СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Ярослав Приріз: «Піст повинен стати наверненням та наближенням до Бога, а не приводом до слави від людей»
Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні можливо для людини знайти душевний мир і вступити на шлях покаяння, наближаючись до Бога. Важко є прощати, але можливо, ще важче — просити прощення. Наш страх перед впокоренням, - але ще більше наша гордість, - противляться тому, щоб просити прощення. Все ж фразу «Прощаю і прошу прощення» не можна розділити! Якщо не простимо ближньому, тоді ми нездатні визнати Бога як Отця (Лк. 15, 25–32) і прийняти від Нього прощення своїх гріхів.
Впродовж попередніх чотирьох тижнів Церква приготовляла нас до Великого посту. Для всіх християн ця пора має стати черговою нагодою до справжнього духовного обновлення і навернення. Сьогоднішньою Сиропусною неділею ми вступаємо в благодатний час Великого посту. Нинішнє євангельське читання безпосередньо впроваджує нас у Великий піст, подаючи критерії посту, який подобається Господеві: прощення, щирість, милостиня, що є скарбом на небі.
Ісус закликає, щоб піст був звернений тільки до Бога і ніякими зовнішніми ознаками не виявляти його перед іншими. Глибинне значення посту — смиритися перед Богом, щоб увійти у більш глибші відносини з ним, прийняти Його прощення, Його благодать. Своє навчання про піст Ісус подає як сповнення Закону і пророків. У біблійному розумінні піст насамперед є виявом навернення до Бога та послуху Його волі. Тоді зрозумілою стає критика посту пророками, позаяк він часто ставав формальним (відмова від їжі), та їх заклик до правдивого посту, який полягає у праведних вчинках та братній любові (Іс. 58, 1–12; Зах. 7, 5–10). Вслухаймося в ці слова пророка Ісаї: «Таж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите всіх робітників ваших. Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені довподоби, день, коли хтось умертвлює себе? — Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати, — чи це назвеш ти постом та днем, Господеві вгодним? Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв’язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і він скаже: — Ось я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно говорити, коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь» (Іс. 58, 3–10)».
Цей уривок з Книги пророка Ісаї, хоча і написаний кількасот років перед Христом, ніби пояснює Його слова. В сьогоднішньому Євангелії Христос вказує на ознаки угодного Богові посту: він поєднаний з молитвою і знаходить своє автентичне вираження у милостині, допомозі бідним. Піст, як і молитва та милостиня — це підвалини, на яких основуються наші відносини з Богом та ближніми. Ісус наголошує, щоб їх практикування було щире, без лицемірства, щоб не знецінити посту так, як це роблять книжники і фарисеї.
Христос навчає, що найперше з чим має провадити боротьбу його учень — це з лицемірством, щоб не фальшивити у своїх відносинах з Богом, які він переживає у глибині серця. Піст повинен стати наверненням та наближенням до Бога, а не приводом до слави від людей. Саме тому піст і інші добрі вчинки мають бути не на показ, щоб вони не стали каменем спотикання. Не розголошувати — це справжня риса доброго вчинку. Бо вчинок справді добрий лише тоді, коли виходить з любові до Бога, а не до власної слави. Також і піст має виходити з любові до Бога, інакше він не принесе користі, але, навпаки, шкоду.
Вчора у літургійних текстах Вечірні і Утрені ми згадували про Райський сад, який людина втратила через упадок Адама і Єви. Зі Святого Письма знаємо, що людина була створена для життя в раю, аби бути щасливою, щоб бачити Бога і спілкуватися з Ним. Книга Буття розповідає, що наші прародичі згрішили, бо не послухались Господа і спожили заборонений плід. Цей біблійний епізод традиція пояснює так: Адам і Єва згрішили, бо не постили. Таким чином, їх гріх непощення позбавив людину райського життя і тому наше існування на землі зробилось вигнанням.
Як і Адам і Єва, сучасна людина часто зосереджує свою увагу не на Бозі і Його заповідях, а на матеріальному «плоді», який вабить погляд. Матеріальні засоби, на яких зосереджується надмірна увага, починають відігравати в очах людини надзвичайну роль. Це приводить до хибного висновку: чим більше їх маю, тим більше захищеним є моє життя. Тоді починається гоніння за їх нагромадженням. Ще у Старому Завіті Господь перестерігає людину перед захланністю, коли після виходу з Єгипту, хоч і дарує ізраїльтянам манну, по суті рятуючи їх, але ця манна є поживою для них лише певний період доби, потім псується, а тому нема сенсу її нагромаджувати (Вих. 16, 14–21). На жаль, часто ми забуваємо, що матеріальні речі є дарами від Бога. Ось чому у Євангелії читаємо, що слід шукати «скарб правдивий», до якого не зможуть дістатися ні міль, ні хробаки, ані злодії. Цей скарб — той, що не нагромаджується для себе, але дається потребуючому, бо «хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, і він йому відплатить за його добродійства» (Прип. 19, 17). У Книзі Сираха читаємо: «Милостиню замкни у себе в коморах — вона тебе вирятує від усякого нещастя» (Сир. 29, 11–12). І апостол Павло навчав: «Більше щастя — давати, ніж брати» (Ді. 20, 35).
Прихід Христа, Спасителя світу, на землю відкриває знову двері до раю кожному, хто йде за Ним. А Церква, показує нам красу Царства Божого, заохочує всіх нас іти цією прощею до небесної Батьківщини. Ця дорога - це, перш за все, дорога щирого покаяння і очищення. Без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння. Покаянням виправдався митар, через покаяння прощено грішницю, покаяння відкрило розсудливому розбійнику райські двері, покаяння апостола Петра повернуло йому апостольську гідність.
Сьогоднішню неділю також називають Неділею прощення. Про те, наскільки важливою є ця чеснота, ми дізнаємося навіть з молитви, якої нас навчив Господь — «Отче наш» (Мт. 6, 9–13). «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», — молимося щодня, навіть кілька разів на день. Христос наголошує на прощенні, щоб наголосити на щирості слів, якими звертається людина у молитві до Бога-Отця.
Прощати гріхи ближнім — це закон Євангелія, це веління Самого Господа. «Якщо ви, — говорить святе Євангеліє, — прощатимете людям їх провини, то і вам простить Отець ваш Небесний, а якщо не прощатимете людям провин їх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мт. 6,14–15). Тільки у взаємному смиренні, взаєморозумінні і всепрощенні можливо для людини знайти душевний мир і вступити на шлях покаяння, наближаючись до Бога. Важко є прощати, але можливо, ще важче — просити прощення. Наш страх перед впокоренням, - але ще більше наша гордість, - противляться тому, щоб просити прощення. Все ж фразу «Прощаю і прошу прощення» не можна розділити! Якщо не простимо ближньому, тоді ми нездатні визнати Бога як Отця (Лк. 15, 25–32) і прийняти від Нього прощення своїх гріхів. Якщо не простимо, тоді не маємо досвіду, що таке прощення, а отже не знаємо що просимо у Господній молитві. Також наш, навіть найстрогіший, піст не буде вгодним Богові, якщо не примиримося з ближніми.
Важливо пам’ятати, що правдивому покаянню передує одна необхідна умова — прощення образ і примирення. «Прости і зазнаєш миру», — сказав святий папа Іван Павло ІІ в одному зі своїх послань і звернувся до всіх людей доброї волі з закликом, щоб намагалися осягнути мир на дорозі прощення. Він каже: «Цілком здаю собі справу з того, що прощення може здаватися суперечним з людською логікою, однак прощення черпає своє натхнення з логіки любові, тієї любові, якою Бог обдарував кожну людину, кожну націю та кожен народ, цілий людський рід». Бог нам завжди готовий простити наші безчисленні провини, тому й сподівається від нас, що й ми будемо охоче прощати нашим ближнім.
Дорогі в Христі! Вступаючи в період Великого посту, спробуймо стати терпеливими один для одного. Чим ближче ми підходимо до Царства Небесного, тим більше наближаємося до живого Бога і один до одного. Ворожнечу між нами породжує гріх, з яким необхідно боротися. Як часто на шляху всепрощення зустрічається багато перешкод. Головна з них — наша самолюбність і гордість. Тому, усвідомивши це, відкиньмо зі свого серця усілякі образи і від душі пробачмо наших ближніх і тоді справді зможемо гідно прийняти Боже прощення у Святій тайні Сповіді.
Стараймося, дорогі брати та сестри, у ці спасительні дні Великого посту, намащувати наші голови згідно сьогоднішнього Євангелія, пахучими маслами правдивої побожності, любові до ближнього, доброчинності до потребуючих. Вмиваймо обличчя наших душ від злих помислів та лукавого діла і від нечистоти, яка затемнює душі наші. Здержуймося не тільки від м’ясних страв, але й від гріхів. Тоді, напевне, наш піст буде прийнятний і Богові милий. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
† Ярослав Приріз,
єпарх Самбірсько-Дрогобицький
1 березня 2020 року,
у Сиропусну неділю,
