СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Василь Івасюк про старця Симеона та приготування до мирної смерті
Нині євангелист Лука дає можливість порівняти сивого старця Симеона і новонароджену дитинку Ісуса. Ця подія відбулася багато-багато років тому у єрусалимському храмі. З одного боку — праведний і благочестивий старець Симеон дуже старий роками, а з другого боку — Боже Новонароджене немовля на його руках — це потіха, надія і спасіння для людей всього світу. «Нині відпускаєш раба Твого… з миром» (Лк. 2, 29), — вимовляє Симеон. Він побачив Того, Хто несе спасіння всім людям і тепер може вже спокійно померти.
«Нині відпускаєш раба Твого (…) з миром»
(Лк. 2, 29)
Вступ. В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Дорогі браття і сестри! Стрітення — це зустріч Старого і Нового Завітів. Іншими словами, це прихід довгоочікуваного Месії, тобто нового Адама, а відхід старої людини.
І). «Нині відпускаєш раба Твого (…) з миром» (Лк. 2, 29). Храмовий празник Стрітення ставить перед нами картину зустрічі старших людей і новонароджених. Кожному з нас доводилося не один раз спостерігати зворушливу картину: коли чоловік похилого віку, згорблений від праці, покритий сивиною і тримає на руках дитинку. Він ніжно її пестить тремтливими від старості руками. Нині бачимо поряд два протилежні полюси життя: початок одного і закінчення іншого; дві життєві зорі: ранішню і вечірню, схід і захід, розквіт і відмирання. Коли старша людина і новонароджена існують окремо, тоді ми чомусь не зосереджуємо на них особливої уваги.
Однак, ця вражаюча вікова різниця мимоволі впадає у вічі й викликає в душі тривожні почуття і думки. Людина похилого віку вже наближається до завершення життя. Її життєва сила розтрачена за багато десятків років і уже ледве жевріє. Ось-ось погасне в ній життя зовсім. І раптом на її руках ворушиться маленька істота, теж безсила і слабка, але це безсилля майбутньої могутності. У малюка все ще попереду, і з кожним днем він буде рости та все більше й більше розвиватися. Мимоволі думається: «Дідусю, колись і ти був дитям, життєрадісним і з нерозтраченим запасом прихованих у твоїй маленькій істоті сил. А що тепер з тобою сталося, і куди й на що пішли твої сили? І ти, чарівне дитя, будеш колись таким самим старцем похилого віку, якщо численні негаразди, що чекають на тебе попереду, не згублять тебе в розквіті сил!». Ісуса Христа якраз і розіп’яли за гріхи людей у 33 роки.
1.1). Прихід Нового Завіту. Нині євангелист Лука дає можливість порівняти сивого старця Симеона і новонароджену дитинку Ісуса. Ця подія відбулася багато-багато років тому у єрусалимському храмі. З одного боку — праведний і благочестивий старець Симеон дуже старий роками, а з другого боку — Боже Новонароджене немовля на його руках — це потіха, надія і спасіння для людей всього світу. «Нині відпускаєш раба Твого… з миром» (Лк. 2, 29), — вимовляє Симеон. Він побачив Того, Хто несе спасіння всім людям і тепер може вже спокійно померти.
Цими словами сивого старця Симеона промовляє весь Старий Завіт. Весь людський рід чекав тисячоліття, щоб очима Симеона побачити Спасителя світу, а стомленими устами промовити «нині відпускаєш». У цих словах відчувається остання і прощальна пісня, з якою Старий Завіт тепер сходить з історичної арени та передає Новому Завіту свої сподівання й побажання. Старий Завіт виконав своє завдання з допомогою Закону, пророцтв та прообразів, зберігши у людях віру в Месію, підготував їх до Його приходу — і нині з миром відходить в історичну вічність. Старий Завіт поступається своїм місцем Новому Завіту, де вже буде царювати не Мойсей, а Христос; не Синайський закон, а Євангеліє; не криваві жертви, а Євхаристія.
ІІ). Приготування до зустрічі з Богом, тобто до особистої смерті. Праведний Симеон сам по собі навчає нас багато корисного. Не слід забувати, що ця зустріч у храмі для нього особисто мала фатальне значення. Йому давно було обіцяно Духом Святим, що він не помре до того часу, поки не побачить народження Месії. Тепер він повинен готуватися до смерті, яка вже не забариться. За таких обставин нелегко зберегти спокій духу.
Природа людини завжди уникає смерті. Ми всі так її боїмося, що намагаємося про неї не думати. Вона отруює усю радість життя, руйнує всі життєві плани, бо перед нами в перспективі видніється темна і холодна могила! З віком прагнення жити постійно зростає. Деякі старші люди чіпляються за життя і тремтять за нього значно більше, аніж коли були юнаками.
Ніщо людське не було чуже і праведному Симеонові. Однак, він старанно вже приготований і радісно зустрічає смерть, що наближається! «Нині відпускаєш раба Твого, Владико», — молитовно звертається Симеон до Бога. І ми виразно відчуваємо в цих словах не гіркоту передсмертного безсилля, а вдячність людини похилого віку, що закінчилася тривала заборона не вмирати. Нарешті, дозволено в мирі упокоїтися, і це приймається як особлива милість. Людині похилого віку життя не набридло, однак Симеон радіє приходу смерті.
