«Встань, візьми Дитятко та Його Матір!» — вл. Богдан Дзюрах під час реколекцій для духовенства в Західній Європі

22 травня 2021

«Встань, візьми Дитятко та Його Матір!» — вл. Богдан Дзюрах під час реколекцій для духовенства в Західній Європі ділився роздумами про св. Йосифа в контексті священичого служіння.

17–19 травня 2021 року Божого відбулися реколекції для священників Апостольського екзархату в Німеччині та Скандинавії та Єпархії св. Володимира Великого в Парижі. До духовних вправ долучилися також окремі священнослужителі з Єпархії Пресвятої Родини в Лондоні. З огляду на карантинні обмеження, пов’язані з пандемією covid-19, цьогорічні реколекції відбулися у форматі онлайн, а провадив їх Апостольський екзарх для українців візантійського обряду владика Богдан Дзюрах.

Це не вперше, що священнослужителі які душпастирюють на цих територіях зустрічаються разом. Така традиція вже існує кілька років, а особливістю її є те, що реколектантом завжди був наймолодший єпископ нашої церкви.

Постать святого Йосифа: заклик до оновлення та пробудження апостольської ревності

Духовні конференції, які двічі на день виголошував владика-реколектант, були зосереджені навколо постаті св. Йосифа та присвячені основним аспектам священичого життя і служіння: покликання до священства як до духовного батьківства, пророча місія у проповідуванні Слова, безкорисливість у душпастирській опіці та служінні, покликання до святості як вірне сповнення священичих обов’язків тощо.

Окрема наука була присвячена завданням священника як людини сопричастя. Апостольський екзарх, коментуючи слова Ангела Господнього, який закликав уві сні до св. Йосифа: «Устань, візьми дитятко і його матір…» (Мт. 2, 13), звернув увагу на заклик Бога до оновлення і пробудження апостольської ревності та відваги у духовному житті. На думку проповідника, священникові слід остерігатися того, що може його «приспати», спонукати задовольнятися мінімалізмом і пересічністю у своєму служінні, в той час як Господь очікує від своїх слуг посвяти, відважних кроків, натхнених надією та підтримуваних відповідальністю за Церкву і Боже життя у духовних дітях.

Психологія виживання: у релігійному житті «очікувати на катафалк» не є євангельською поставою

«Церква, яка турбується не про те, щоб берегти і плекати Боже життя в собі, а тільки про те, щоб виживати, приречена на смерть» — поділився своїм переконанням з учасниками реколекцій владика Богдан, і проілюстрував цю свою думку роздумами Папи Франциска на тему «психології виживання»: «Піддаватися психології виживання означає очікувати похоронного катафалку. Очікуємо, що приїде катафалк і вивезе нас на цвинтар історії. Це — песимізм, вихолощений з надії, він не притаманний чоловікам і жінкам віри. В релігійному житті „очікувати на катафалк“ не є євангельською поставою, а радше поставою поразки і зневіри» (Папа Франциск, Зустріч з духовенством і богопосвяченими особами дієцезії Болонья, 2017 р.). На думку Апостольського екзарха, щоб подолати цю спокусу зневіри і песимізму, вистачить пригадати, що справа, якій ми служимо, є Божою, а там, де є Господь, завжди присутня надія і життя. Зрештою, зауважив Апостольський екзарх, навіть звичайний людський погляд на наші громади тут, в Західній Європі, не дають підстав до песимізму, а радше вселяють надію: «Як можна думати про перспективу смерті наших громад тут, якщо бачимо у храмах молоді подружжя, дітей і немовлят, яких привозять молоді батьки в колясочках до храму?» — поставив риторичне запитання проповідник.

Пресвята Родина як приклад сопричастя

Розвиваючи роздуми про священника як людини сопричастя, владика Богдан показав, як у Святій родині дари і завдання окремих членів — Ісуса, Богородиці, св. Йосифа, — взаємно себе доповнюють, згідно з визначеним Божим Провидінням планом та особливим неповторним і незамінним покликанням кожного у єдиному ділі спасіння, що довершується силою і благодаттю Святого Духа: «І от, коли він це задумав, ангел Господній з’явився йому уві сні й мовив: „Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх“» (Мт. 1, 20–21). Йосиф покликаний прийняти Богородицю і Дитя та опікуватися ними…, Богородиця має породити Сина, якому св. Йосиф надасть ім’я Ісус…, бо Він, своєю чергою, „спасе народ свій від гріхів їхніх“: так само і у Церкві усі її члени мають особливе Богом дане покликання і служать одному ділові спасіння, не конкуруючи між собою, ані тим більше не опонуючи одне одному. Святий Дух, — наголосив реколектант, — єднає церковну спільноту в гармонійному доповненні дарів і щирому служінні усіх і кожного члена зокрема у спільноті єдиного Тіла Христового, яким є Церква.

Священниче сопричастя: з Богом, з власним єпископом, між співбратами-священниками та вірними парафіянами

Насамкінець реколекційних роздумів Апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та Скандинавії закликав учасників духовних вправ творити що раз глибше сопричастя на різних рівнях: з Богом, з власним єпископом, між співбратами-священниками та вірними парафіянами. Основою і джерелом сопричастя на «горизонтальному рівні» завжди є глибина і зрілість мого «вертикального» зв’язку з Богом. Невипадково, зауважив реколектант, Ісус на Тайній Вечері спершу закликав своїх учнів: «Перебувайте у Моїй любові» (Йо. 15, 9), а далі дає їм нову заповідь любові між собою, відкликаючись до їхнього попереднього досвіду Його безкорисливої і жертовної любов ідо них: «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!» (Йо. 15, 11, пор. 13, 34).

Це священниче сопричастя відображає єдність Господа Ісуса з Його учнями та проявляється в уважності до присутності і потреб співбрата, до готовності «носити тягарі один одного», до вміння прощати і служити один одному у дусі Христового смирення і любови, а особливо у молитві «один за одного і один з одним». В цьому контексті владика зауважив: «Можливо, нам часом легше дається запропонувати співбратові почастунок при столі, ніж запропонувати йому спільно помолитися, поділитися духовним досвідом, прочитаною книгою. В таких моментах нам, неначе бракує відваги і потрібно, щоб наш Ангел Хоронитель „пробудив“ нас, пробудив нашу священичу свідомість і ми стали для нашого співбрата добрими Божими порадниками і товаришами у спільній духовній мандрівці».

«Вставайте, ходімо!»

Він запросив усіх до солідарного і жертовного продовження духовної мандрівки, наводячи слова святого папи Івана Павла ІІ з його передостанньої книги, яка має своїм заголовком євангельську цитату «Вставайте, ходімо!»: «Коли настала „Його година“, Ісус каже до тих, котрі були з Ним в Оливному городі, — Петрові, Яковові і Іванові, особливо улюбленим учням: „Вставайте, ходімо!“ (Мр. 14, 42). Отож не Він сам мав вирушати назустріч сповненню волі Небесного Отця, але також і вони з Ним.… Навіть якщо ці слова означають час випробування, великого зусилля, болючого хреста, ми не повинні дати себе огорнути страхові… То ж чинячи своїми слова нашого Вчителя і Господа, повторюю також і я до кожного із вас: „Вставайте, ходімо!“ Ходімо, довірившись Ісусові. Він сам нас буде супроводжувати у дорозі, аж до цілі, яка відома лиш Йому».

За матеріалами Паризької єпархії Святого Володимира Великого та Апостольського екзархату в Німеччині та країнах Скандинавії
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