СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Життя коротке. Не відкладаймо любов на завтра», — єпископ Василь Івасюк
У XVII неділю після Зіслання Святого Духа владика Василій Івасюк, єпископ Коломийської єпархії УГКЦ, роздумує над наполегливою вірою жінки-ханаанянки, яка не перестає благати Христа: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида!». Звертаючись до членів Апостольства Доброї Смерті з нагоди десятої річниці спільноти в Яремчі, архиєрей наголошує на силі молитви, потребі свідчити про Христа та пам’ятати про вічність. Усвідомлення неминучості смерті, за його словами, має спонукати християнина не до страху, а до повноти життя: не відкладати покаяння, робити добро, прощати, молитися та допомагати іншим віднайти надію на спасіння.
З цієї проповіді єпископа Василя Івасюка ви довідаєтеся:
- чому Ісус не відразу відповідає на прохання жінки-ханаанянки і як ця мовчанка впливає на її віру?
- що допомагає людині зростати у вірі тоді, коли Бог, здається, не відповідає на її прохання?
- у чому полягає місія Апостольства Доброї Смерті?
- чому християнин не повинен мовчати про Христа навіть тоді, коли боїться здатися нав’язливим, дивним чи надто релігійним?
- як пам’ять про неминучість смерті повинна змінювати наше щоденне життя, ставлення до інших людей, прощення, добра і покаяння?
- яке значення у приготуванні людини до вічності Пресвятої Євхаристії та сили Хреста Господнього?
«Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида!»
(Мт. 15, 22)
Вступ. Щиросердечно вітаю членів Апостольства Доброї Смерті у десяту річницю, отця пароха Мирослава, присутніх священників, вірних, родини військовослужбовців християнським привітом «Слава Ісусу Христу». Смерть — це перехід від земного життя до вічної любові.
І). Нині у сімнадцяту неділю Боже слово ламає всі перешкоди і спішить до людини із силою благодаті Святого Духа. Ісус входить до міст Тиру і Сидону. Люди в цих землях були ворожими до ізраїльтян і завжди їх принижували, воювали та вбивали. Тому Євангеліє розповідає нам тільки про одне чудо, яке там вчинив Христос. Жінка благає і кричить до Христа зцілити її дочку. Вона звертається до Ісуса словами «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида!» (Мт. 15, 22). Ісус мовчить, бо хоче почути молитву серця і визнання віри! Жінка каже «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув?» (Пс. 22, 2–3) і далі продовжує: «Господи, допоможи мені» (Мт. 15, 25). Це був душевний крик віри! Христос відповідає до неї: «Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам» (Мт. 15, 26). Ця фраза звучить досить гостро й образливо.
Мама ханаанянка починає сильніше вірити і молитися. Вона побачила в образі Ісуса Христа не цілителя, а Господа Бога який дав їй нагоду звернутися до Нього. Жінка ханаанянка не хоче втратити єдиного шансу і тоді починає просити про зцілення доньки. Через свою віру вона входить у спільноту Божих дітей і стає донькою Бога. Прагнення людини отримати живого Бога, звільняє її від влади злого духа.
Господь Бог ставить віру тієї жінки в приклад усім нам. Ми приходимо зі своїм проханням, а Він не відповідає. Люди продовжують наполегливо молитися і ростуть у вірі. Віра наближує нас до Бога і Він починає відповідати на прохання дітей Божих з любов`ю і милосердям.
Українські воїни нині дуже потребують і чекають на відновлення своїх сил. Росія розв’язала війну в Україні і випустила на нашу землю чотирьох вершників Апокаліпсиса — завоювання, війну, голод і смерть. Тінь цих похмурих вершників простягається далеко за межі нашої держави. Вони не підкоряються жодному господарю. Одинока сила здатна їх перемогти знаходиться у благодаті Пресвятої Євхаристії. Господи милосердний навчи нас збільшити віру, щоб знайти Царство Боже і: «його справедливість, а все те [інше] вам докладеться» (Мт. 6, 33).
ІІ). Нині святкуємо десяту річницю Апостольства Доброї Смерті. Члени нашого Апостольства благають і кричать як та жінка ханаанянка, помилувати людські душі, особливо ті, котрі гинуть на війні. Ваша молитва за їх щасливу смерть — найважливіша справа.
