25 років потому: проповідь папи Івана Павла ІІ під час Божественної Літургії у візантійському обряді в Києві
У центрі проповіді Святішого Отця Івана Павла ІІ, виголошеній 25 червня 2001 року під час Божественної Літургії у візантійському обряді на київському аеродромі «Чайка», євангельський заклик Христа «Щоб усі були одно» (Ut unum sint!). Звертаючись до українського народу, який на той момент святкував перше десятиліття відновлення Незалежності, Іван Павло ІІ згадує тисячолітнє християнське коріння Русі-України — від пророцтва апостола Андрія та Хрещення у «дніпровському Йордані» до подвигу перших мучеників Бориса і Гліба. У Літургії співслужили українські греко-католицькі єпископи з України та діаспори. На богослужіння прибуло близько 200 тисяч вірних.

ПРОПОВІДЬ
Святішого Отця папи Івана Павла ІІ
під час Божественної Літургії у візантійському обряді
(25 червня 2001 року, аеропорт «Чайка», м. Київ)
Слава Ісусу Христу!
1. «Як Ти, Отче, в мені, а я в Тобі, щоб і вони були в нас об’єднані; щоб світ увірував, що Ти мене послав» (Ів. 17, 21).
Слова Євангелія від Святого Івана, які ми щойно чули, повертають нас думкою і серцем до світлиці Тайної Вечері, до місця Останньої Вечері, де Ісус перед своїми страстями молиться Отцеві за Апостолів. Їм він щойно доручив Пресвяту Євхаристію і призначив їх посланцями Нового Завіту, продовжувачами його післанництва для спасіння людства.
Зі слів Спасителя випливає нестримне бажання викупити людство з світового духа і мислення. Одночасно виринає переконання, що спасіння проходить через те, щоб «бути об’єднаними», яке, на зразок життя Пресвятої Тройці, повинно бути ознакою щоденного досвіду і рішення усіх Його учнів.
2. «Ut unum sint! — Щоб усі були одно!» (Ів. 17, 21). Світлиця Тайної Вечері — це місце єдності, яка народжується з любові. Це місце післанництва: «… щоб світ увірував!» (там же). Неможливо назвати автентичною євангелізацію без повного сопричастя братів.
Тому ввечері першого дня по суботі, з’являючись своїм Апостолам у світлиці Тайної Вечері, Воскреслий Господь знову підтверджує тісний зв’язок між післанництвом і сопричастям, кажучи їм: «Як мене послав Отець, так я посилаю вас» (Ів. 20, 21) і додає: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи — відпуститься їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Ів. 20, 22–23).
І знову, у світлиці Тайної Вечері, у день П’ятидесятниці, Апостоли, зібрані разом з Марією, Матір’ю Ісуса, приймають Святого Духа, який об’являється: «як могутній шум з неба, що сповнив увесь дім, де вони перебували. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осіли на кожному з них» (Ді. 2, 3). З дару воскреслого Христа народжується нове людство, Церква, в якій сопричастя перемагає поділи і розсівання, започатковані духом світу, символом яких є біблійна розповідь про Вавилонську вежу: «… кожен чув, як вони говорили його мовою» (Ді. 2, 6). Ставши одно за діянням Утішителя, учні стають знаряддям діалогу і миру та розпочинають свою місію євангелізації народів.
3. «Щоб усі були одно». Це є таємниця Церкви, яку бажав Христос. Єдність, основана на об’явленій Істині й Любові, не нехтує людини, її культурою та історією, але включає її в сопричастя Пресвятої Тройці, де все, що правдиво людське, є підтримане і збагачене.
Власне це є таємниця з великим значенням також і на цій Літургії, яку співслужать католицькі Єпископи і священики східної і латинської традицій. У новому людстві, що народжується з серця Отця небесного і у якому Христос є Головою і яке живе з дару Духа, співіснує багатство традицій, обрядів, канонічних дисциплін, які далекі від того, щоб замірятися на єдність Христового Тіла, навпаки, вони його збагачують своїми дарами. У ній постійно повторюється чудо П’ятидесятниці: люди різних мов, традицій і культур почуваються об’єднаними у визнанні однієї віри в єдиному сопричасті, що народжується з Висот.
З такими почуттями вітаю усіх присутніх. В особливий спосіб вітаю Кардиналів Любомира Гузара, Верховного Архиєпископа Львівського для Українців, і Мар’яна Яворського, Архиєпископа Львівського для вірних Латинського обряду, разом з єпископами обох обрядів, зі священиками і вірними. Вітаю кожного члена церковної Спільноти, що в самобутній спосіб виявляє своє різноманітне багатство на Землі, на якій зустрічаються східна і західна традиції. Це ваше співіснування у любові покликане стати зразком єдності, що є складовою частиною законного плюралізму і гарантованого Єпископом Риму, Наступником святого Апостола Петра.
