«Жити Воскресінням»: Великоднє послання єпископа Ярослава Приріза

ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ

владики Ярослава Приріза, єпископа Самбірсько-Дрогобицького

(Стихира Пасхи)

Всесвітліші та всечесніші отці!
Преподобні ченці та черниці!
Дорогі в Христі брати і сестри!

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Щороку Пасха Христова таїнственно захоплює нас, немов уперше. Наше серце завмирає — і знову спалахує. Адже те, що звіщає це свято, перевершує будь-яке людське слово: з неосяжної своєї любові Господь подолав смерть, воскреснувши з мертвих. Цю радість не можна втримати в собі. Тому ми ділимося нею між собою в ці святкові дні — й у відповідь чуємо слова живої та непохитної віри в торжество вічного Життя, яке засяяло з живоносного гробу Господнього.

Христос воскрес! Скільки радості вкладаємо ми в ці слова! З яким духовним піднесенням повторюємо їх незліченно багато разів у ці дні! Якою небесною радістю сповнені всі наші пасхальні богослужіння та піснеспіви! У цьому переможному привітанні, що лунає під склепіннями Божих храмів і передається від серця до серця, зосереджена вся глибина християнської віри, увесь трепет нашої надії та вся сила Божественної любові.

Христос-Господь звершив діло нашого спасіння. Своїми стражданнями визволив нас від рабства гріха, Своєю смертю зруйнував владу смерті і Своїм преславним Воскресінням відкрив для оновленого й відкупленого людства вхід до Небесного Царства.

Адам після свого падіння плакав біля замкнених райських воріт — нині ж ликує, знову входячи до них. Єва ридала, несучи тягар скорботи й болю, — нині ж веселиться і радіє, отримуючи визволення від них через хрест і воскресіння. Отож Пасха Христова проголошує істину: більше немає смерті, яка могла б відлучити нас від Бога. Той, хто помирає в Христі, не зникає в небуття, а перебуває в руках Того, Хто переміг смерть. І якщо смерть не є кінцем людини, тоді відкривається інший вимір нашого життя — у Бозі: ми можемо сміливо жити правдою, жертовно служити ближнім, не боятися присвятити своє земне життя, маючи впевненість у реальності небесного.

Воскресіння Христове — це не лише спомин події минулого, а початок нового життя для кожного християнина. Святий папа Лев Великий, роздумуючи над таїнством Пасхи, закликає: «Нехай Божий люд визнає, що він є новим творінням у Христі, і з усією пильністю усвідомлює, Ким він був усиновлений і Кого прийняв. Нехай те, що стало новим, не повертається до своєї давньої нестійкості… Нехай ніхто не повертається до того, з чого він піднявся…» (Проповідь 71, 6).

Завдяки воскреслому Христу християнин стає «новим творінням» і покликаний жити відповідно до цієї нової гідності: не повертатися до колишнього життя, позначеного гріхом і духовною нестійкістю, а наполегливо прямувати дорогою Христових заповідей. Так пасхальна радість повинна виходити поза стіни наших храмів і преображати світ навколо нас. Пасха — це не лише свято, яке ми урочисто відзначаємо раз на рік. Це реальність, яка або змінює все в нашому житті, або залишається неприйнятою.

Якщо Христос справді переміг смерть, то ця перемога має бути видимою — не в абстрактних деклараціях, а в конкретних рішеннях, у щоденному виборі, у нашому способі життя та свідченні про воскреслого Господа. Ми не можемо називати себе добрими християнами, залишаючись байдужими до болю ближнього. Апостол Яків нагадує нам: «Віра без діл — мертва» (2, 26). Саме тому діла милосердя — відвідування хворих, підтримка вдів і сиріт, захист скривджених, жертовна допомога потребуючим не є «додатком» до віри чи благочестивим бонусом для особливо старанних. Людина, яка дійсно зустріла Воскреслого, не може пройти повз голодного, пораненого чи самотнього — бо в кожному з них вона впізнає Христа.

