Блаженніший Святослав та владика Борис Ґудзяк привітали парафіяльну спільноту Ліона із 50-літтям заснування

6 травня 2019

5 травня 2019 року Ліонська парафія святого Атанасія Української Греко-Католицької Церкви відзначила 50-літній ювілей від дня свого заснування, який ознаменувався початком використання церковної будівлі у м. Віллербан (Франція). Із святковими привітаннями до вірних цієї парафії звернулися новоіменований архиєпископ і митрополит Філадельфійський Борис Ґудзяк, який очолив Архиєрейську Божественну Літургію у цей день, а також поділився словами привітання від Блаженнішого Святослава, Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви.

Блаженніший Святослав та владика Борис Ґудзяк привітали парафіяльну спільноту Ліона із 50-літтям заснування

Розвиток парафіяльної спільноти Ліону

У своєму слові владика Борис звернувся до усіх присутніх: «Як добре бути разом! Наш дорогий отець Андрій прийшов сюди у нелегкий час п’ять років тому. Церква відновлена, тут вчаться семінаристи, один із них вже служить при престолі і провадить духовні науки, є хлопці, що прислуговують та з’явився у Ліоні такий хор».

Страх апостола Томи

Відтак проповідник звернувся своїми словами до євангельського уривку, який пропонує Свята Церква у Томину неділю: «Ми слухаємо сьогодні Євангеліє через тиждень після Великодня. Перед нами ця відома усім картина, коли апостол Тома, котрий не вірить, зустрічається із Христом і доторкається Його воскреслого тіла та Його ран, - вкладаю свою руку в Його бік. Тома казав: «Це неможливо». Він перебував із Христом впродовж трьох років, як й інші апостоли. Він побачив це жахіття, яке відбулося в Єрусалимі, на Голгофі. Він знав, що його вчителя вбито у жорстокий спосіб. Після такої смерті не може бути життя. І він боявся».

Страх смерті кожного із нас

«Усюди ми бачимо захист, замки, ґрат, металеві детектори, різні запобіжні бар’єри між тобою і мною, бо ти можеш вчинити мені шкоду. Чому ми боїмося, і головне чого? Ми боїмося смерті.

Подивіться, зараз я спробую поставити свій палець до вогню свічки. Як довго я зможу це витримати? Секунду, півсекунди? Після цього моя рука переміщається. У моєму тілі існує рефлекс самозахисту для того, щоб я не згорів, щоб я не обпікся. Усе моє тіло, усі нерви, мозок не лише на свідомому рівні, але й на підсвідомому рівні мене захищають. Це рефлекси.

Ми як суспільство розпочали щоразу більше боятися смерті. Адже наша культура вже не побудована на тому, що існує вічність.

Ми боїмося цієї пітьми. Смерть стає для нас «гапликом», проваллям. Ми навіть віддаємо смерть комусь, якійсь інституції або закладу, що її полагоджує. Там повинні гарно прикрасити, підмалювати, «підпарфумити». Ми ж стоїмо здалека, а часто самі діти кажуть: «Ви поховайте моїх батьків». Ми не вміємо дати собі ради із однією певною річчю».

Смуток через прощання із спільнотою Ліону

«Мені дещо сумно, хоча Воскресіння - це час великої радості, адже я не знаю, коли знову зможу бути з Вами. За кілька тижнів я від’їжджаю в іншу країну, на інший континент. В якійсь мірі, це маленька смерть. Але я вірю, що ми побачимося, - якщо не в Ліоні, Парижі чи Люрді, то там (авт. - підіймає руку та погляд уверх). Однак, існує одна річ, яку я хотів би закріпити, якою я Вас хотів би підтримати. Якщо цього немає після мого служіння чи служіння отця Андрія, Церкви чи того, що Вас вчили Ваші бабці та матері, то і віднова нашого храму, і гарний хор, і наші церемонії залишаються порожніми. Якщо ти і я не віримо, що ми покликані жити вічно!»

Віра у життя вічне проганяє страх

«Коли ми віримо, що покликані жити вічно – це змінює усе. Ми вже не боїмося, наші комплекси зникають, навіть не потребуємо масажів для розслаблення власного тіла».

«Я дякую усім, які були у цій парафії: вашим батькам, дідам, усім священикам, які тут служили. Адже парафія живе! Вона вже не раз перебувала на порозі смерті, але віра у воскресіння давала мир та життя. Нехай ця віра, яку отримав Тома, яку передали апостоли, яку передавали наші батьки і діди тут у Ліоні, завжди буде Вашою. І нехай завжди з Вами буде мир і Христова радість. Назавжди. Вічно».

Варто зазначити, що владика Борис задля своїх слухачів, проголошуючи літургійну гомілію, послуговувався двома мовами: українською та французькою.

На завершення Божественної Літургії о. Андрій від імені усієї громади подякував владиці Борису за його молитви та працю на чолі єпархії Св. Володимира Великого у Парижі. Адже владику іменовано митрополитом Філадельфійським (США), і його служіння у Паризькій єпархії завершується у травні.

Храм святого Атанасія у Ліоні

Церква Св. Атанасія розташована у місті Віллербан, що входить до складу Ліонської метрополії. Цей храм існує принаймні з XVII ст. Тут, серед іншого, у 1789 році відбулося перше засідання міської ради, на якому обрали першого мера Віллербана.

Раніше церква у Віллербані мала назву Св. Юліана (St Julien de Cusset). Але у 1969 році місцева римо-католицька парафія збудувала собі новий храм по сусідству, а старий Ліонська дієцезія передала українській парафії Св. Атанасія.

Привітання та спогади про Ліон Блаженнішого Святослава

З нагоди святкування парафії в Ліоні Блаженніший Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, привітав спільноту парафіян із ювілеєм від дня заснування.

Христос Воскрес!

Дорогі браття і сестри!

Вітаю всю громаду Ліонської парафії з ювілеєм і бажаю поділитися своїм спогадом про Ліон.

У вашому місті я був влітку 1993 року разом з хором Львівської духовної семінарії, де я співав як перший тенор. Ми тоді відвідали Маквіллер і прямували до Люрду. Ліон запам’ятався урочистою Літургією в катедральному соборі, яку очолив владика Юліан Вороновський. З нами також тоді був його брат о. Василь, а також о. Терлецький та церковний історик о. Кость Панас. Хором тоді керував пан Володимир Головко.

Це була надзвичайно урочиста хвиля. Нам розповідали про початки християнства на цій землі, і там я вперше почув про святого Іринея Ліонського та був вражений глибиною свідчення.

Також ми давали концерт української народної музики для громади. Запам’яталося, що вони не хотіли відпускати нас зі сцени, хотіли слухати ще.

Коли наша громада служила Літургію в катедрі, мене не покидало відчуття, що вона вийшла на глибоку воду, поза свою шкарлупу, позбулася ізоляції, а могла промовити до цілого міста, до християн Ліону і до всієї глобальної Церкви.

З цих двох відчуттів-спогадів дозвольте поділитися побажанням.

Важливо підтримувати зв’язок з матірною Церквою для роззосередженої, розпорошеної громади, яка все ж має великий спадок, і є носієм культури, що має свій особливий шарм. І коли вона промовляє до ширшої аудиторії, тоді краще пізнає себе і своє місце в світі.

Малі громади повинні зберігати відчуття, що вони є частиною чогось великого, зустрічатися між собою, і з таких зустрічей зароджуються іскорки і тоді можна разом будувати Церкву і суспільство.

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ,
Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви