СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиXXXIV Апостольська подорож Папи Франциска до Угорщини та Словаччини. День четвертий
Вівторок, 14 вересня 2021 року — це третій день Апостольської подорожі Папи Франциска до Словаччини, який був присвячений східній частині країни.
Папа Франциск: свідки Розп’ятого мають єдину стратегію — покірну любов
Вранці Святіший Отець відлетів до міста Кошиці, розташованого 300 кілометрів від столиці Братіслави, де його зустріли міський голова та місцеві католицькі архиєпископи, латинського та візантійського обряду. З аеропорту Глава Католицької Церкви автомобілем від’їхав до розташованого коло сорока кілометрів на північ Пряшева, що є осідком Глави Греко-Католицької Церкви Словаччини. На цих теренах, що межують із Закарпатською областю України, мешкає велика кількість українців, а Пряшів є їхнім релігійно-культурним центром.
Пряшівська греко-католицька єпархія була створена 1818 року, відділившись від Мукачівської єпархії. А 2008 року Папа Венедикт XVI підніс її до гідності архиєпископського і митрополичого осідку, підпорядкувавши їй дві інші греко-католицькі єпархії країни — Кошицьку та Братиславську. Сьогодні її очолює архиєпископ Ян Баб’як, який є Головою Ради Ієрархів Греко-Католицької Церкви Словаччина, що є окремою Східною Католицькою Церквою свого права.
Літургія у візантійському обряді
У Пряшеві Папа Франциск очолив Божественну Літургію святого Івана Золотоустого, що була звершена у місцевому спортивному комплексі, зібравши понад 30 тисяч прочан, не лише зі Словаччини, але й з України, Польщі та інших сусідніх країн. Участь у богослужінні із Святішим Отцем Папою Франциском також взяли Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав та владики УГКЦ.
Святу Літургію у візантійському обряді Святіший Отець служив також під час візиту до Румунії, а перебуваючи на початку березня в Іраку, очолював Євхаристійне богослуження в халдейському обряді. Греко-католики Словаччини дотримуються григоріанського календаря, згідно з яким цього дня святкувався Празник Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. Євхаристійне богослужіння, головними співслужителями під час якого були греко-католицькі ієрархи країни, було відслужене церковно-слов’янською та словацькою мовами, окремі частини звучали українською, угорською та романі.
Святіший Отець розпочав свою проповідь, коментуючи літургійне читання з Першого послання апостола Павла до Коринтян: «Ми проповідуємо Христа розп’ятого — ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, а для тих, що покликані, — чи юдеїв, чи греків — Христа, Божу могутність і Божу мудрість (1 Кор 1, 23–24)». З одного боку, як зауважив Папа, Апостол наголошує, що розп’ятий Христос є «Божою могутністю і Божою мудрістю», а з іншого боку, не приховує, що для людського розуму хрест є «ганьбою» і «глупотою».
«Хрест був знаряддям смерті, але з нього вийшло життя, — підкреслив Святіший Отець, — Він був чимось, на що ніхто не хотів дивитися, але він відкрив нам красу Божої любові».
Далі, посилаючись на Євангеліє від Івана, прочитане під час Літургії, Папа зазначив, що цей євангелист, який стоїть під хрестом і споглядає розп’ятого Христа Ісуса, допомагає увійти в це таїнство. «І той, який бачив, свідчить те» (Ів 19, 35) — читаємо в Євангелії від Івана. Саме на цих двох дієсловах — бачити і свідчити — Єпископ Риму побудував свою проповідь.
Чим є для нас хрест?
Святіший Отець запросив замислитися над тим, що Іван побачив, перебуваючи під хрестом. «Безумовно, те, що побачили інші: Ісус, невинний і добрий, помирає жорстокою смертю між двома злочинцями, — зазначив він. — Це ще одна з багатьох несправедливостей, ще одна з багатьох кривавих жертв, які не змінюють історію, ще один доказ того, що хід подій у світі не змінюється: хороших усувають, а погані перемагають і процвітають. В очах світу хрест — це невдача». Папа підкреслив, що ми також перебуваємо під загрозою зупинитися на цьому першому, поверхневому погляді, що не приймає логіку хреста і не погоджується з тим, що Бог спасає нас, дозволяючи, щоб зло вилилося на Нього. Існує спокуса приймати слабкого та розп’ятого Бога лише на словах, а насправді, мріяти про сильного та тріумфуючого Бога. Ми часто прагнемо християнства-переможця, християнства-тріумфатора, якому віддавали би славу і честь. «Але християнство без хреста є світським і стає безплідним», — наголосив проповідник.
