«Як же багато людей у світі при наближенні Христового Різдва, затримуються перед яслами на безпечній віддалі!» — владика Богдан Дзюрах

4 січня 2021

«Нехай у нашому серці, браття і сестри, не буде страху при наближенні Різдва, бо Той, Хто народжується у Вифлеємі, — у цьому «Домі хліба», сам є Хлібом життя, що сходить з неба. А ми — такі голодні і так потребуємо цього Хліба, Хліба спасіння, Хліба Божої любови!» Такими словами звернувся Секретар Синоду Єпископів УГКЦ владика Богдан Дзюрах у Неділю перед Різдвом, 3 січня 2021 року.

«Як же багато людей у світі при наближенні Христового Різдва, затримуються перед яслами на безпечній віддалі!» — владика Богдан Дзюрах

З наближенням Різдва зростає в серці кожного палітра почуттів. Вона у кожного є унікальною, як унікальною у кожній хаті на столі буде кутя. Проте, подібно як у кожній куті будуть такі складники як варена пшениця, тертий мак, горіхи, тощо, — так і у кожній неповторній гамі почуттів буде присутня радість, відчуття родинного тепла, домашній затишок, можливо, буде ностальгія за дитинством, — все це буде, за винятком одного почуття: страху. Навряд чи для когось Різдво асоціюється зі страхом. Навіть коли співатимемо колядку «Сумний Святий вечір в 46-м році», чи «Не плач, Рахиле», — на наші святкування не падатиме тінь страху перед Різдвом. І слушно! Бо як можна боятися Дитяти, Яке лежить у яслах? Це тільки Ірод настрахався, бо був лихим і не бажав втрачати свою владу, яку використовував для власного збагачення. Так, Іроди усіх часів завжди бояться Господа Ісуса. То ж завжди намагаються Його убити. Всі інші, як правило, радіють з народження цього Дитяти.

Страх святого Йосифа?

І все ж, ми нині чуємо слова, скеровані до праведного Йосифа: «Йосифе, сину Давидів, не бійся!». Чого боявся цей муж святий і праведний? Чому наближення Різдва наповнювало його серце тривогою, а навіть страхом? А може це видіння Ангела спричинило таке збентеження у серці Йосифа? Напевно ні, бо сказано, що Ангел з’явився Йосифові уві сні. Отож, біблісти припускають, що праведного Йосифа налякала велич Таїнства, яке довершувалося на його очах, і мало довершитися тепер в його житті, якщо він, Йосиф, дозволить Богові це. Можливо, праведний Йосиф збентежився від перспективи змін, які це Таїнство «дивне і преславне» мало впровадити у його дотепер побожне, стабільне і спокійне життя.

Святий Йосиф: вірність завжди означає зміни

Саме тому Ангел Господній каже Йосифові не боятися. Бо ми, люди, боїмося змін, хоч би на якому етапі духовного життя ми не перебували. Ангел хоче підбадьорити св. Йосифа, щоб той наважився на найважливіший крок в своєму дотеперішньому житті, — побожному, як ми вже зауважили, житті, адже про нього сказано, що він був праведним (пор. Мт. 1, 19). Можна б спитатися: чого ще Бог міг вимагати чи очікувати від цього праведного чоловіка? Але пам’ятаймо відомий вислів: «У досконалості немає меж». Межу досконалості може поставити тільки сама людина, коли вона на певному етапі свого духовного життя скаже Богові «Ні», коли вирішить задовольнятися тим, що осягнула дотепер: своїм «святим спокоєм», стабільністю, врешті-решт — своєю щирою побожністю. Але пам’ятаймо, що Бог нас кличе не до стабільності, а до вірності, а вірність, — як казав теперішній Папа Франциск, коли ще був кардиналом в Буенос-Айрес, — завжди означає зміни. Вірність є творчою, вона не заспокоюється тим рівнем любові, який на даний час я дарую любленій особі, вірність шукає щораз нових способів, кращих, досконаліших, щоб виразити те, що маю у своєму серці стосовно коханої людини. Бог кличе нас до що раз більшої досконалості, а це означає водночас запрошення до змін у нашому житті, у наших стосунках з Богом, до щораз глибшого духовного життя.

