СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Ярослав Приріз: Віра є приношенням до Ісуса нашого непереможеного зла
«Віра є приношенням до Ісуса нашого непереможеного зла, а навіть нашої невіри і лукавства. Це перше, що кожний з нас може зробити, коли перед нами брак довіри, нестатки, хвороба, розпач, розгубленість, смертоносна війна […]. Тому ми повинні пам’ятати, що ми послані в цей світ для того, щоб кожного зраненого, розбитого привести до Христа, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди ввійшли у спілкування із Ісусом, до Якого ми їх привели». Про це мовив владика Ярослав Приріз під час прощі в Українську Кальварію, у Х неділю після Зіслання Святого Духа, 13 серпня 2023 року.
то нічого не буде для вас неможливого»
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі брати і сестри!
Пацлавська ікона Пресвятої Богородиці і ця благословенна земля розповідають нам про непросту історію нашого народу, коли вітрила нашої держави були спущені, коли наша земля перебувала під владою різних окупаційних режимів, а одинокою заступницею та покровителькою українського народу була Пресвята Богородиця. Наші предки йшли на Кальварію з великою довірою Божу допомогу. Місцева чудотворна Пацлавська ікона — надприродна відповідь і дар Богоматері своїм молільникам…
Історія цього місця сягає початку п’ятнадцятого століття. Отож вже шість століть паломники линуть сюди, аби просити заступництва у Богоматері. На древню Українську кальварію прибули і ми сьогодні, у дуже скорботний час війни, яка вже триває півтора року. Ми прийшли, щоб просити в Богородиці справедливого миру і перемоги для українського народу. Щоб молитися за тих, хто в ці хвилини на передовій, стримує ворога-окупанта, бо завдяки їхній боротьбі жахливі задуми агресора були знищені. Нехай кріплять на дусі захисників України наші молитви, нехай всенародна підтримка додає снаги українським витязям здолати окупанта. Нехай Божа мудрість веде всіх нас дорогами правди, а Божа любов надихає кожного до щирої молитви й щоденної праці на славу Божу та для добра рідного народу.
Бог промовляє до нас
Улюблені прочани! Святий Амвросій Медіолянський каже: «Коли ми молимося, то ми промовляємо до Бога. А коли ми читаємо чи слухаємо Слово Боже, то Бог промовляє до нас». Слухаючи Євангелії, ми щоразу чуємо Слово живого Бога, Який до нас промовляє. Як християни, ми не лише віримо, що Бог є з нами, але що цей Бог своїм Словом промовляє до нас і кормить нас Слово життя. Боже Слово несе в собі велику силу: воно є творчим, бо ним Господь сотворив усе, що існує; воно є сильним, бо ним він виганяв демонів і воскрешав померлих; воно є зцілюючим, бо ним він оздоровлював недужих і прокажених. У Божому Слові криється Божий Дух і Боже життя (пор. Йо. 6, 63).
Як виконувати місію Спасителя?
Євангельське читання сьогоднішньої неділі розповідає нам про подію, яка відбулася після Преображення Ісуса Христа. Господь з трьома учнями (Петром, Яковом та Йоаном) повертається з гори Тавор і бачить розгубленість інших учнів, які не змогли оздоровити недужого юнака на прохання його батька. У цій благовісті на прикладі батька і апостолів бачимо людей, які, досвідчивши свою слабку віру, все одно прагнуть у вірі зростати у своєму щоденному житті… Євангелист Матей дуже коротко розповідає про цю подію, акцентуючи не на самому факті оздоровлення Христом, а на нездатності учнів його здійснити. Євангелист підводить нас до запитання: чому учні не могли зцілити цього юнака? Адже ж вони перед тим одержали владу оздоровляти хворих і виганяти бісів (пор. Мт. 10,1)!
В той час, коли Ісус перебуває на горі з Отцем у славі, учні перебувають під горою з людьми. Вони стараються виконувати доручену їм Христом місію, однак безуспішно. Подібне питання постає перед Церквою після Пасхи Христової: як виконувати місію Спасителя, коли Він відійшов до Отця?
Той переможе зло, хто має віру
Основною темою і причиною слабкості Христових учнів є мала віра. Проблема полягає в тому, щоб наша мала віра перед лицем зла не перейшла в невіру. Важливо діяти у вірі, яка може все у Христі Господі. Віра є виявом послуху Отцеві, який промовляє на горі, щоб ми слухали Сина (пор. Мт. 17, 5). Така віра перенесе будь-де «ту гору», яка є горою Преображення Господнього — славу Бога на землі. Хто слухає Ісуса Христа, той вже переміг зло, Його слово має силу зробити нас дітьми Божими (пор. Йо. 1, 12).
Ісус буде взятий з цього світу, і місія буде продовжена Його учнями (пор. Мт. 21, 18–20). Так само і у Церкві тільки той переможе зло, хто має віру. Вона уможливлює присутність «неприсутнього» Бога. Віра полягає у слуханні Бога і виконанні Його слів (пор. Мт. 7, 21.24). Церква завдяки тому, що слухає Ісуса, стається такою, як Він — переможницею зла.
Проблема «наступного дня»
З Євангелії Луки дізнаємося, що оздоровлення юнака сталося «наступного дня» після преображення (пор. Лк.9,37). Це важливе уточнення, бо наступний день після свята — звичайний день. У цьому фрагменті йдеться про проблему «наступного дня»: як переживати свято Преображення і славу на горі у буденності життя, яке часто затьмарене і віддане злу? Як принести в «щоденне сьогодні» вже звершену Ісусом перемогу над злом, яку таїнственно святкуємо на Божественній Літургії? Як переживати неділю у понеділок і впродовж цілого тижня?