Бачити в хресті розп’яту Божу славу
«Натомість, святий Іван, — підкреслив Папа Франциск, — побачив у хресті Боже діяння. Він розпізнав у Христі розп’яту Божу славу. Побачив, що Він, всупереч тому, як це виглядало, не невдаха, а Бог, Який вільно жертвує Себе за кожну людину. Чому він це зробив? Він міг би зберегти своє життя, міг би триматися подалі від нашої жалюгідної та жорстокої історії. Але Він захотів увійти, зануритися в неї. Тому він обрав найважчий шлях: хрест. Бо не повинно бути на землі такої зневіреної людини, яка б не змогла зустріти Його навіть у нещасті, темряві, покинутості, в роздратуванні від власної жалюгідності та власних помилок. Бог прийшов саме туди, де здається, що Його не може бути. Щоб спасти тих, хто у розпачі, Він хотів торкнутися відчаю; щоб вчинити своїм наш найгіркіший розпач, він вигукнув на хресті: „Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?“ (Мт 27, 46; Пс 22, 1). Волання, яке спасає. Спасає, тому що Бог вчинив своєю навіть нашу покинутість. І тепер ми з Ним більше не самотні, ніколи».
Споглядати Розп’ятого
Далі наступник святого Петра поділився своїми думками про те, як ми можемо навчитися бачити славу на хресті. Він підкреслив, що розп’яття ми можемо побачити скрізь: у храмах, вдома, хтось носить його на шиї, хтось у кишені. Але це не матиме сенсу, якщо ми не зупинимось, аби подивитися на Розп’ятого, щоб відкрити перед ним своє серце, якщо не дозволимо собі перейнятися Його ранами, якщо наше серце не сповниться жалем і не заплаче перед Богом, зраненим у любові до нас. «Якщо ми цього не зробимо, хрест залишиться непрочитаною книгою, назву та автора якої ми добре знаємо, але яка не впливає на наше життя», — підкреслив Папа, закликаючи вірних не зводити хрест до предмета поклоніння, і тим більше, до політичного символу, знаку релігійного чи суспільного престижу.
Уподібнитися до Розп’ятого
Єпископ Риму зазначив, що споглядання Розп’ятого спонукає нас до свідчення. «Якщо ми вдивляємося в Христа, — пояснив він, — Його обличчя починає відображатись на нашому обличчя: Його риси стають нашими, любов Христа переповнює нас і перемінює. Мені спадають на думку мученики, які серед цього народу свідчили про любов Христа в дуже важкі часи, коли все підказувало їм мовчати, ховатися, не сповідувати свою віру. Однак, вони не могли не свідчити. Скільки великодушних людей постраждало і померло тут, у Словаччині, в ім’я Ісуса! Свідчення, народжене з любові до Того, Кого вони довго споглядали. Настільки, що уподібнилися до Нього в смерті».
Стратегія свідків хреста
Повертаючись до ситуації в сучасному світі, Наступник святого Петра підкреслив, що тепер також не бракує можливостей для свідчення. І хоча в Словаччині немає переслідування християн, як в деяких інших частинах світу, світськість і посередність можуть заплямувати свідчення. А хрест, за словами Папи, вимагає чіткого свідчення, бо хрест — це не стяг, який потрібно піднімати, «а чисте джерело нового способу життя», яке ґрунтується на Блаженствах. Святіший Отець пояснив, що свідок, який має хрест не лише на шиї, а в серці, не вбачає ні в кому ворога, а всіх вважає братами та сестрами, за яких Христос віддав своє життя. «Свідок хреста, — підкреслив він, — не пам’ятає минулих кривд і не скаржиться на сьогодення. Свідок хреста не використовує шляхів обману та влади світу: він не хоче нав’язувати себе чи своїх близьких, а віддати своє життя за інших. Він не шукає власних інтересів, вдаючи побожного: бо це була би релігія дволичності, а не свідчення розп’ятого Бога. Свідок хреста наполегливо втілює лише одну стратегію, стратегію Вчителя: покірну любов. Він не очікує тріумфів тут, на землі, бо знає, що любов Христа плідна у повсякденному житті і вчиняє усе новим зсередини, як зерно, що впало в землю і яке вмирає та плодоносить».
Віра поширюється завдяки мудрості хреста
Звертаючись до учасників Божественної Літургії, Папа Франциск закликав їх зберігати пам’ять про людей, які передали їм віру, про покірних і простих людей, які з любові віддали своє життя. «Вони — наші герої, — наголосив він, — герої повсякденного життя, і їхнє життя змінює історію. Свідки породжують інших свідків, тому що вони є донорами життя. Саме так поширюється віра: не завдяки могутності світу, а завдяки мудрості хреста; не через структури, а через свідчення. І сьогодні Господь у промовистій тиші хреста запитує також і тебе: „Ти хочеш бути моїм свідком?“».
Навернути свій погляд на Розп’ятого
На завершення Святіший Отець зазначив, що разом з Іваном на Голгофі була також Пресвята Богородиця. Ніхто, як Вона, не бачив відкритою книгу хреста і не свідчив його настільки своєю покірною любов’ю. «Через Її заступництво просімо благодаті навернути погляд нашого серця на Розп’ятого. Тоді наша віра зможе повністю розквітнути, тоді дозріють плоди нашого свідчення», — закликав Папа.
Після Святої Меси Папа Франциск повернувся до Кошиць, де після обіду та відпочинку в місцевій семінарії, ввечері зустрівся з громадою ромів в міському мікрорайоні Лунік, після чого на стадіоні «Локомотив» — з молоддю.
Папа: упередження щодо інших та дискримінація ведуть до загального збідніння
«Ніхто у Церкві не повинен почувати не на місці, або відсунутим вбік. Це не просто слова, це спосіб буття Церквою», — такими словами Папа Франциск розпочав своє слово, звернене до мешканців Луніка ІХ, автономного району міста Кошиці в східній Словаччині, заселеного переважно ромами. Саме зустріч з ромською громадою, в якій душпастирюють послідовники святого Джованні Боско, стало першою пообідньою зустріччю передостаннього дня його Апостольської подорожі до Словаччини.
По обіді, 14 вересня 2021 року, Папа Франциск від’їхав із Кошицької духовної семінарії до Луніка ІХ. Зустріч з ромами відбулася на площі перед салезіянським душпастирським осередком, очільник якого о. Петер Бешиней привітав Святішого Отця разом зі своїми співбратами та дітьми. Після короткого вітального слова настоятеля, своїми свідченнями поділилися змішана та ромська подружні пари, одна з яких згадала про незабутню прощу до Риму та зустріч з Папою, а інша розповіла про непросте зростання в цьому кварталі, і про те, що завдяки підтримці сім’ї та душпастирів вдалося здобути вищу освіту та знайти працю.
Досвід сім’ї та Церкви
У світлі свідчень, які прозвучали, Папа Франциск нагадав про те, що Бог бачить у кожному з нас Свою дитину. «Якщо я приймаю цей погляд, звернений на мене, то вчуся добре дивитися на інших: відкриваю, що маю поруч із собою інших Божих дітей і визнаю їх братами і сестрами. Цим і є Церква, родиною братів і сестер з тим самим Отцем», — наголосив він, додавши: «Ви підтримуєте велику любов і пошану до сім’ї та дивитеся на Церкву в світлі цього досвіду».
Покликаючись на свідчення Яна, що є ромом, і словачки Беати, які «поставили мрію про сім’ю понад свої великі відмінності», Святіший Отець підкреслив, що їхнє подружжя є свідченням того, «наскільки конкретність життя разом може причинитися до падіння багатьох стереотипів, які здаються нездоланними». «Не є легко переступити через упередження, також і між християнами», — додав він, нагадуючи, що Ісус в Євангелії, натомість, навчав: «Не осуджуйте».
