«Господь приходить у Сповіді, щоб пригортати до свого серця кожного, хто щиро кається», — владика Богдан Дзюрах з нагоди Першої Святої Сповіді

22 червня 2021

«Господь у Сповіді приходить, не щоб докоряти, звинувачувати чи погрожувати, але щоб милосердитися, прощати і пригортати до свого серця кожного, хто щиро кається». Про це мовив преосвященний владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та країнах Скандинавії, з нагоди свята Першої Святої Сповіді у катедральному храмі Покрови Пресвятої Богородиці у м. Мюнхені (Німеччина) 19 червня 2021 року.

«Господь приходить у Сповіді, щоб пригортати до свого серця кожного, хто щиро кається», — владика Богдан Дзюрах з нагоди Першої Святої Сповіді

Сьогодні в нашому храмі велике свято, свято Святих, бо наші діти вперше після Святого Хрещення приступили до Святої Сповіді, отримавши радість прощення своїх гріхів. Ця біла одіж, яку вони отримали в Святому Хрещенні, сьогодні знову сяє первісною чистотою і красою.

Подяка усім причетним до свята

Сьогодні дякуємо отцям-душпастирям, які стали для наших діточок знаком і видимим уособленням Милосердного Отця, який пригортає до свого серця блудного сина, щоб дати відчути йому усю свою батьківську любов. Дякуємо нашим сестрам-катехиткам, які супроводжували наших дітей аж до цього дня, щоб належним чином приготувати цю незабутню зустріч з Ісусом у Святій Сповіді і у Святім Причасті. Дякуємо хресним родичам, які в імені цих дітей свого часу відреклися від темних діл сатани і від усякого гріха та обіцяли йти за Христом Воскреслим дорогою віри; тепер діти самі відновили цей акт відречення, передавши Божому милосердю усе недобре і негідне Божої дитини, що вони через необережність чи спокусу сатани вчинили проти Бога, проти ближнього і проти себе самих. Але передовсім дякую нині батькам, адже це завдяки татові і мамі ці діти пізнали віру, приступили до Хрещення, відтак отримували і надалі отримуватимуть виховання у світлі Божого Слова та вчитимуться від своїх батьків, що то значить: жити по-християнському.

Свята Сповідь як «працьовите Хрещення»

Але передовсім вітаємо і радіємо за наших дітей. Святу Сповідь часом ще називають «працьовитим Хрещенням». А чому, як ви думаєте діти? Бо ви мусили трохи натрудитися, щоб отримати прощення. А що ви робили, щоб добре пережити цей момент зустрічі з милосердним Ісусом? Ви вивчали катехизм, пізнавали правди святої віри, слухали самого Ісуса, який промовляв до вас через священників і сестер-катехиток, а також через ваших родичів. А вже безпосередньо перед сповіддю ви пригадували собі своє життя, яке ще досить коротке, але у ньому вже відбувається щоденно так багато подій: не всі вони, мабуть, бували виключно хорошими і приємними. Було щось, за що вам було соромно перед Богом, перед батьками чи друзями і рідними, або й перед самими собою. Ви вже достатньо дорослі, що оцінити власну поведінку. Добре, коли ми маємо сором, бо це означає, що наше серце не зіпсуте цілковито, що вміємо розрізнити добро і зло, що відчуваємо, як зло забруднює наше сумління, наше серце, як відбирає нам мир і радість. То ж ви, готуючись до сповіді, вчилися розпізнавати добро і зло, щоб у добрі зростати, а від усього недоброго і поганого очиститися. Потім ви, мабуть, трохи переживали, коли наближався час святої Сповіді. Але коли ви зробили крок назустріч Ісусові у Сповіді і коли ви визнали свої провини і гріхи, то, я переконаний у цьому, ви відчули велику полегшу, великий спокій і велику радість. Невипадково один мудрий духовний чоловік, наш нині вже покійний Патріарх Любомир, любив казати, що Сповідь — це поцілунок Бога.

Господь у Сповіді приходить, не щоб докоряти, звинувачувати чи погрожувати, але щоб милосердитися, прощати і пригортати до свого серця кожного, хто щиро кається.