Євангелія каже, що він був праведний і благочестивий. Цим сказано все. Ось з цього внутрішнього джерела своєї душі, зі своєї ясної і чистої совісті — він черпав ту мужність, спокій і приготувався до наближення смерті. Справді, що йому ще залишалося робити на землі? Всі можливі завдання в межах людського життя Симеон виконав сумлінно. Він дозрів до Царства Божого і смерті не боїться. Стиглий плід сам по собі падає з дерева і це закон природи. Коли учень успішно пройде весь курс навчання у школі чи університеті, йому вже більше нема чого робити в стінах навчального закладу. Він мусить покидати його і це кожному зрозуміло.
Життя на землі є дозріванням для наступного вічного життя. Земне буття — це школа, де ми проходимо всю виховну підготовку, щоб потім стати гідними громадянами Царства Божого. Очевидно, Симеон так і розумів сенс та значення свого земного життя, в якому він вже все вирішив, а смерть тільки відкривала йому двері в інший — нескінченний простір вічності.
ІІІ). Людина завжди перед смертю має страх. Запитайте себе: «А чому люди так малодушно бояться смерті?». Можна визначити декілька причин страху перед смертю: а) люди загубили і ніяк не можуть знайти розумний сенс свого існування; б) метушня і перегони за скороминущими багатствами світу цього; в) люди забули думати про небо і про вічність. Більшість з нас живе без будь-яких міркувань про те, для чого ми живемо. Багато хто легковажно витрачає час на такі забави, які не мають ні постійної цінності перед Богом, ані святості, а з людської сторони щонайменше — нерозуміння. Іншими словами, життя стає порожнім. Насправді одного потрібно — це внутрішнє вдосконалення заповідями Христовими, виконавши Божу волю! А про це мало хто думає! В цьому і полягає сенс життя і незаперечна для християнина істина.
Приклад. Уявіть собі двох людей. Один — забезпечений грошима, машинами, пенсією, онуками, славою, тобто усіма земними благами. Другий — принижений і зневажений, бідно вдягнений, часто хворий, котрий для всіх є тягарем і якого усі хочуть позбутися. Між ними існує зовнішня незглибима різниця! Та ось обидва вони помирають: один у розкішному гробі, серед квітів, вінків та іншої похоронної декорації; а другий — у звичайній скромній труні, і весь його похорон надто бідний. Після їхньої смерті вся ця зовнішність стала однаково байдужою і для багатого, і для бідного. Запитаймо себе: «А в чому ж лишилася відмінність?». Різниця в тому, що кожний з них мав своє внутрішнє багатство і насамперед — це віра і совість. І це ще питання: «Чи не виявиться згодом, що знехтувана і нікому не потрібна людина виявилася багатша душею перед Богом, аніж померлий багач?». Навіщо ж тоді ми витрачали стільки даремних зусиль і турбот на те, що все одно смерть безжальною рукою відкине вбік та все піде прахом? Чи не значно розумніше ті самі сили і час віддати удосконаленню душі, творити добро людям, від чого залежатиме вся наша вічна доля? Ось чому така страшна смерть для людей!
ІV). Смерть жорстока і безжалісна. Вона завжди приходить несподівано і застає нас зненацька та непідготованими для переходу у вічність. Ми намагаємося про неї не думати. А коли вона з’являється віч-на-віч, ми з жахом помічаємо незникаючий гріховний бруд душі, який роками накопичувався в нашій душі й совісті, а в такому вигляді хіба не страшно йти на суд Божий? Також ми надзвичайно обтяжили себе різними земними пристрастями і звичками, а смерть усе це безжалісно шматує назавжди й безповоротно. Тоді вже пізно, бо минає душевне потьмарення і відкривається істинний сенс життя, коли воно вже витрачене даремно. Ось чому багато хто перед смертю пристрасно молиться, щоб хоч на короткий час її перенести, сподіваючись надолужити втрачене. Якби після гірких уроків розчарування і розкаяння, які в останню хвилину подає нам смерть, нам дозволено було би почати жити знову, ми насамперед розбили б тих неправдивих ідолів світу, яким поклонялися раніше.
Життя на землі дається Богом тільки один раз. Навіщо ж нам чекати цих останніх уроків, якими вже не можна буде скористатися? Розкриймо Євангеліє, і ті самі уроки ми знайдемо там. Час ще залишається, щоб загладити минулі помилки і заново переглянути життя згідно євангельських заповідей. Прикладом маємо праведного Симеона, котрий безстрашно зустрічає смерть і радісно вигукує: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, (…) з миром». Так може радіти людина з чистим серцем.
V). «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт. 5, 8). Чистота серця — це найнеобхідніше, що допомагає нам бачити Бога, наблизитися до Нього, жити з Ним і в Ньому. Ось чому так часто Церква від імені всіх і за всіх нас повторює у своїх молитвах: «Серце чисте створи в мені, Боже, і духа праведного віднови в нутрі моєму» (Пс. 50, 12). Нинішній день — це день зустрічі з Христом Спасителем. Можливостей зустрітися з Богом маємо безліч і про цю неминучу зустріч треба пам’ятати і до неї готуватись. Час останньої зустрічі не залежить від нашого бажання, ані від нашої готовності.
Господи! Сподоби нас пройти земний шлях з миром і промовити своє «нині відпускаєш…» і почути слово милосердя: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мт. 25, 34).
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, прославлена у Коломийській іконі «Це Мати твоя», заступайся за Україну своєю материнською любов’ю.
Господи, благослови нам достойно зустріти останні хвилини нашого життя, подібно до праведного Симеона.
Благословення Господнє на вас! Амінь!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
15 лютого 2020 року,
у день празника Стрітення Господа і Спаса нашого Ісуса Христа,
м. Коломия (Івано-Франківська область)