Щоб пізнати, потрібно признати
Однак ми, як зазначив далі Папа, часто вважаємо себе правильними, коли поводимося як «суворі судді для інших», милостиві до себе, непохитні щодо інших… «Як же часто судження, так насправді, є пересудами, як же часто ми навішуємо ярлики! Це означає спотворювати словами красу Божих дітей, які є нашими братами», — сказав він, наголошуючи на недопустимості применшувати реальність ближнього до заздалегідь сфабрикованих власних моделей. Бо для того, «щоб по-справжньому пізнати», потрібно, насамперед, «признати», признати, що «кожен носить у собі незатерту красу Божої дитини».
«Дорогі браття й сестри, надто часто ви були предметом упередженості та немилостивих суджень, дискримінаційних стереотипів, дифамаційних слів і жестів. Через це всі ми збідніли, стали біднішими на людяність. Щоби повернути гідність, нам потрібно перейти від пересудів до діалогу, від замкнутості до інтеграції», — наголосив Святіший Отець, покликаючись на свідчення Ніколи та Рене, що є цінним посланням про те, що «там, де є піклування про особу, де є душпастирство, де є терпеливість і конкретність, там дозрівають плоди».
На дорозі інтеграції
Наголосивши на тому, що «закривати людей у ґетто нічого не вирішує», а «дорогою до мирного співжиття є інтеграція», Папа закликав ромів наважуватися на сміливі рішення задля майбутнього своїх дітей, щоб вони «виростали добре вкоріненими у своєму походженні, але, водночас, щоб не були закритими для них будь-які можливості».
«Дякую тим, які провадять цю працю інтеграції, що, крім неабияких труднощів, іноді, також зустрічає нерозуміння та невдячність, навіть і в Церкві», — сказав Святіший Отець, звертаючись до священиків, богопосвячених осіб і мирян, які присвячують свої сили дбанню про цілісний розвиток своїх братів і сестер. «Не бійтеся виходити назустріч марґіналізованим. Там зауважите, що виходите назустріч Ісусові», — закликав він.
На завершення відбулося проказування молитви «Отче наш», після чого Папа уділив присутнім своє благословення.
Папа до молодих словаків: справжня революція – обирати те, що триває
Пісні та молитви підсилювали святкову атмосферу, що панувала під час зустрічі Папи Франциска з молоддю на стадіоні «Локомотива» в Кошицях у вівторок, 14 вересня 2021 року, ввечері, куди він прибув після зустрічі з ромською спільнотою району Луніка ІХ в цьому місті. Зустріч молодих словаків з Папою пройшла під знаком блаженної Анни Колесарової, юної уродженки Кошицького краю, яка загинула під час Другої світової війни від рук радянського солдата, захищаючи свою цнотливість, 2018 року була проголошена блаженною під час богослужіння на цьому є стадіоні «Локомотива».
З привітальним словом до Святішого Отця звернувся Кошицький архиєпископ латинського обряду Бернард Бобер, який зазначив, що в контексті «дивного хаосу», властивого сучасній епосі, ця зустріч з Папою надає сил і натхнення. Після слів ієрарха, прозвучали свідчення та запитання деяких молодих людей, на основі яких Папа побудував свою промову.
Не піддаватися смуткові
Петра Філова, 29-річна студентка богословського факультету, поділилася, що Таїнство Примирення змінило її життя. «Це був момент, – зазначила вона, – коли я усвідомила суть Христового страждання на хресті за мене». «Яким чином молода людина, – запитала вона, – може подолати перешкоди на шляху до Божого милосердя?».
Відповідаючи на це питання, Єпископ Риму закликав молодь не дозволяти, щоб зло обумовлювало їх. «Не дозволяйте, щоб вас ув’язнив смуток і зневіра тих, хто каже, що ніколи нічого не зміниться. Якщо ви повірите в це, то захворієте на песимізм», – наголосив він, додаючи, що песимізм вчиняє нас хворими на гіркоту, він старить нас всередині й молода людина починає старіти. Папа підкреслив, що нарікання і песимізм не є християнськими.
