Владика Йосафат Мощич про розвиток єпархії: «Я дякую Богові, що в мене є більше ніж 10 мирян і більше ніж 10 священників, щоб ми разом спільно могли переобразити цей Божий світ»

СЛОВО

преосвященного владики Йосафата Мощича, єпарха Чернівецького,

В короткому слові хочу звернутися до всіх присутніх, щоб розказати, чому саме я Вас покликав сюди.

Знаєте, я зрозумів, що більшість людей думає, що вони нічого не вирішують, що одна людина нічого не може, що вони ніхто і не здатні нічого зробити. Досить часто буває, що ми так вважаємо. Але Бог думає інакше. Для Бога і в Божих очах ми всі є дуже цінні. Цінною є кожна людина зокрема.

Я вам розкажу такий приклад про одного священника-пароха. Історія ця трапилася у період року, який трошки подібний до того, в якому ми перебуваємо зараз, тобто коли уже доходило до свята Стрітення. На стрітення закінчують колядувати, проходить урочиста «Розколяда», співаються останні колядки і далі вже не колядують. Так ось, цей священник каже до своїх вірних: «Давайте зробимо таку забаву, своєрідну гостину: принесімо в глечику літру вина, злиємо всі в бочку, зробимо глінтвейн, теплого вина, поставимо трошки гостинців і так організуємо гарне свято». Натхненні цими словами, всі парафіяни приходили і в кінці Літургії зливали з глечика у бочку вино. Отець-парох прийшов, заколотив, попробував — але це була вода. Кожен подумав собі так: та що то є літра води на бочку вина, тому кожен і приніс воду. Так і заколотили, а вкінці виявилося, що в бочці була тільки вода. Тоді парох сказав до людей: «Принаймні ми з вами однієї думки».

Така історія показує, що все ж таки рішення кожного з нас має значення, адже якщо кожен почне думати, що від його літри вина нічого не залежить, то вийде вкінці бочка води. Залежить, залежить. Бог думає інакше.

Ми всі прийшли сюди, хтось привів свого друга, знайомого, хтось одного, хтось п’ять, хтось десять і так само робить Бог. Саме так він діє. Бог дає п’ять талантів, десять талантів, а комусь один. Але для чого Він роздає ці таланти, дари, харизми, вміти зробити справу, вміти «зробити» гроші, вміти організувати подію? Для чого це все Бог дає? Для того, щоб ми не використовували тільки для себе особисто ці дари, але щоб ми вміли ними поділитися, вміли послужити і переображували цей світ, бо хто думає, що це все належить тільки йому, той впадає в своєрідну гордість. І Богові це не подобається. Господь може навіть відкинути таку людину.

Друга річ, про що хочу з вами говорити, це про візію, бачення. Знаєте, я дякую Богові, що Він дав мені в серце те бачення, візію зібрати нас усіх разом. І це Бог довго вкладав мені у моє серце. Я собі згадав приклад Папи Римського Івана ХХІІІ. Це було 60 років тому. Одного разу, він зібрав своїх помічників, єпископів, кардиналів і каже: «Я маю думку зібрати Другий Ватиканський Собор». Всі його помічники, а також єпископи та кардинали відповіли одноголосно: «та це не вийде, ніхто не прийде, не з’являться навіть єпископи, лишися краще тієї справи». Після цих слів, Папа ходив у важкій призадумі, але його духівник-єпископ сказав йому: «знаєш, якщо всі так кажуть — це означає, що Бог насправді хоче зробити цю справу. Давай втілювати її. Я даю розпорядження і ми це робимо. Якомога швидше це робимо». І це мене надихнуло. Раз Господь вкладає в серце справу зібрати всіх вас, значить, це є Божа справа, це є Божа Воля, і я хочу з вами її розділити, поділитися з нею.

Третя точка, над якою я хотів би роздумати, полягає в запитанні: для чого? Знаєте, що Бог знає по імені кожну людину. Як ви думаєте, чи Він любить всіх загально, чи кожного особисто? Більшість людей вважає, що загально. Але, насправді, є великою правдою те, що Бог любить особисто кожну людину, тому що Бог є «Особа» і кожен з нас є особою. Саме тому Його відношення до нас є особистим, і тому Він знає по імені кожну людину.

Як пише пророк Ісая у 49 главі 16 стиху: «Глянь, я записав твоє ім’я у себе на долоні». Що означають ці слова «записав… на долоні», що саме ми записуємо у себе на долонях? Якусь шпаргалку, телефон коханої дівчини чи, можливо, якусь дуже важливу інформацію, щоб мати завжди все перед очима і пам’ятати, тобто «творити пам’ять»? Ці слова пророка показують нам, що Бог постійно «дивиться на долоні» і творить пам’ять, Він пам’ятає про нас.

Так само я хотів би знати усіх вас по імені, щоб робити так само як вчиняє Бог. Для того я вас і покликав, щоб познайомитися з кожним зокрема, знати по імені. Може виникнути питання: для чого? Щоб ви допомогли мені, щоб ми разом з вами перемінювали, переображували, були співучасниками, співтворцями та агентами змін, але, Божих змін. Тут йдеться про те, щоб ми дбали про втілення в реальність того, що Бог запланував зробити, того, що Він сам хоче робити. Якщо людина народилася в цьому світі, значить Бог дав їй дар народитися, одночасно вклавши зміст і сенс в її існування. Для чого ти народився на світ, як тобі дійти до пізнання того, що Бог хоче від тебе у цьому світі? Що ти маєш тут зробити? І кожен з нас зокрема має це почути, пізнати і виконати. Якщо ми це не зробимо, то Бог візьме на наше місце якусь іншу людину, яка виконає цей план.

Коли папу Івана ХХІІІ спитали, як перемінювати, переображувати світ, то він відповів: дайте мені 10 віруючих парафіян. Дайте мені 10 віруючих священників і ми разом перемінимо цей світ.

Я дякую Богові, що в мене є більше ніж 10 мирян і більше ніж 10 священників, щоб ми разом спільно могли переобразити цей Божий світ. Це не наша справа, це Божа справа.

Ви знаєте, історично ми тут є 200 років, проте єпархія, тільки 2 роки, тобто вона, як своєрідна мала дитина, але, Божа дитина. Вона тільки починає ходити, тому або ми допоможемо їй іти, або, як знаєте, є високий рівень дитячої смертності. Я запрошую вас усіх долучитися до цієї справи тим, хто чим може, щоб спільно переображувати світ.

Знаєте, ми залишимо цей світ і нічого з собою не візьмемо. Ні я, ні ви, ніхто. А знаєте, що ми заберемо з собою? Відповідь проста: нашу молитву, недільну чи щоденну Літургію, а також, діла милосердя. Це буде враховано і вписано у книгу нашого життя. І властиво, ці вчинки милосердя.

Я собі думав: що я маю сказати, який приклад маю навести?

В мене під сходами, майже під дверима, ночує безхатченко. Знаєте, запах на 10 метрів та постійний храп. Я так по-світськи спочатку собі думав: це мінус, а потім зрозумів, що це плюс, це моя охорона, ніхто не підійде. І знову ж таки, я думаю по-світськи, по-простому. Але як в даній ситуації думати по-Божому, як зрозуміти, що Бог мені хоче тим сказати?

А властиво, Він хоче сказати, що пора щось зробити для цих людей, реставрувати Карітас. Дякуючи Богу, два роки тому влада надала нам приміщення Карітасу: в Чернівцях 150 квадратів, в Хотині 200 квадратів, у Новодністровську — також 200 квадратів. Тому треба зробити ремонти, щоб і для таких людей також було місце. Потрібно почати з того, щоб прийняти їх на нічліг, а на день організувати їм роботу, щоб їх нагодувати та не дати їм померти. Кожна людина має гідність. Бог її знає, любить, пам’ятає по імені. І ми хочемо, в цій другій частині, запрезентувати вам два проекти Карітасу, а в першій частині, також проекти, щоб залити фундамент під нових два храми в нашому місті.

Теж два роки тому, з ласки Божої, влада нам надала дві ділянки і, знаєте, я собі так подумав, коли ми з отцями говорили: «За двісті років ми не збудували тут жодного храму у місті… двісті років». Останній храм 115 років тому був побудований в Садгорі. І це історія. Ми можемо писати разом цю історію. Не всім випадає честь долучитися до будівництва храму. Не всім випадає честь долучитися до Божих проектів. І ці проекти перемінюють спочатку нас самих, а потім, всіх тих, хто є навколо нас і саме ці наші добрі вчинки будуть вписані та пораховані також у книгу нашого життя.

Тому я дякую за вас, за той час, що ви уділили. Найперше, хочу висловити вдячність нашому духовенству, нашим отцям, гостям та всім присутнім, дияконам, усім мирянам, та тим, які прибули здалеку. Тут є присутні представники влади і вони показують нам, якими є знаки Божі, показують, що ми на правильній дорозі і що разом ми зможемо здійснити ті переміни, які Бог хоче писати через нас.

Дякую усім!

† Йосафат Мощич,
єпарх Чернівецький