Апостол Павло настановляє нас: «Завжди радійте. Моліться без перерви. За все дякуйте: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (I Сол. 5,16–18). Ці слова були звернені до ранньохристиянської громади, яка переживала переслідування і скорботи. Вони не закликають заплющити очі на реальність, а запрошують дивитися на неї крізь світло Воскресіння. Бо Пасхальна радість — це не легковажна безтурботність, а глибока внутрішня сила, народжена через подолання труднощів, страждань, принижень і неправди. Кожен із нас покликаний умерти для гріха, ненависті й зневіри — а воскреснути для любові, служіння та надії.

Дорогі в Христі браття і сестри! Ми живемо в часи, коли слова про Голготу звучать для нас особливо болісно й водночас особливо вагомо. Уже п’ятий рік Україна переживає повномасштабну збройну агресію — криваву й нищівну. Міста і села лежать у руїнах. Матері оплакують своїх синів. Сотні тисяч людей покинули свої оселі. Наша земля стала місцем справжньої духовної боротьби між силами життя і смерті.

Саме тут, у цьому болі та скорботі, пасхальна звістка відкриває свою глибинну силу. Адже Пасха Христова — це не тріумф людської потуги чи воєнної сили, а перемога світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю. Один із найглибших плодів Воскресіння — це здатність зберігати людяність там, де все довкола прагне її знищити: любити після втрати, допомогти потребуючим, коли самому бракує необхідного, говорити правду, коли брехня здається безпечнішою. Ось що означає»Христос воскрес!»не лише як привітання, а як спосіб жити. Саме це ми бачимо в тих, хто серед найтяжчих випробувань — у лікарнях, у полоні, на передовій — не втрачає здатності до турботи, самопожертви й любові.

Пасхальне таїнство є не лише особистою духовною реальністю кожного вірного, а й земним шляхом Христової Церкви. Нинішній 2026 рік є для нас часом особливих нагадувань про це. Ми споминаємо 80-ті роковини сумнозвісного Львівського псевдособору, яким радянська влада намагалася ліквідувати Греко-Католицьку Церкву в Україні. Це був час, коли Церква справді ступила на свою Голготу: тисячі священників були ув’язнені в тюрмах і таборах, єпископи замордовані або вислані на заслання, храми насильно передані православній конфесії. Так Українська Греко-Католицька Церква пережила своє розп’яття, щоб через десятиліття воскреснути разом зі своїм народом, який 35 років тому відновив незалежність власної держави. Те, що здавалося остаточно знищеним, постало знову. І сьогодні наша Церква не лише розвивається на Галичині, але й активно відроджується в інших регіонах України, де була насильно «похована» ще російським царатом, а згодом — переслідувана більшовицьким режимом. У цьому виявляється не лише людська витривалість чи історичний збіг обставин, а передусім Промисел Того, Хто і в наші дні здійснює дива, подібні до тих, що сталися на світанку першого дня після суботи.

Сьогодні, зустрічаючи Пасху Христову посеред нової Голготи нашого народу — агресії, руйнувань, болю і жертв, — ми дивимося на ці події не як на далеке минуле, а як на живе свідчення: що терпіння і хрест не є останнім словом. Воскресіння є реальністю — і для нас.

Улюблені браття і сестри! Нехай воскреслий із мертвих Господь зміцнить усіх нас у любові та єдності, дарує силу і мужність нести свій життєвий хрест, щоб у Царстві Небесному розділити вічну пасхальну радість зі святими і праведними. Подібно до апостолів і жінок-мироносиць, які першими почули звістку про Воскресіння Христа, будьмо і ми вірними свідками Пасхи у своєму житті. Несімо цю надію тим, хто втратив дім, рідних і близьких, власне здоров’я. Проголошуймо пасхальну благовість не лише словами, а й ділами: відвідуймо самотніх, утішаймо скорботних, допомагаймо пораненим, підтримуймо захисників України, наближаймо перемогу і справедливий мир — кожен відповідно до свого покликання. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай будуть з усіма вами!

ХРИСТОС ВОСКРЕС! — ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!