ВРЦіРО закликала владу забезпечити права на справедливий суд

ЗВЕРНЕННЯ

Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), як одна з найбільших інституцій громадянського суспільства України, неодноразово зверталась до органів влади про невідкладне забезпечення права на справедливий суд у державі.

Висловлене раніше занепокоєння щодо кризи правової справедливості в суспільстві ВРЦіРО розглядала і розглядає не як одноразове нагадування владі про її моральний і конституційний обов’язок — утверджувати і забезпечувати права та свободи людини (стаття 3 Конституції України), а як започаткований діалог для спільного досягнення цієї мети. Адже у преамбулі Конституції 1996 року зазначено, що Верховна Рада України прийняла Основний Закон України від імені Українського народу, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну і правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями.

Брак справедливості в українському суспільстві став основною причиною національних акцій протесту 2004–2005 та 2013–2014 років. Певні зміни в судовій системі, які відбулися у 2016 році, не можна назвати системною судовою реформою, яка б забезпечили формування незалежної судової гілки влади і справедливого правосуддя для кожної людини в Україні.

Сьогодні вірні різних конфесій і віросповідань, як і весь український народ, захищають суверенітет і територіальну цілісність держави від збройної агресії Росії проти України, бажаючи збудувати правову державу та утвердити в ній верховенство права як спільне благо для нинішніх та прийдешніх поколінь. Саме незавершеність конституційного процесу поділу державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову, які здійснюють свої повноваження на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, ВРЦіРО вважає сьогодні головною проблемою утвердження верховенства права, зокрема, на справедливий суд, як його складової.

Прийняття Конституції 1996 року призвело до зміни в державі форми правління: парламентської демократії радянського типу на демократію конституційну, характерною ознакою якої є політична доцільність, що реалізується парламентською більшістю — 226 голосів у формі верховенства закону. Режим конституційної демократії, що закладено в Конституції, обмежує парламентську більшість правом народу, як єдиного джерела влади — визначати і змінювати конституційний лад (стаття 5); поділом державної влади на три гілки від запобігання спроб її узурпації (стаття 6) і верховенством права кожної особи (стаття 8). Для цього частиною 2 статті 19 Конституції прямо передбачено, що таке завдання можуть виконувати державні органи та їх посадові особи, які обрані/призначені на посади за конституційною процедурою на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією.

Незалежна Україна успадкувала суди і законодавство радянської системи, яка не визнавала теорію поділу влади на три рівноправні гілки — законодавчу, виконавчу і судову. Баланс повноважень між різними органами влади забезпечувався контролем з боку Комуністичної партії, керівна роль якої була закріплена в Конституції УРСР. В умовах державної економіки і контролю Компартії всієї правоохоронної системи та державних органів, судова система була відносно стабільною.

Після проголошення незалежності України, відмови від однопартійності і переходу на ринкову економіку, ситуація в судовій системі почала швидко змінюватись. Парламентська більшість прийняла велику кількість нових законодавчих актів, щодо яких не було усталеної практики їх розгляду судами, яку мала здійснити судова гілка влади. Проте повноцінної судової гілки влади утворено не було і, як наслідок, суди повністю потрапили під вплив командно-адміністративної системи, яка з часом стала «олігархічною».

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій наголошувала на необхідності судової реформи у своєму Зверненні щодо становлення справедливості в Україні від 17 травня 2016 року. Проте Верховна Рада України не звернула увагу на дотримання належної конституційної процедури при внесенні змін до Конституції. Подібна проблема мала місце й при прийнятті змін до Конституції в частині правосуддя Законом № 1401-VIII, коли було змінено назву конституційного судового органу — «Верховного Суду України» (ВСУ) на «Верховний Суд» (ВС), що лише ускладнило ситуацію в сфері судочинства.

Недодержання процедури внесення змін до Конституції призвело до припинення здійснення правосуддя конституційним найвищим судовим органом — ВСУ/(ВС), про що свідчить й рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 про неконституційність ліквідації конституційного судового органу ВСУ. Це рішення свідчить про конституційну кризу правосуддя, як і рішення ЄСПЛ у справах «Гуменюк та інші проти України» від 22 липня 2021 року, «Самсін проти України» від 14 жовтня 2021 року, якими встановлено факт позбавлення державою Україна конституційного права 9 суддів ВСУ здійснювати правосуддя у найвищому судовому органі держави, до якого вони були обрані з дотриманням конституційної процедури.

Як результат такої кризової ситуації маємо ганебний факт, коли судді і працівники апарату ВСУ позбавлені суддівської винагороди і заробітної плати. Демонстрація такої триваючої зневаги до 9 суддів ВСУ у позбавленні їх конституційного права здійснювати правосуддя, невиплаті їм і 65 працівникам апарату з липня 2018 року до цього часу законної суддівської винагороди і заробітної плати, зводить нанівець сподівання українського суспільство на утвердження верховенства права і створює перешкоду набуття державою повноправного членства в Європейському Союзі.

Конституційний Суд України 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 у справі про здійснення влади народом офіційно роз’яснив, що Конституція забороняє узурпацію належного виключно народові права визначати і змінювати конституційний лад в Україні державою, її органами або посадовими особами і оцінив такі дії як неконституційні і незаконні.

Враховуючи зазначене, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій просить Президента України, Верховну Раду України та Кабінет Міністрів України якнайшвидше відновити дію Конституції і створених нею органів, зокрема:

1) виконати Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-рп про неконституційність ліквідації Верховного Суду України і припинення здійснення ним правосуддя;

2) відновити у законний спосіб виплати суддівської винагороди і заробітної плати суддям і працівникам апарату ВСУ;

3) зрештою, завершити конституційний процес поділу державної влади на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову, незавершеність якого є головною проблемою утвердження верховенства права в Україні та побудови правової держави.