронести», — переконаний проповідник.
Якщо хтось шукає собі працівників, — продовжує думку архиєрей, — для певної установи, то, згідно мого спостереження, звертає увагу найперше на людяність, відповідальність та мотивацію. Все інше людину можна навчити. Яка б людина фахова не була, без тих елементарних рис вона ніколи не буде успішною. Можна мати вищу освіту, але брак початкової. Знаю, що не дуже подобається будь-якому керівнику, якщо людина при першій зустрічі, ще нічого не зробивши, відразу питає, а яка в неї буде зарплата.
Рівень нашої християнської свідомості міряється рівнем нашої любові до ворогів
За словами проповідника, рівень нашої християнської свідомості міряється рівнем нашої любові до ворогів, як би це дивно не було. Вони є для нас немов аналітики, допомагають зробити самооцінку, поставити діагноз. Кажуть, якщо хочеш знати правду про себе, то запитай ворога. Якщо ми когось будемо ненавидіти, то він від цього не буде кращий, а наша імунна система буде слабша. Щоб ворога перемогти, треба бути морально вищим від нього. Або старатися зробити його приятелем, тоді закінчиться і боротьба.
«Вкінці євангельського уривку є дуже виразно наголошено: „Будьте милосердні, як Отець ваш небесний є милосердний“. Ми на кінець життя не зможемо сказати: „Я цього не знав! А, всі так роблять, я пливу за течією, бо що скажуть люди…“ Ісус вказує нам, що є правильно», — підкреслює єпископ-помічник.
А також звертає увагу на те, що ми звикли, особливо діти, дивитися на приклади старших людей, які мають авторитет. Відтак запитує: «Хто є прикладом для нас, християн?» І відповідає: «Ісус вказує на Отця Небесного: від упадку наших прародичів Бог шукає людину, шле пророків до народу. Вкінці, посилає свого Сина».
Прощення — риса божественна
Проповідник припускає, що кожен з нас може в будь-якій людині рано чи пізно розчаруватися, знайти якесь слабе місце. Але, на його думку, важливо пам’ятати, що святі також мали свої немочі. Зрештою, ми також є немічні та грішні.
Як каже Папа Франциск: «Бог ніколи не втомлюється прощати, це ми втомлюємося шукати Його милосердя».
«А хто тоді ми, щоб не прощати? Якщо не прощаємо, тоді ставимо себе навіть не на рівні Бога, а вище від Бога», — наголошує він.
«Ми хотіли б змінити світ та всіх, хто є на цьому світі, щоправда, не завжди знаємо, як це зробити. Чи що для цього робити? Не є найважливішим те, що ми маємо робити, а якими ми повинні бути. Якщо банка наповнена медом, то навіть коли вона розіб’ється — з неї виллється мед. Так само з нашим серцем — навіть коли його зранюють, то з нього вилиється те, чим воно наповнене», — додає владика Володимир.
Чим наповнене наше серце?
«Сьогодні запитаймо себе: „Чим наповнене моє серце?“» — заохочує замислитися архиєрей.
Відтак на завершення празничної Божественної Літургії владика Володимир вручив грамоту доброчинцям студентського храму — сім’ї Ігоря та Світлани Гринкевичів.
Опісля празничне святкування продовжилося на подвір’ї храму.
За матеріалами Львівської архиєпархії УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