4. Від самих початків ваша Церква насправді могла користати з багатьох культурних відносин і християнського свідчення різного походження. Згідно з традицією, на початках християнства сам святий Апостол Андрій, відвідуючи місця, де ми тепер знаходимося, мав би засвідчити їхню святість. Бо розповідають, що споглядаючи на скелисті береги Дніпра, він благословив Київську землю, кажучи: «На цих горах засяє Господня слава». В такий спосіб він заздалегідь сповіщав навернення до християнської віри великого Київського Князя, святого хрестителя Володимира, за посередництвом якого Дніпро став майже «Йорданом України», а столиця Київ «новим Єрусалимом», матір’ю слов’янського християнства Східної Європи.
Скільки свідчень святості було на цій вашій Землі від дня її Хрещення! На перше місце висуваються мученики Києва, князі Борис і Гліб, яких ви називаєте «страстотерпцями», бо вони прийняли мучеництво з рук рідного брата, не застосувавши проти нього зброї. Це вони зобразили духовне обличчя Київської Церкви, де мучеництво в ім’я братньої любові, в ім’я єдності християн, проявилося як справжня і всеосяжна харизма. Історія недавнього минулого це яскраво показала.
5. «Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані» (Еф. 4, 4). Хіба історія мучеництва вашої Церкви не є здійсненням слів святого Апостола Павла, які щойно прозвучали? Він говорив до християн з Ефесу: «Отож, благаю вас я, Господній в’язень, поводитися достойно покликання, яким вас візвано, у повноті покори й лагідності, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючись зберігати єдність Духа зв’язком миру» (Еф. 4, 1–3).
Нині наново здобута незалежність відкрила новий і багатообіцяючий період, що зобов’язує громадян поставити собі за мету «будувати рідну хату», Україну, як любив пригадувати Митрополит Андрей Шептицький. Вже десять років Україна — вільна і незалежна Держава. Це десятиріччя показало, що незважаючи на спокуси беззаконня і корупції, її духовні корені є сильні. Висловлюю моє щире побажання, щоб Україна продовжувала живитись ідеалами особистої, суспільної і церковної моралі, служачи загальному добру, гідності і самопосвяті, не забуваючи дару Десяти Божих Заповідей. Життєздатність її віри і сила відродження її Церкви подиву гідні: корені її минулого стали завдатком надії на майбутнє.
Дорогі брати і сестри! Господня сила, яка підтримувала вашу Країну, є силою, якій треба сприяти. Вона діє через вашу вірність і вашу самовідданість, щоб відповісти на Христове запрошення.
У цю особливу хвилину бажаю вшанувати тих, які випередили вас у вірі і, незважаючи на перенесені величезні випробування, зберегли Священну Традицію. Нехай їхній світлий приклад заохочує вас не боятися. Сповнені Духом Христовим, старанно будуйте ваше майбутнє, згідно з Його заповіддю любові.
6. Пригадування віковічної вірності вашої країни Євангелію майже природно знову приводить нас сьогодні до світлиці Тайної Вечері і до слів, що їх сказав Христос у Навечір’я своїх Страстей.
Церква постійно повертається до світлиці Тайної Вечері, де вона народилася і де розпочала своє післанництво. Церква відчуває потребу повертатися туди, де Апостоли, після воскресіння Господнього, сповнилися Святим Духом, отримуючи дар мов, щоб могти серед народів і націй світу звіщати великі діла Божі (пор. Ді. 2, 11).
Сьогодні бажаємо духовно повернутися до світлиці Тайної Вечері, щоб краще зрозуміти підстави єдності і післанництва, що привели аж сюди, на береги Дніпра, сміливих вістунів Євангелія, щоб між численними мовами не забракло і тієї, якою розмовляли мешканці Русі.
«Щоб усі були одно!» Бажаємо приєднатися до молитви Господа за єдність своїх учнів. Це щирий заклик до єдності християн. Це безнастанна молитва, яка несеться з покірних і готових до слухання сердець. Мислити і великодушно діяти, щоб могло здійснитись бажання Христа. Від цієї Землі, освяченої кров’ю незліченних мучеників, я разом з вами заношу мою молитву до Господа, щоб усі християни знову були «одно», згідно з бажанням Ісуса у світлиці Тайної Вечері. Нехай же християни третього тисячоліття постануть перед світом з одним серцем і з однією душею!
Це моє палке бажання довіряю Матері Ісуса, яка від самих початків молиться з Церквою і за Церкву. Нехай як у світлиці Тайної Вечері вона підтримує нас Своїм заступництвом. Нехай вона веде нас шляхом примирення і єдності, щоб християни у кожній частині землі могли нарешті разом звіщати Христа і Його благовість спасіння людям нового тисячоліття.
Слава Ісусу Христу!
† ІВАН ПАВЛО ІІ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви



