СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Вихід людини на гору триває у боротьбі за спасіння храму своєї душі», — владика Василь Івасюк
Християнин — це довготерпеливий і справжній воїн у боротьбі з гріхом. Церква для всіх є Тавором, на яку вийти потрібно докласти певні зусилля і щиру молитву. Вихід людини на гору триває у боротьбі за спасіння храму своєї душі. Про це мовив преосвященний владика Василь Івасюк, єпарх Коломийський, під час проповіді у світлий празник Преображення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа, 19 серпня 2021 року.
«Господи, добре нам тут бути!»
(Мт. 17, 4)
Вступ. Людина втратили через гріх щастя ходити у Світлі Пресвятої Трійці. На високу гору «Тавор», що означає «дім чистоти», нині повинен піднятися молитовно кожний християнин, щоб відновити єдність з Божим Світлом.
І). Євангеліє від Луки так описує подію Преображення Спасителя
Апостоли вийшли на гору Тавор і побачили преображення Ісуса Христа й пізніше завжди з радістю згадували цю подію. Євангелист Лука про це згадує так: «[Ісус] пішов аж на гору помолитись. І коли він молився, вигляд його обличчя став інший, а одежа його — біла та блискуча. І ось два мужі з ним розмовляли: були то Мойсей та Ілля» (Лк.9, 28–30). Мойсей та Ілля були старозавітними праведниками і свідками великих Божих об’явлень на горі Синай та Хорив. Тепер вони з’являються на горі Тавор поряд з Ісусом Христом. У Старому Завіті Бог об’являється на горі, а щоб туди піднятися, треба завжди докладати зусиль.
На горі Тавор невидимий Бог з’являється людям у вигляді хмари, а Людський Син з’являється у Божій славі. Апостоли побачили красу життя в Небі через преображення на горі Тавор і, переборюючи страх, радісно скликнули до Ісуса: «Господи, добре нам тут бути!» (Мт. 17, 4). Апостоли відчули щастя та захоплення; вони готові тут залишитися, щоб це почуття ніколи не закінчувалось.
Перебуваючи у храмі, ми можемо теж відчути славу гори Тавор. Присутні в храмі готові сказати про славу на горі Тавор, що апостолам добре і вони щасливі та готові залишитися там перебувати. Нинішні християни також можуть оглядати славу Тавору, якщо вони свою духовну дорогу не перегородили стіною гріхів і вона ще не заросла терниною та не забута і не загублена.
ІІ). Молитва — шлях до преображення
Євангелист, описуючи славне Преображення Христове, звертає нашу увагу на слова: «… пішов аж на гору помолитись» (Лк. 9, 28). Подія Преображення стала можливою в часі молитви на горі, вказуючи шлях до світла і, ставши ключем до розуміння духовних тайн. Роздумуючи над Таворською славою, силою та дією молитви, бачимо, що всі люди визнають обов’язок молитися.
Багато із нас пізнали силу і дію молитви, багато із нас сумлінно виконують цей обов’язок — обов’язок щоденної молитви. Ми молимось у різний спосіб та не з однаковим успіхом, проте молитва завжди залишається розмовою із люблячим Небесним Батьком. Нам іноді може здатись, що наша молитва є безсилою, проте, якщо б воно було так, то чи Христос навчав би людей молитви «Отче наш…»?
Святе Письмо говорить нам, яку силу може мати наша молитва, уявіть собі: людина силою молитви зупиняє дощову погоду чи, навпаки відкриває Небо для посухи; благословляє збаночок муки і небагато олії, щоби прокормити декілька осіб на тривалий час, — все це виконується. Людина з молитвою і вірою дує на померлого і він воскресає; на її слово добре змочені дрова згорають у воді. Апостол Яків поручає нам молитися один за одного, в переконанні, що «Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5, 16). Ця настанова є спільною для нас усіх.
ІІІ). Святе Письмо наголошує, що для спасіння людини потрібні три чесноти — віра, надія і любов
Господь тому і взяв зі собою трьох апостолів, бо в них виразно проявилися ці три чесноти. В апостолі Петрі — віра, бо він перший серед всіх визнав Христа Сином Бога живого (пор. Мт. 16, 16). Потім Сам Господь сказав йому: «… я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла» (Лк. 22, 32). В апостола Якова — надія. Він перший з дванадцяти апостолів був заради надії для своєї Батьківщини Ізраїля — поклав свою голову під меч. В апостола Івана — любов. Він був улюбленим учнем Господа і названим сином Пречистої Діви Марії (пор. Ів. 19, 26–27). За це апостол Павло називає їх трьох «стовпами, на знак єдности» (Гал. 2, 9). Іван Золотоустий також називає їх великими і дивними стовпами, котрих всі прославляють: першого — вірою, другого — надією, а третього — любов’ю.
Плекання цих чеснот відбувалося з Божою допомогою і при активному бажанні самих апостолів. Очистивши свої душі від гріхів і насадивши там Божі чесноти, так вони преобразилися і стали спосібними прийняти та бачити Боже Світло. Інші апостоли ще не були готові до цього.
ІV). Апостол Павло практично навчає переобразити грішника у праведника
Нині світ, як підводний човен, поринає все більше у вир пристрастей. Весь комплекс існуючих гріхів активно прогресує. Деякі люди в наші лукаві дні не просто перестали вважати розпусту гріхом, а навіть схвалюють і заохочують інших до цього гріха. І це найстрашніше збочення духовних законів, колись привело до знищення міст Содоми і Гоморри, а сьогодні провадить наш світ у безодню.
Гріх розпусти легко прилипає до душі і важко виліковується. Проживання у т. зв. громадянських шлюбах, статеве життя до шлюбу, пропаганда розпусти з екранів телевізорів та інтернету. У наш час реклама блудного життя набирає витончених форм і це все виправдовується демократією і свободою слова. Натомість, апостол Павло навчає «Все мені можна, та не все корисне» (І Кор. 6, 12).
Перелюб, блуд, розпуста — жахливий гріх. Це — примус частинки тіла Христового ставати частиною тіла блудника з усіма відповідними наслідками. І про них теж Святий Дух застерігає сьогодні через апостола: «Утікайте від розпусти. Усякий бо гріх, що його чинить людина, є поза тілом. А хто чинить розпусту, той грішить проти власного тіла». Немає іншого такого гріха, який настільки завдає шкоди тілу людини. Господь порівнює людське тіло із храмом. І якщо всі інші гріхи оскверняють храм зовні, то гріх розпусти, блуду, перелюбу оскверняє цей храм зсередини. І це — жахливо. «Бо заплата за гріх смерть, а дар Божий вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рм. 6, 23).
Тому апостол просить: «Утікайте від розпусти!» так, як утікав Йосип від розпусної дружині його пана, Потіфара. Йосип утікав від розпусти, бо вірив у Господа. Бо «тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла». Тіло для — Господа. Бо Господь Сам зодягнувся у тіло, аби наша душа і наше тіло належали Йому. У Посланні до Галатів читаємо: «Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом, щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли» (Гал. 4, 4–5).
Ми народилися в полоні гріха, але Господь народився праведним і святим. Заради нас Він виконав досконало кожну Божу заповідь. Кожна Його думка, кожне Слово Христове, кожен учинок Христа були святими. Він міг насолоджуватися життям у Своєму тілі вічно, розпочинаючи від часу народження від Діви Марії. Але Господь Христос вибрав іншу дорогу і та дорога лежала на Голгофу, на римський хрест.
На тому хресті, як це передвіщав був пророк Ісая: «Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас оздоровлено» (Іс. 53, 5). На хресті Господь Ісус приніс повну і цілковиту заплату за всі ваші гріхи і провини.
Ми належимо Христові через віру. Ми — Господні. Не тільки наші душі належать Христові, але й наші тіла. Тому Господь Святий Дух через апостола Павла так каже: «тіло не для розпусти, але для Господа, і Господь для тіла». Бо наші гріхи прощені і наші тіла воскреснуть до вічного життя із Господом, Який скоро повернеться, щоб судити живих і мертвих.
А оскільки наше тіло — Господнє, то й жити воно має для Господа і саме це тіло воскресить Господь, як сповідує це воскресіння за тисячоліття до народження Христа праведний Йов: «Я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі…» (Йов 19, 25–27).
Господь підтримує вічне життя у вас Своїм Словом і Своїми Святими Тілом і Кров’ю. Кожна віруюча людина переживає особливе єднання із Богом і це єднання відбувається через Святе Причастя, коли споживаємо справжнє Тіло і п’ємо справжню Кров вічного Божого Сина у хлібі та вині Господньої Вечері. Це — ще одне велике чудо, коли ми стаємо єдиними із Христом у Євхаристії, як це буде відбуватися сьогодні під час служби Божої. Смертні наші тіла з’єднаються із святим тілом прославленого Христа, щоб і нам воскреснути і жити вічно.
Наймогутніші царі світу прагнули збудувати храм Богові, а тут ви, кожен із вас, — храм Духа Святого, Бога. Це — справжнє чудо, бо ж у кожному з вас живе Господь Святий Дух. І ви вже не належите самі собі, хоча й маєте абсолютну свободу, якщо порівняти ваш стан із рабами тіла, гріха та диявола. Але це — один із християнських парадоксів. Христос для волі вас визволив, але ви не свої. Бо справжня воля, справжня свобода — у Бозі, Який є Життя і без Якого ніяке життя існувати не може. А ви — прощені, ви — храм Духа Святого.
Таке призначення вашого тіла — храм Духа Святого і таке призначення вашого життя — поклоніння Богові. Апостол Павло вигукує: «Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони». Тіло — ваше і дух — ваш. Але водночас вони вже — Божі. Хай всі люди, дивлячись на наше життя, бачать, що наші тіла належать Богові, бо ми втікаємо від розпусти в усіх її проявах і навпаки робимо усе на славу Богові заради Христа.
4.1). Притча про «Світло душі!»
Одного разу дочка запитала маму: «Чому про одних людей говорять, що у них світла душа, а в інших темна. Адже в душу людини заглянути не можна. Люди можуть прикидатися».
Мати відповіла: «Коли зустрічаєш людину зі світлою душею, то тобі стає світло. Якщо ти відчуваєш якусь душевну біль, то поруч з такою людиною вона стихає. Така людина буде зміцнювати віру в Бога, віру в себе, ти відчуваєш тиху радість і надію на щастя, хочеться всіх любити і творити добро».
Дочка далі запитує: «А якщо начебто людина говорить все правильно, але мені від її правильності стає погано? Опускаються руки і життя здається якимсь безпросвітним? Чи означає це, що людина лицемірна і зла?».
Мама пояснює: «Ні, доню. Це означає, що в душі цієї людини не вистачає світла. Вона нещасна і несвідомо ділиться з тобою своєю бідою».
Дівчина продовжує питати: «І що мені робити тоді?».
Мама відповідає: «Світити самій для цієї людини. І чим більше зусиль ти будеш прикладати, щоб світити, тим більше світла ти отримаєш! Запам’ятай, світло — це не тільки розмови про Віру і Бога, світло — це привітна Посмішка, Добре слово, Підтримка і Допомога. Людина повинна ставати кращою з доброї волі. Не важливо чи стане вона ліхтарем в місті чи маяком на скелях… головне, щоб вона несла в собі світло!».
Висновки. «Господи, добре нам тут бути!» (Мт. 17, 4). Християнин — це довготерпеливий і справжній воїн у боротьбі з гріхом. Церква для всіх є Тавором, на яку вийти потрібно докласти певні зусилля і щиру молитву. Вихід людини на гору триває у боротьбі за спасіння храму своєї душі. Не руйнуйте його в душі через ворожіння, п’янство, розводи, не гнівайтеся, не проклинайте, а навпаки всіх благословляйте, кажучи тільки добрі слова!
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена в Коломийській іконі «Це Мати твоя» допоможе кожній людині прийняти запрошення вийти на гору Тавор, щоб перемінити своє життя.
Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (І Кор. 16, 23). Амінь.
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
19 серпня 2021 року,
у день світлого празника Преображення Господа
і Спаса нашого Ісуса Христа
м. Коломия