Зрада апостола Петра як наші щоденні зради Бога

Нинішня євангельська розповідь про зустріч Симона-Петра з Воскреслим Ісусом є у великій мірі образом зустрічі грішника у Сповіді з Христом Воскреслим. Святий Петро, котрий був поставлений головою апостолів, на Тайній Вечері запевняв і обіцяв, що буде чемним, чесним, добрим, що не засмутить і не зрадить Господа ніколи, а навіть якщо усі відречуться, то він не відречеться, хоча б мусив піти з Ісусом на смерть чи до в’язниці.

Але що сталося буквально за кілька годин? — Так, Петро відрікся Ісуса перед людьми, сказав, що Його не знає, що не ходив із Ним. Він таким чином дуже віддалився, відчужився від Ісуса. Бо саме про цілком чужих для нас людей ми кажемо, що їх не знаємо. Але було б дуже дивним, якби ми сказали про нашого тата чи про маму чи про найкращого приятеля чи приятельку: «Я тебе не знаю, я тебе не хочу знати» — це означало б що ми розриваємо стосунки, завдаємо цим стосункам велику рану, велику кривду.

На щастя, як тільки запіяв півень, Петро пригадав собі, як Ісус перестерігав його. Петрові стало дуже прикро, боляче, а до того ж, коли Ісус, зв’язаний і зневажений проходив повз Петра і подивився йому в очі, Петро не витримав, розплакався як мала дитина. Ми теж плачемо, коли зробимо щось погане, і в цих сльозах ми виявляємо свій жаль, своє розкаяння. Можемо тільки уявити собі увесь біль, який переживав Петро, коли роздумував над своїм гріхом. Але, той Ісусів погляд давав йому надію. Бо Ісус дивився на нього без осуду, але з великим співчуттям і милосердям. А ще, мабуть, Петро почув від Йоана, який був на Голгофі, що Ісус, вмираючи на Хресті, пробачив навіть справжньому і запеклому злочинцеві, який казав до Нього: «Згадай мене, Господи, коли прийдеш, у Твоєму Царстві!». То ж в глибині душі Петра жевріла тиха надія, що і його Ісус не відкине. А коли він довідався, що Ісус воскрес, то ця надія ще більше набирала сили. Бо Петро розумів, що не його ганебний гріх, не його слабодухість і навіть не людська злоба і зрада матимуть у цій історії останнє слово. Останнє слово матиме любов, матиме Бог, матиме прощення і милосердя.

Любов і милосердя Боже до Петра і до кожного із нас

І ось тепер настав момент зустрічі цього Милосердя із людською нужденністю. Петро несміливо наблизився до Воскреслого Ісуса. А Той, на диво, не пригадував йому його гріхів — ну хіба що опосередковано і дуже делікатно — тричі ставлячи те саме запитання, неначе натякаючи на потрійне відречення Петра. Але Ісус не хоче фіксувати свого погляду в минулому, де панувала людська слабкість, гріх і зрада. Він скеровує погляд у теперішність, де перебуває Він — живий, Воскреслий, і в будучність, до якої запрошує Петра вступити через двері милосердя і любові. Ісус пропонує Петрові своє милосердя, а від Петра очікує єдиного: любові: «Симоне, сину Йонин, чи любиш ти мене?».

Те саме запитання ставить сьогодні Ісус кожному із нас, дорогі у Христі. Чи любите ви Ісуса? Добре, що наші діти кажуть, що вони люблять Ісуса. Але як можете конкретно виявити Ісусові свою любов? — Вдячністю за цей день і за цю сповідь і Святе Причастя. Молитвою і добрими ділами. А ще послухом вашим родичам, сумлінним виконанням своїх учнівських і християнських обов’язків, співчуттям і милосердям до ближніх, а особливо до убогих і потребуючих. Бо сам Господь сказав: «Усе, що ви зробили одному з оцих братів моїх найменших, ви мені зробили».

Я ще раз всіх вітаю з цим днем і закликаю продовжувати цю захопливу мандрівку віри під натхненням Святого Духа, під проводом батьків, душпастирів, і ваших катехитів. А сам Воскреслий наш Господь нехай благословить усіх своєю милосердною десницею, за молитвами Пресвятої Богородиці і всіх Святих. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії