«Зміцнюймо нашу віру!» — єпископ Григорій Комар підбадьорує перед викликами війни

2 березня 2025

У третю річницю початку повномасштабної російської агресії проти України, 24 лютого 2025 року, у катедральному соборі Пресвятої Трійці владика Григорій, єпископ-помічник Самбірсько-Дрогобицький, роздумував над тим, як повинен поводити себе християнин у цей період важких страждань свого народу. Ділимося із вами кількома його думками.

«Зміцнюймо нашу віру!» — єпископ Григорій Комар підбадьорує перед викликами війни

Підлість і велич людини у час війни

Війна показала, якою може бути підлою і жорстокою людина — та, яка нападає, яка вбиває, яка приходить на чужу землю, щоб принести з собою розруху і смерть. І також ця війна показала, якою жертовною, благородною і великою може бути людина — та, яка захищає свою землю, свою родину, майбутнє своїх дітей і кладе на цей вівтар свободи та незалежності усе, що має, навіть своє власне життя.

Де є Бог під час війни?

Коли ми питаємо: «А де є Бог?» — то підімо у наші військові шпиталі. Підімо до тих родин, які плачуть за своїми рідними. Підімо у ті прихистки для біженців, для скитальців. Підімо туди, де ллється кров і сльози, і там його знайдемо. Де є Бог? Я гадаю, на це питання, напевно, нам би найкраще могли відповісти наші військові. Вони, перебуваючи у тих смертельних небезпеках, найкраще і найповніше досвідчують Божу присутність. Вони вам розкажуть, скільки разів Господня Десниця рятувала їх від різних небезпек.

Не дати ненависті володіти собою

Війна має здатність випалити з людського серця людяність, співчуття, милосердя. Війна робить жорстокими. Війна пробуджує гнів і ненависть. І нам дуже важливо не стати жертвами тих ворожих нападів. Відділити «праведний гнів» від ненависті. Не втекти в якусь бездіяльність, а навпаки — питати себе і питати в молитві Бога: що я можу зробити для перемоги моєї країни на тому місці, де я є зараз? Що Господь від мене очікує?

Вічна пам’ять для полеглих

Ворог відібрав земне життя наших захисників і захисниць, але Господь взамін за їхню жертву і за їхню любов дарує їм вічне життя. Вони відійшли від своєї рідні, покинули свої рідні доми, але Господь для них приготував у небі дім. І ми молимося, щоб ми там усі зійшлися у нашій Небесній Батьківщині. А двері до цієї Небесної Батьківщини відкриває любов і посвята для своєї Батьківщини земної.

Наша надія — у Господі

Зміцнюймо нашу віру! Бо віра нам допоможе не опустити рук. Вона відкриє нові горизонти, наповнить нас силою, щоб залишитися людьми і здобути перемогу. Бо, повірте, якогось іншого шляху немає. І не задивляємося на чужоземних політиків, не розглядаймо в їхніх образах, в їхніх ликах «месій», бо «в синів людських нема спасіння» (Пс. 146, 3). Вони нині одягають одну маску, завтра — іншу. Але всі разом кажуть нам: «Ми за вас помирати не будемо». Наша надія — у Господі, і Він нам допоможе пройти через цю долину сліз і горя. Він має силу, щоб втамувати наш біль, щоб вигоїти наші рани і дарувати Україні справедливий мир.

За матеріалами пресслужби Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