Святий Йосиф: брати участь в Таїнстві Христового Різдва

Св. Йосиф, будучи праведним, збагнув, що Бог через Свого Ангела кличе його до чогось великого, кличе його, щоб він впустив Бога ще більше до свого життя, почав жити з Богом дослівно «під одним дахом» і виключно для Бога. Йосиф прокинувся від сну, прокинувся, можливо, від сну своєї стабільності, свого спокою, страх у його серці розвіявся як вранішня імла, він вирішив і зрозумів, що відтепер вже ніщо не залишиться так, як було ще учора ввечері. Почався шлях, який приведе цього побожного галилеянина з Давидового роду на вершини святості: наприкінці далекого ХІХ-го століття він стане Покровителем Католицької Церкви, а ще за півтора століття 2021 рік буде названий Роком святого Йосифа, щоб ми від нього вчилися, що то значить: брати участь в Таїнстві Христового Різдва, що то значить оте «друге навернення», до якого Бог кличе своїх вірних і побожних учнів і дітей.

Шлях від першого до другого навернення

Бо після «першого навернення», яке полягає на відверненні від гріха і з’єднанні з Богом через віру у Святому Хрещенні, перед побожним християнином неодмінно постає перспектива і заклик до другого навернення, тобто до вірності Богові у всьому і завжди, навіть ціною страждань, впокорень, переслідувань. На жаль, здається, дуже мало побожних християн наважуються переступити поріг цього другого навернення і тим самим втрачають унікальний шанс здійснити у повноті Божий план щодо них і їхніх ближніх. З іншого боку, є ще чимало християн, які до кінця не пережили навіть першого навернення.

Як же багато людей у світі при наближенні Христового Різдва, затримуються перед яслами на безпечній віддалі! Ні, вони не бояться заразитися якоюсь серйозною хворобою. Вони бояться почати серйозно жити своєю вірою у це Дитя. Вони підсвідомо відчувають, що таке доленосне рішення принесе доглибні зміни в їхньому житті. А вони цих змін не хочуть, бо з роками вже так звиклися зі своєю посередністю, зі своїми слабкостями, яким знаходять тисячі виправдань, з великими гріхами і дрібненькими грішками! Так, вони чують, як священник виголошує: «Христос, істинний Бог наш», але це слово швидко пролітає повз їх увагу і не спричиняє серйозних змін у поведінці. Так, заспівати колядки можна (а навіть треба!); спожити 12 страв — обов’язково; піти до церкви — це святе! Але впустити Бога до свого життя — особистого, родинного, професійного, товариського, — дозволити Йому принести зміни у це життя, — це трохи забагато! Цього вони лякаються реально! Люди і народи бояться допустити Христа до свого життя, тому це життя таке сумне і безвідрадне. Вони перебувають у духовній летаргії, з якої конче треба пробудитись.

Не бійтеся впустити Бога до свого серця

Сьогодні це Дитя — Господь Ісус — устами Ангела звертається до кожного із нас, — до мене і до тебе, брате і сестро, кажучи: «Не бійся!», не бійся наблизитися до Бога, не бійся впустити Бога до свого серця і до свого життя. У цьому «Не бійся!» є запорука радості, яку дарує життя з Богом і для Бога. У цьому «Не бійся» чути відгомін слів великого святого, нашого сучасника — папи Івана Павла ІІ, який відразу після обрання його на Петрову катедру, що було без сумніву, найважливішим рішенням в його особистому житті, звернувся до мільйонів віруючих по цілому світі: «Не бійтеся! Навстіж відчиніть двері Христові! Відкрийте для Його спасенної сили кордони держав, економічні й політичні системи, сфери культури, цивілізації та розвитку. Не бійтеся! Христос знає, що є в людині. Тільки Він це знає». Так, Він знає всі наші тривоги, смутки і надії, Він має відповіді на усі питання, які ми носимо у серці у цей наш турбулентний час.

Нехай у нашому серці, браття і сестри, не буде страху при наближенні Різдва, бо Той, Хто народжується у Вифлеємі, — у цьому «Домі хліба», сам є Хлібом життя, що сходить з неба. А ми — такі голодні і так потребуємо цього Хліба, Хліба спасіння, Хліба Божої любови!

Єдиний страх — пройти повз Різдва Христового

Єдиний страх, який нехай мене і вас турбує напередодні цьогорічного Різдва: страх, що після святкувань Різдва все у нашому житті залишиться таким, як було дотепер. Якщо це станеться, якщо Різдво Христове не змінить нас ще більше, не поглиблюватиме нашого стосунку з Богом, то це буде знак того, що ми пройшли повз Нього, що ми не зустріли Христа, а якщо й зустріли, то — не прийняли Його до свого життя у цьогорічному Різдві. І саме передчуття такої можливості наповнює мене страхом і тривогою.

Господи, що приходиш в постаті Дитяти, я не боюсь Тебе, а довіряю цілковито, тому прошу, молю, благаю: «Увійди до мого серця і переміни моє життя!». Амінь!

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