Почнемо з такого прикладу. До катастрофи залишається шість хвилин. В Гімалаях відколовся льодовик і зі страшною силою грязевий потік несеться вниз. За лічені хвилини він накриє цілу долину зі житловими оселями. Людям залишалися лічені хвилини до порятунку. Саме найстрашніше у цій історії те, коли хтось знав про цю катастрофу і мовчав. І це питання до кожного з нас. Скільки разів ми мовчали, коли потрібно було говорити. Мовчимо із ввічливості і страху коли потрібно показатися дивним, нав’язливим і релігійним. Люди вважають це тактовністю. А що коли це не тактовність, а зрада. В Біблії у книзі пророка Езекиїла Бог розказує про міську стіну. Якщо сторож бачить ворога, котрий приближається і не трубить, щоби попередити людей, то їх кров буде на його руках. Якщо сторож подав сигнал про небезпеку і його не послухали, то він своє завдання виконав. Він чистий. І тому завдання християнина не заставити всіх спастися, а просто дати сигнал. Наше Апостольство подає всім нам такі тривожні сигнали, бо особливо стоїть на сторожі життя.
Християни ті самі сторожі. Вони знаходяться на стінах суспільного життя і бачать пропасть гріха та вказують на рятівний міст через неї — Христа. Наш обов’язок не мовчати у незручній ситуації, але кричати людям про смертельну небезпеку. Віра стає лікарством, яке рятує від смертельної хвороби, коли довкола тебе помирають люди. Ти не відповідаєш за те чи повірять тобі чи ні. Ти відповідаєш за те, щоби з любовю і чесно сказати правду. Не дай страхові проявитися сором’язливим і дивним, заглушуючи любов твою до людей. Всі ми маємо часу значно менше, як нам здається. Подумаймо про це нині і розкажімо про Христа людям, котрих ми боїмося. Це може бути місія вашого життя, котру доручив вам Бог. Скажіть такій людині простими словами, що він має надію на вас. Це може стати початком вічності. Не мовчіть!
Усе найстрашніше з нами уже сталося. Ми підійшли до того, щоб померти. Вирок оскарженню не підлягає. В очікуванні його варто прожити найщасливіше і найяскравіше життя. Цінувати кожну мить і робити добро. Кожний день жийте так, якби він був останній. Не в духовному упадку, а в бадьорості духа. Робіть добро, прощайте, моліться, не відкладайте покаяння. Завтра знаходиться в руках Божих, а нині станьте чистішими і добрішими та ближче до Неба.
В ямі на цвинтарі закінчуються посмішки, зупиняються суперечки, щезає впертість, лицемірство, жадібність, красота, багатство і гординя. Життя дуже коротке, а ми його робимо ще коротшим. Ображаємося, сваримося, показуємо свою гордість, коли можемо сміятися, радіти, спілкуватися, дарувати любов й отримувати її взамін. Вуха свого не підставляй, щоб почути погане про інших, але будь до людей поблажливо жалісливий. Потрібно дорожити один одним і жити будеш.
В кінці життя нам всім однакову яму викопають. І не важливо чи ми до неї під’їдемо на мерседесі чи на старому запорожцеві або прийдемо пішки. Важливо тільки одне — скільки ти людей по дорозі підвіз і скільком людям допоміг із болота вилізти. Ось це справжній пробіг, а все решта пилюка.
Причащатися чим частіше, тим ліпше. Не мучте себе думкою, що я не гідна. Частіше користуйтеся цією благодаттю і не пропускайте. Благодать Євхаристійна прилучає нас до лику святих. Христових тайн. Вона так велика, що якби не гідний і не грішна людина тільки у великій покорі може приблизитися до Господа. Будьмо покриті гріховними ранами від голови до ніг, а благодать Христова буде очищувати нас до білого душевного стану і тільки тоді спасемося.
Висновки. Нині ще раз вітаю членів Апостольства Доброї Смерті з десятою річницею в м. Яремча. Допомагайте людям відкривати силу хреста Господнього. Він є ключем перемоги над смертю і вхід України у воскресіння! Тому Хрест Господній дає свою рятівну силу покірним і віруючим людям.
Нехай Пресвята Богородиця Мати Божа Неустанної Помочі, яка прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя» допоможе силою хреста перемагати усіх смертельних ворогів людських душ.
Нехай Господь через молитви блаженного Миколая Чарнецького збереже якнайбільше наших воїнів від смерті! Господи силою хреста Твого рятуй нас від наглої і несподіваної смерті. Амінь.
Благословення Господнє на Вас!
† Василій Івасюк,
єпископ Коломийської єпархії УГКЦ
м. Яремче,
27 вересня 2026 року,
у XVII неділю після Зіслання Святого Духа
