СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Ярослав Приріз: «Образ милосердного Батька — це образ безмежної доброти та глибини любові всепрощаючого Бога»
Притча про блудного сина, або, краще, про милосердного Батька, з одного боку, відкриває перед нами тяжкий та гіркий досвід темряви гріха, а з іншого — Боже милосердя. Тому-то ця розповідь є дуже актуальною в цей період підготовки до спасенного і покаянного часу Великого посту. Вона представляє нам не тільки трагедію та наслідки людського гріха, а й покаяння та радість навернення, але перш за все — образ милосердного Батька, образ безмежної доброти та глибини любові всепрощаючого Бога. Цією притчею Бог запрошує нас пройти дорогою покаяння, з глибокою скрухою серця прийти до Нього зі словами: «Я був неправий».
В сьогоднішньому євангельському читанні ми чуємо чудову благовість Христа — притчу про блудного сина. Хоча зміст цієї притчі усім нам добре відомий, проте щоразу вона відкривається перед нами з новою силою. Нагадаймо собі вкотре і чого за її допомогою Господь хоче нас навчити.
Притча про блудного сина, або, краще, про милосердного Батька, з одного боку, відкриває перед нами тяжкий та гіркий досвід темряви гріха, а з іншого — Боже милосердя. Тому-то ця розповідь є дуже актуальною в цей період підготовки до спасенного і покаянного часу Великого посту. Вона представляє нам не тільки трагедію та наслідки людського гріха, а й покаяння та радість навернення, але перш за все — образ милосердного Батька, образ безмежної доброти та глибини любові всепрощаючого Бога. Цією притчею Бог запрошує нас пройти дорогою покаяння, з глибокою скрухою серця прийти до Нього зі словами: «Я був неправий». Три найважчі слова, які треба сказати собі, іншим і Богові. Але до людини, яка має достатньо хоробрості, щоб їх промовити, повертається прощення, мир, сила і нове право на життя.
Усі люди є дітьми Небесного Отця, але у відносинах до Бога вони здебільшого уподібнюються до двох синів з сьогоднішньої притчі. Ці два сини представляють дві можливості наших відносин з Богом. Перша — це бунт та прагнення бути «вільним», самому вирішувати, що є добре, а що зле, самостійно скеровувати свої дороги. До молодшого сина дуже подібна сучасна людина в ширшому контексті її культури: вона прагне розпоряджатися своїм життям так, як вона хоче, хоче бути господарем свого життя, не визнаючи авторитету Бога, свого Творця. Друга можливість — нещира близькість з Богом, служіння Богові лише поверхово, частиною серця. Постава ж батька до двох синів відкриває повноту милосердя Бога до своїх дітей, свого творіння. Один син, задля власного «звільнення», вибирає дорогу насолод, що віддаляє його від Батька і приводить до рабства гріха. Інший — задля «придобрення» вибирає шлях «обов’язку та поверховості» і стає слугою, забувши про своє синівство. І в нашому духовному житті може трапитися, що, якщо немає розуміння тих чи інших духовних практик, то це може привести до бунту, як у молодшого сина, або до формального сповнювання своїх обов’язків, як у старшого.
Притча, яку ми сьогодні почули у Євангелії, підкреслює не тільки риси двох братів, але й характеризує Бога як Батька. У притчі розкрито батьківську любов як таку, що не знає меж, і намагається відкрити синам очі на те, що вони є синами і братами. Батько називає грішну людину: «Мій син». Бог проголошує людину своїм сином і вона стає ним (1 Йо 3, 1).
Після гіркого досвіду, усвідомивши важкість свого бунтівного вчинку, молодший юнак ще може визнати Бога за свого Батька, але сміливості назватися його сином вже не має. Через це він не згадує про брата, що має достатньо хліба, але звертає увагу на наймитів, яким не бракує поживи. Син стався наймитом, втратився зв’язок «батько — син». Але бути сином — це не питання гідності чи заслуги. Бути сином — це дійсність, від якої неможливо ухилитися. Батько, побачивши свого блудного сина, вислуховує його покаяння і, не бажаючи слухати безглузде прохання сина бути наймитом, перериває його мову. Син, щоб він не вчинив, для Батька завжди залишається сином. Батько наказує принести найкращу одіж. Цікаво, що тут грецький текст стосовно одежі вживає слово «протес», яке означає «найкраща одежа», але у розумінні «перша і тому найкраща». «Перший одяг» — це ті шати, що їх блудний син носив, коли перебував з Батьком — одяг краси та слави, одяг, що вказує на синівство. Приймаючи цей одяг, людина знову стає сином і стається це у Христі (Еф 4, 24; Кол 3, 9–10). «Всі бо ви, що у Христа хрестилися; у Христа одягнулися» (Гал 3, 27), — співаємо ми на Божественній Літургії замість Трисвятого під час деяких великих церковних свят.
Старший син не знає, що діється в домі його батька. Він не йде взнати причину гостини до господаря дому, маючи з ним родинні відносини, але шукає відповіді у одного зі слуг. «Той же сказав йому: Брат твій повернувся, і твій батько зарізав годоване теля, бо знайшов його живим-здоровим» (Лк. 15, 27). Отой «один зі слуг» виглядає розумнішим за старшого сина. Слуга здатний пізнати у чоловікові, який повернувся в обійми господаря дому, молодшого сина господаря. Він визнає юнака за того, за кого визнає його господар.
На відміну від молодшого сина, який вживає слово батько п’ять разів, у словах старшого сина це слово відсутнє. Старший син, що постійно перебуває недалеко від батьківського дому, настільки зосередив свою увагу на праці, що вже не зауважує Батька, який є поруч. Для нього Батько вже став господарем, на якого він працює, а він сам — наймитом.
Батько звертається до старшого сина словом «дитино», намагається йому пригадати його походження і вказати, що навіть тоді, коли син відкидає чи забуває своє синівство, то Батько пам’ятає про своїх синів.
Євангелист Лука полюбляє залишати притчі незавершеними. Ми так і не знаємо чи старший син увійшов додому і взяв участь у трапезі, чи йому потрібно було також багато часу для зрозуміння, що він є улюбленою дитиною свого Батька, і потребує навернення.
Дорогі в Христі! Те, що Отець чекає з відкритими обіймами, є Доброю Новиною для нас, — не залежно від того, чи ми відійшли в далекий край (як блудний син) чи просто формально перебуваємо поруч Бога — Батька (як старший син). У цій Божественній Літургії подякуймо Богові за ті великі дари, якими нас обдарував Господь. Застановімся, чи ми їх використовуємо для того, щоб ще сильніше і щиріше служити Богові? Просімо також усвідомлення потреби навернення нас самих, а також вразливості на відходи і навернення наших ближніх, щоб ми могли разом з Отцем сумувати з приводу тих, хто віддалився від Нього. Не біймося наслідувати Сина Божого, Який йде шукати заблукану овечку (пор. Мт.18, 12). Особливо впродовж благодатного часу Великого посту допомагаймо тим, хто заблукав чи спотикнувся, щоб ми могли всі разом чистим серцем удостоїтися участі в радості самого Бога, коли вся Божа родина збереться на євхаристійному бенкеті в Небесного Отця. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога, і Отця та Причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.
† Ярослав Приріз,
єпарх Самбірсько-Дрогобицький
у Неділю блудного сина,
м. Дрогобич
