СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Зустріч з Ісусом завжди змінює життя людини, є кроком вперед, кроком ближче до Бога», — владика Тарас Сеньків
Про яку живу воду Ісус Христос спілкувався із жінкою-самарянкою? Чому інколи наші прохання до Господа залишаються незадоволеними? І у чому полягає істинний стосунок із Богом? Про це — у проповіді владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, у неділю Самарянки, 14 травня 2023 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Кому могла б прийти думка померти за ворогів? Тільки Богу! Він зробив це «коли ми були ще грішниками». І його друзями ми стаємо лише на основі його смерті, коли з проколеного боку Ісуса «любов вливається в наші серця», а через віддання свого Духа у момент смерті, «Дух Святий дається нам». Тому причиною всього, чим ми можемо похвалитися у житті, є Божа благодать.
«Дай мені напитися»
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про дивовижну розмову між Ісусом і самарянкою, яка відбулася в місті Сихар біля криниці Якова. Жінка-самарянка прийшла туди по воду, і зустріла Ісуса, який там сидів «втомлений з дороги». Побачивши її, Ісус звернувся до неї: «Дай мені напитися».
Першою ініціативою благодаті є прохання Ісуса дати йому напитися. Це дар, який жінка не розуміє, хоча не відмовляє у його проханні. Але просте прохання стало початком відкритого діалогу, за допомогою якого Ісус делікатно входить у внутрішній світ тієї, з якою, за соціальним статусом, він не смів навіть розмовляти. Ісус бажав не стільки води, скільки зустрічі з висохлою душею самарянки, щоб відкрити її серце, показати, не засуджуючи, їй її ситуацію, та вказати на духовну спрагу, яка руйнувала її життя. Тому пропонує їй попросити у нього живої води, яка навіки загасить спрагу та стане джерелом вічного життя.
Правильне прохання до Бога
«Якби ти знала дар Божий і хто той, що тобі каже: дай мені напитися — ти попросила б у нього, і він дав би тобі води живої». Як просто. Що є легше, ніж бажати і просити. Але наскільки це просто, настільки ж важко. Важко бажати і просити, а найважче — бажати дару, який хоче нам дати Христос. Самарянка зовсім по-своєму зрозуміє пропозицію Христа, а тому просить звичайну воду.
Іноді ми схожі на неї. Не тим, що ми просимо у Господа води, а в тому, що просимо про матеріальні речі, про вирішення різних проблем, про успішне завершення планів. Не те, що непотрібно просити про такі речі. Проблема в тому, що ми не повинні просити тільки, або не перш за все про них. Христос пропонує щось більше. Не раз це зрозуміємо лише з часом: як самарянка. Тому Христос знову і знову звертається до нас, щоб ми ясно розуміли, хто він, і що його пропозиція стосується іншого життя, ніж того, до якого ми звикли.
Бог дає Духа, живу воду
Лише третя благодать відкриває доступ до закритого серця самарянки: визнання, яким Ісус відкриває жінці таємниці її гріхів, а вона визнає в ньому пророка. Розмова зосереджується на темі місця та способу поклоніння Богу.
Ісус звіщає їй, що поклонятися треба в Дусі та в Правді. Бог є Дух. Це не є визначенням сутності Бога, але вираженням дії Бога на людину: Бог є Духом, тому що він дає їй Духа життя, він є Любов’ю, тому що спасає людину. Під поклонінням в Дусі розуміється дія Духа Божого, а під Правдою — слово Ісуса, його об’явлення. Поклоніння означає перебувати в Дусі, який говорить Правду. Життєдайність води символізує Духа Правди. Дух і Правда — це два поняття, які виражають одну дійсність. Бог дає Духа, живу воду, щоб йому могли поклонятися в Дусі та Правді. І той, хто проголошує прихід нового часу поклоніння Богу в Дусі і Правді, є він — Ісус, Месія Христос.
Покаяння, народжене у серці благодаттю
Тепер вода благодаті проникла до глибини грішної душі, очистила її і спонукала до апостольської діяльності. Жінка прийшла до криниці по звичайну воду, але знайшла іншу, живу воду Божого милосердя, яка тече у вічне життя. Вона знайшла воду, яку завжди шукала! Тому біжить у місто, яке її осудило і відкинуло, та проголошує, що зустріла Месію, того, хто змінив її життя. Зустріч з Ісусом завжди змінює життя людини, є кроком вперед, кроком ближче до Бога.
Покаяння, те, що самарянка добровільно призналася у провинах, є чимось самозрозумілим з огляду на благодать, яка усім керувала від початку. Кожне чистосердечне каяття перед Богом є результатом дії його випереджуючої благодаті. Благодаттю ми не «змушені», але «потребуємо та маємо право» йти поруч Божого Сина, який на шляху примирення чинить покуту за нас усіх.
Живий стосунок із Христом
Розмова Ісуса з самарянкою біля криниці Якова є про живу воду і про того, хто її дає. Це означає, що вона стосується найосновніших проблем людини, питання про те, як подолати тривоги та виклики життя. Відповідь, яку дає Євангеліє, не є складною, але і не дешевою розрадою. Відповіддю є сам Ісус, якому відкриваємося вірою, її ж суттю є живий стосунок. Христос сам творить його, коли виходить нам назустріч та дає пізнати, хто він і який дар дає. Ми не можем вважати його «виконавцем замовлень», аварійним рятівником чи богословською концепцією. Маємо прийняти його як живу людину, доброго приятеля, який приходить і здатний збагатити нас вже на цій землі, бо не обіцяє лише щось у майбутньому після смерті.
Але що обіцяє і пропонує Ісус? Він не пропонує миттєвого щастя, благополуччя без зусиль, усунення будь-якого болю, життя, вільного від усякого зла. Ісус пропонує доступ до джерела життя, а не просто його покращення. Це джерело життя є в самому Бозі, і водночас доступне усім людям. Для цього Ісус у своїй особі, своїм життям та хресною жертвою подолав давню ворожнечу між людиною та Богом. Для людини залишитися без Бога не означає негайно померти, але перетворити час свого життя на абсурд, не маючи опори ніде і ні в кому.
«Господи, погаси спрагу нашого серця…»
Кожен з нас приходить до якоїсь земної «криниці», звідки черпає воду свого дочасного існування. І коли збагнемо, що бракує зусиль, згадаймо про того, хто є достатком усього та скажімо: Господи, прийди до нас і заговори першим. Ти, що просиш трохи води, а водночас пропонуєш унікальну живу воду, розкопай у нас безодню і наповни її бажанням, пробуди в нас спрагу та загаси її своєю благодаттю. Розширюй наші серця, і нехай вони очікують та воліють лише тебе. Амінь.
† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський
