СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Запорука міцної України у її корені духовності і національної свідомості»: владика Володимир Груца під час вшанування жертв різанини у Павлокомі
Єпископ-помічник Львівської архиєпархії владика Володимир Груца у співслужінні духовенства звершив Панахиду біля пам’ятника «Депортованим українцям Закерзоння» 1944–1951 рр. з нагоди 79-ої річниці різанини в Павлокомі. Сталося це у неділю, 3 березня 2024 року.
Молитву музично супроводжував хор «Надсяння» під керівництвом Володимира Пасічника, як зазначає пресслужба Львівської архиєпархії УГКЦ.
Участь взяли представники громадськості, влади, УКУ, учасники різних етнічних товариств та небайдужі львів’яни. По завершенні молитви владика Володимир звернувся до присутніх з духовним словом.
«Дорога присутня тут молитовна спільното різних етнічних груп, але одного нашого народу! Ми знаємо, для чого ми сюди прийшли. Добре знаємо історію. Знання історії потрібно плекати, бо вона є вчителькою життя і має властивість повторюватися, щонайменше повторюються певні факти, події. Дуже важливо, щоб ми про це пам’ятали. Замало знати хто є винен, бо це ще не є вирішення проблеми. Питання: що далі?» — розпочав своє слово до учасників молитовного заходу єпископ.
Владика Володимир звернув увагу на символізм пам’ятника «Депортованим українцям Закерзоння» 1944–1951 рр. «Ось ми стоїмо сьогодні тут, перед дуже символічним пам’ятником, на якому відображенні різні місцевості, різні люди. Але тут є один спільний корінь. Запорука нашої сильної держави буде полягати в тому, якщо ми будемо черпати нашу силу з джерела, з кореня духовності. Ми можемо мати багато бюрократичної біганини, мітингів, різних патріотичних зустрічей, промов, але якщо не буде кореня духовності і національної свідомості нам нічого не вийде», — ствердив він, зауваживши, що велика сила бути єдиним у різноманітності.
Але, — продовжив далі він, — якщо корінь всохне, то як би ми гілки не прикрашали, вони не будуть мати певного майбутнього. «Тому сьогодні творимо молитовну пам’ять тих, які нам проклали дорогу до нашої також сьогоднішньої держави, за наших предків», — сказав архиєрей.
Єпископ-помічник також зауважив, що події, пов’язанні з депортацією українців Закерзоння на заході України, нас всіх якимось чином дотикають. За його словами, це наш спільний біль. Можливо, давніший. Можливо, рани вже загоїлися, але ми не повинні його забувати. «Даруючи нашим предкам молитовну пам’ять, подивімося з якого кореня, з якого джерела ми черпаємо силу для розбудови нашої держави», — закликав владика Володимир.
Відтак до пам’ятника присутні поклали квіти та лампадки.
Довідка
Трагедія села Павлокоми, або ж бійня у Павлокомі — винищення 1–3 березня 1945 року нерозформованим відділом польської Армії Крайової під керівництвом поручника Юзефа Бісса (пол. Józef Biss) на псевдо «Вацлав» разом з групами з навколишніх польських сіл українського мирного населення села Павлокома.
Село Павлокома простяглося у долині Сяну за 40 км на захід від Перемишля (зараз це Жешувський повіт Підкарпатського воєводства Республіки Польща).
У своїй книжці «Павлокома 1441–1945. Історія села» професор Петро Йосип Потічний наводить імена 366 убитих українців. Цей список був складений на основі спогадів Олени Потічної, яка подає відомості про 324 жертви 3 березня 1945 року. До цієї кількості було додано ще 22 людини, вбиті під час попередніх атак наприкінці лютого – початку березня, а також тих, хто загинув після 3 березня дорогою до Павлокоми. Здебільшого це була молодь, яка поверталася з примусових робіт у Німеччині і не підозрювала про небезпеку у рідному селі.
Здзіслав Конєчний піддає сумніву список професора Потічного і схиляється до версії про 150 убитих, саме таку кількість подавали у своїх свідченнях вояки АК, які брали участь у знищенні села.