Отож, наступного дня Ісус є між своїми, але вже не як Господь слави, але як Той, Хто йде на хрест, щоб перемогти смерть. Ісус, який остаточно вознісся і вступив до неба, є і надалі присутній серед своїх завдяки своїй спасительній силі Воскресіння. Він не відійшов, але надалі є присутнім, щоб продовжувати боротьбу зі злом у своїй Церкві. Він заступається своїми багатими небесними дарами. Тепер ми маємо доступ до Нього у новий спосіб: через віру. Саме цього сьогоднішнє Євангеліє хоче нас навчити.
Після сходження Ісуса Христа на гору Тавор і спілкування з Отцем у Преображенні Господь сходить поміж своїх учнів, щоб реалізувати Боже Царство через віру апостолів. Причиною того, що учні не змогли допомогти юнаку, є не відсутність Господа, Який насправді завжди є присутній і славлений, але відсутність тієї віри учнів, яка чинить Його присутнім разом із Його силою. Темою цього фрагменту є можливість бачення Ісуса під час Його відсутності. Це дає віра. Безсилля учнів у звершенні спасіння Ісус пояснює браком віри. Успіх або відсутність успіху у боротьбі зі злом залежить від віри, а не від чогось іншого. Господь є всесильним і милосердним, але може діяти лише там, де через віру приймається Його діяння. Христос є «відсутнім», коли помер, воскрес і вступив до своєї Небесної слави, але у Євхаристійному таїнстві ми «споглядаємо» Його славну присутність у тій мірі, в якій «слухаємо» голосу Отця, Який говорить нам, щоб ми були Йому послушні на Його хресному шляху. Так Він діє у нашому щоденному житті.
Учні радісно приймають славу преображення, хочуть навіть її затримати. Але Ісус вимагає від них віри, яка є згідною на страждання і «слабкість» хреста. Тільки така віра має силу подолати злого духа. Віра, яка не знає сили хреста, є невірою і лукавством (пор. Лк. 23, 35–39). Тому учні повинні «уважно слухати» слів, що «Син Чоловічий має бути виданий у руки людям» (пор. Лк. 9,44). Вони мусять зрозуміти сенс Його Страждань.
Віра є приношенням до Ісуса нашого непереможеного зла
Було б достатньо, якби апостоли мали навіть невеличку віру. Тут євангелист відсилає нас до притчі про гірчичне зерно (пор. Мт. 13, 31–32). Спочатку це насіння найменше з усіх зерен. Але воно перебуває у постійному зростанні, сягаючи аж до великого дерева. Важливо, щоб і віра учнів була такою ж динамічною у прогресії постійного зростання. Так із малої віри можна прийти до сповнення великих речей, бо нема нічого неможливого для того, хто вірує (пор. Мк. 9,23).
Учні запитали в Ісуса, чому вони такі безсилі, чому вони не можуть допомогти тим, які з великою надією до них приходять? Учням не вистачило віри. Не віри в те, що вони мають силу це зробити, а віри в те, що Бог може це створити. Роль учня в тому, щоб розгорнути якомога ширший простір для Бога, щоб Він міг вступити в життя й вчинити чудо.
Спочатку, до їх запитування, Христос сказав привести хворого юнака. Віра є приношенням до Ісуса нашого непереможеного зла, а навіть нашої невіри і лукавства. Це перше, що кожний з нас може зробити, коли перед нами брак довіри, нестатки, хвороба, розпач, розгубленість, смертоносна війна… Ми так часто намагаємося комусь допомогти. Деколи якоюсь мірою ми це можемо зробити. Водночас маємо усвідомити, що гранична гармонія, цілісність людини може бути відновлена тільки самим Богом. Тому ми повинні пам’ятати, що ми послані в цей світ для того, щоб кожного зраненого, розбитого привести до Христа, стати настільки прозорими, настільки непомітними, щоб люди ввійшли у спілкування із Ісусом, до Якого ми їх привели.
Для сповнення християнської місії треба пройти шляхом молитви й посту. Не тільки посту як поміркованості в їжі. Але також і духовного посту, тобто свободи від усього того, що нас поневолює, від усього того, що нас приваблює в грісі. Це означає до кінця належати Богові й бути здатними до Нього повернутися й слухати в глибинах нашого буття Його животворче слово, яке запрошує до молитви. Це означає збільшити нашу віру.
Вірити в Бога означає поєднати себе з Ним
Дорогі в Христі! Вірити в Бога означає поєднати себе з Ним. Поєднати нашу душу, наше тіло, наше прагнення — усе наше єство. Саме те поєднання між людиною і Богом ми називаємо вірою. Апостол Павло каже: вже не я живу, а Христос живе в мені (пор. Гал. 2, 19–20). І те, що сам Христос чинив на доказ свого Божества, може діятися через життя, молитву і свідчення віруючої людини, бо Слово Отця є живе і вічне. Воно не підлягає зіпсуттю і є безсмертним зерном, яке відновлює нас на Його образ (пор. 1 Пет.1,23). Хто його приймає, той стається Божою дитиною (пор. Йо.1,12) і ріднею Ісуса Христа (пор. Мт.12, 50).
Тож просімо нашого Господа, щоб Він і надалі проявляв свою силу в нашому народі. За молитвами Пресвятої Богородиці, що прославилась у Пацлавській іконі, занесімо наші молитви до стіп Спасителя за наших воїнів захисників, усіх тих які зараз, жертвують власним життям боронячи нашу Батьківщину. Просімо, щоб Господь укріпив нашу віру у наших щоденних випробуваннях, кажучи: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (пор. Мр. 9,24). А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами! Амінь!
єпарх Самбірсько-Дрогобицький
у Х неділю після Зіслання Святого Духа,
с. Губичі, Добромильського деканату