Центр сповіді – милосердний Бог
Торкаючись теми Таїнства Покаяння, Наступник святого Петра заохотив молодь запитати себе, що перебуває в центрі їхньої уваги під час сповіді. Безумовно, що для більшості – це гріхи, але Бог, за словами Папи, бажає, аби в центрі сповіді було Його милосердя, а не наші гріхи. «До сповіді необхідно приступали не як покарані люди, які повинні принижувалися, а як діти, які біжать прийняти обійми Отця. І Отець піднімає нас у кожній ситуації, прощає нам кожен гріх», – підкреслив він.
Папа порадив молоді після кожної сповіді роздумати кілька хвилин про отримане прощення і зберігати у своєму серці той спокій і свободу, яку відчувають всередині. «Якщо Бог є головною дійовою особою сповіді, то все стає прекрасним, а сповідь стає Таїнством радості», – наголосив він, вказуючи на важливість того, аби сповідники були милосердними, що були «братами, які дають прощення Отця, братами, які супроводжують у цих обіймах Отця».
Цінність цнотливої любові
Молодий словак Петро Лешак розповів, що перед одруженням зі своєю дружиною Зузаною, вони здійснили паломництво до села Висока-над-Угом, де народилася і загинула блаженна Анна Колесарова. Під час цього паломництва вони відкрили для себе цінність передподружньої чистоти і зберегли її до свого шлюбу. «Яким сином можна спонукати молодих людей повірити в цінність цнотливої любові?» – запитав він.
Відповідаючи на його запитання Святіший Отець нагадав молоді, що «любов – це найбільша мрія життя», але, подібно до всього великого, вона нелегка. Папа закликав молодь «не баналізувати любов, бо любов – це не просто емоції та почуття, які є лише початком». Любов – це вірність, дар, відповідальність. Справжня оригінальність і революція сьогодення, за його словами, полягає в тому, щоб виступити проти культури тимчасового, вийти за межі інстинкту і любити на все життя усім своїм єством.
Наступник святого Петра закликав молодь не вірити у “спецефекти” кохання, і не боятися вчинити своє життя даром для інших, мріяти про красу, що «виходить за межі зовнішнього вигляду, за межі макіяжу і модних тенденцій», не боятися створити сім’ю, народити та виховати дітей, провести все життя, ділячись усім з іншою людиною, не соромлячись власних недоліків, бо любов означає приймати інших такими, якими вони є.
Папа заохотив молодь також відрізняти ілюзії від снів. Новий автомобіль, модна одежа тощо – це ілюзії, які молодим людям намагаються продати ті, хто маніпулює їхнім щастям. «Кожен з нас, – підкреслив він, – сотворений для більшої радості: кожен з нас є неповторним і з’явився на світ для того, щоб почуватися любленим у своїй неповторності й для того, аби любити інших так, як ніхто інший не зміг би любити».
Обійняти хрест з Ісусом
Молоде подружжя Петер Лішка та його дружина Ленка, які вийшли на сцену разом із трьома дітьми, розповіли, що вони пережили певні труднощі. Петро, який втратив матір у дванадцять років, захворів і опинився перед загрозою життю. «Однак, у найважчу хвилину Христос показав нам, як сильно Він любить нас і що Він помер за нас на хресті», – зазначив Петер. «Ми дякуємо Богові також за хрест», – додала Ленка. «Яким чином потрібно заохочувати молодих людей не боятися обійняти хрест у своєму житті?» – таким було запитання цього подружжі до Папи Франциска.
Відповідаючи, Святіший Отець повторив дієслово «обійняти», що прозвучало у запитанні. «Коли нас обіймають, – зауважив він, – ми знову здобуваємо впевненість у собі та в житті. Тож дозвольмо Христові обійняти нас, бо коли ми обіймаємо Ісуса, то знову обіймаємо надію». Папа пояснив, що ми не можемо обіймати хрест без Ісуса: біль нікого не спасає, але любов перетворює біль. «Якщо обіймаємо Христа, то радість відроджується. А Христова радість у болю перетворюється на мир», – додав Святіший Отець, побажавши молодим людям «цієї радості, сильнішої за все», та доносити її своїм друзям.
Зустріч з молоддю завершилася спільною молитвою «Отче наш» та Папським благословенням.
За матеріалами VaticanNews та «Живого телебачення»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
