СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Христове зцілення — повернення здоров’я і гідності», — владика Володимир Груца у 2-гу неділю Великого посту
У Другу неділю Великого посту, 12 березня 2023 року, єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ владика Володимир Груца роздумує над значенням Христового зцілення, виявленого у стосунку до паралітика, якого принесли четверо друзів. Водночас єпископ підкреслює значення спільноти для нашого духовного зростання. Усе це — у його недільній проповіді.
Вкінці сьогоднішнього євангельського уривку люди були здивовані та казали: «Ніколи ми такого не бачили». Цікаво, що саме їх здивувало? Відпущення гріхів людині? Несення ліжка зціленим чоловіком? А може, розкриття стелі, щоб з огляду на велику кількість людей опустити розслабленого в дім? Бо це також певний вияв творчості, навіть якщо тоді будинки в цій місцевості були низькі з рівними дахами. Ця вся подія, процес оздоровлення є причиною для здивування, але ще більше вона спонукає нас до подяки Богові за його велике милосердя до людей.
Важливість спільноти для життя
Ісус зустрічався з багатьма людьми, шукаючи до кожного особистий підхід. У Капернаумі він перебуває в одному домі. Скоріш за все, це був дім Симона-Петра. Майже хочеться сказати, Ісус чекає на паралітика, щоб звільнити його від недуги, оскільки саме це чудо знаходиться в центрі розповіді.
Ісус міг оздоровити цього чоловіка і навіддалі. У даному випадку випробовується віра членів маленької групи. Не знаємо, хто були ці четверо людей: рідні чи друзі паралітика, представники з оточення Ісуса, які співчували хворому, чи просто випадкові люди, яких він просив про допомогу. У будь-якому випадку показана важливість спільноти. Бо через інших людей знаходимо дорогу до Бога або, інакше кажучи, інші люди допомагають нам відкрити серце для Бога.
Або є також протилежна сторона: інші люди можуть бути для нас випробуванням чи навіть перешкодою на дорозі до Бога. Книжники невдоволені тим, що Ісус допоміг людині. Проблема глибша: вони в особі Ісуса не бачать Бога.
Христове зцілення — повернення здоров’я і гідності
Паралітик лежить перед Ісусом. Вчитель з Назарету є добрим лікарем та педагогом. Він відразу ставить діагноз: гріхи. Їх на перший погляд не видно, бо вони є всередині людини. Лише наслідок — параліч кидається в очі. Можливо, багато лікарів були безпорадні у цьому випадку. Після відпущення гріхів чоловік стає мобільним, може сам нести своє ліжко.
«Мій сину» — це звернення Ісуса звучить по-особливому. Можливо, цей чоловік був покинутий своїми батьками або був ними зранений… Цим зверненням Ісус дарує паралітику особисту любов і довіру. Після цього серце чоловіка є відкрите на прощення гріхів та дотик Божого милосердя.
Сповідь — це «подія Капернауму»
Така «подія Капернауму» стає актуальною у Святому Таїнстві Покаяння. Тут також стаються «чуда». Це особиста зустріч людини з Богом, де можна скинути внутрішній тягар і зачерпнути нової сили. Для одних людей тяжко є прийти до сповіді, але водночас неможливо надалі перебувати у стані гріха. Є і такі, які прийшли до сповіді випадково або були заохочені іншими людьми. Але гідним подиву є те, як Бог любить людину, шукає її, чекає на неї. Залишається надіятися і молитися, що люди на цей заклик Бога відповідатимуть позитивно. Бо до сповіді належить також жаль за гріхи і постанова поправи. Бог не втомлюється прощати. Важливо, щоб людина була відкрита на Його милосердя.
Повертаючись до євангельського слова, вираз «взяти ліжко» — це певна покута чи терапія, медицина, яка лікує рани зціленого, додає йому відваги йти життєвим шляхом.
Людина на кожному етапі історії прагне Бога
Сьогоднішній недільний день за допомогою євангельської розповіді про капернаумського паралітика допомагає нам знайти відповіді на деякі питання та сумніви. Бо наше життя є суцільним пошуком відповіді на запитання «чому?»
Можливо, сьогодні важче вірити в Бога і Його чуда, оскільки відчутний прогрес техніки і медицини. Складається враження, що людина є дуже сильна. Але чи так дійсно є? Як часто в час цієї брутальної війни відчувається людська неміч та безпорадність. Скільки людей ми втратили? Ми їх оплакуємо, супроводжуючи до гробу. Це може бути для нас поштовхом до зміни життя в доброму напрямку. Але не зі страху. Бо навернення зі страху не є ефективним.
Людина на кожному етапі історії прагне Бога. Тоді варто пригадати слова: Ісус Христос вчора і сьогодні — той самий навіки (Євр. 13, 8).
єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ
у Другу неділю Великого посту,
храм Різдва Пресвятої Богородиці,
м. Львів-Брюховичі
