СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Василь Івасюк: «Хрест Христовий — це найкраща підтримка в боротьбі за своє життя, за життя свого народу, за життя своєї Церкви»
«Християни в храмі поклоняються перед Знаменом сили та спасіння. Духовне пошанування і поклоніння Господньому Хрестові — це вдячність Богові за визволення від безодні пекельної та вічного вогню». Про це мовив у Третю неділю Великого посту — Хрестопоклінну преосвященний владика Василь Івасюк, єпарх Коломийський.
«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико,
і святеє Воскресення Твоє славимо»
Вступ. Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Минулої неділі Ісус Христос на прохання чотирьох людей, які мали сильну віру, зцілює паралізованого. Хрестопоклонна неділя вказує на джерело віри в Церкві Христовій — це Животворний Хрест Господній.
І). Хрестопоклонна неділя — це поклоніння Животворному Хресту Господньому. Християни в храмі поклоняються перед Знаменом сили та спасіння. Духовне пошанування і поклоніння Господньому Хрестові — це вдячність Богові за визволення від безодні пекельної та вічного вогню.
Однак, новини про хрест відлякують людей, бо ніхто не хоче терпіти й відчувати біль, що є на роботі, між друзями, у місці проживання і т. д. На жаль, щоденні події несуть нові виклики й терпіння, щодо яких необхідно ухвалювати відповідні рішення. І тут помічним є Боже Слово — Добра Новина, яка пропонує людині йти слід услід за Ісусом Христом зі своїми питаннями. Дехто відмовляється в житті від такої допомоги — не вірить Спасителеві і починає прокладати власну дорогу. На це витрачає додаткові зусилля, а часто навіть не має впевненості в правильному виборі напрямку свого життя.
І тут найкраще покірно звернутися до Бога словами: «Нехай буде воля твоя, Господи!». Власна вибрана дорога приводить людину в темряву терпінь, де не розуміємо причини наших болів. Навколо нашої совісті гасне світло Боже і приходить розчарування, що аж не бачимо спасіння. Тягар терпіння такий великий, що потрібно говорити безперестанку «Господи, нехай буде воля твоя». І тільки тоді нам знову засвітить чеснота надії посеред страждань і Господь зішле небесну потіху всім нам.
ІІ). З вдячності співаємо «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико». Це духовне поклоніння страстям Сина Божого, який узяв на себе гріхи і страждання людські, щоб облегшити терпіння та вилікувати хвороби наші.
Духовне поклоніння Хресту — це прощення обрàз своїм ворогам. Дехто думає, що тепер немає чудес. Насправді, християнство дає чудо, що більше за повернення життя померлому, — любити ворогів і вважати їх нашими доброчинцями.
Духовне поклоніння Хресту — це почуття постійної покори. Ісус Христос зійшов на землю і прийняв ганебну хресну смерть. Пониження людини на землі — це велика слава в небі, наклеп ворогів — нагорода від Бога, а мучеництво заради правди — радість зі святими.
Один старенький монах поважного віку зустрів молодого, який стояв біля криниці, і побачив на ньому присутність Святого Духа. Це так вразило старшого, що він, припавши до ніг юнака, спитав: «Сину мій, що треба для того, щоби стати істинним монахом і спастися?». Той здивувався і скрикнув: «Авва! Я маю тебе питати, а не ти мене». Старенький відповів: «Хтось наказав мені запитати тебе про це». Тоді молодий скинув із себе клобук, потоптав його ногами, кажучи: «Якщо тебе не будуть ногами топтати люди і переслідувати за Хрест святий, то не можеш стати істинним монахом і спастися».
Духовне поклоніння Хресту — це боротьба зі своїми спокусами та гординею. Один чоловік з великої любові до Ісуса Христа бажав стати мучеником, тобто пролити свою кров за віру. Проте, минуло все його життя, а мучеником він так і не став, через що був засмучений. Тоді Господь відкрив йому правду, бо усе своє життя він мужньо боровся проти гріхів та спокус і по смерті отримує вінець мученика.
Святе Письмо навчає, що Христа треба прославляти душею і тілом. «Ви бо куплені високою ціною! Тож прославляйте Бога у вашому тілі!» (І Кор. 6, 20). Кладучи на себе знак хреста, ми прославляємо Ісуса тілом. Іншими словами, складення трьох пальців для знаку хреста на собі означає короткий символ християнської віри в Пресвяту Трійцю. Торкаючись чола трьома пальцями, просимо Бога просвітити наші думки й дати нам мудрості. Торкаючись грудей, просимо Господа очистити наші почуття і дати любов до кожної людини та перебороти всі низькі пристрасті. Торкаючись правого і лівого плеча, просимо, щоб віра наша не була мертвою, а живою, і виявлялася в ділах. Оскільки рука — це символ діяльності, то просимо Бога скріпити нашу волю для християнського життя, звершення добрих діл, виконання заповідей Христових у щоденному житті.
Хрест осяює все життя людини, починаючи від тайни Хрещення. Його носимо на грудях як велику зброю проти пекельних сил; він благословляє все життя людини. Тому поклонімося Хресту Господньому тілом і духом. Очима віри подивімося не тільки на ікону Христа Спасителя, а й на Його Хресну дорогу. Цілуючи Хрест Спасителя, духом піднімімося на Голгофу, цілуймо його так, як би ми торкалися губами до кривавих ран Христа.
Хрест — це зброя, яку Господь подарував людям проти диявольських сил. Святі отці просять благословляти їжу, яку споживаємо; благословити одяг, який носимо; благословляти вхід і вихід домашніх дверей. Перед початком кожної справи кладімо на себе хрест кажучи: «Господи, благослови!». Завершивши справи, дякуймо молитвою «Господи, помилуй!» або «Слава Тобі, Боже!». Зранку, встаючи з постелі, ми повинні цілувати хрест з рішучістю терпіти все в прийдешньому дні. Лягаючи спати, цілуймо хрест зі словами: «Охорони мене, Господи, силою Животворного Хреста і збережи мене від усякого зла».
Князь Володимир Мономах у своєму заповіті дітям говорив: «Кожний вечір, цілуючи хрест, кайтеся у гріхах своїх і від серця кличте до Господа: „Господи, ти помилував розбійника, митаря і блудницю, так і нас помилуй, бо ім’я Твоє — Любов“».
ІІІ). Християнська Україна терпить і нині кланяється перед святим Хрестом. Благодатна сила виходить із Животворного Хреста Господнього, яка неодмінно оздоровляє кожного, хто її з вірою приймає. Український народ, дивлячись на святий Хрест, бачить свою хресну дорогу. І саме зараз говоримо про біль і правду дітям та внукам. Свою долю пройшли без гордині, але зі сльозами на очах, тому що таки вийшли живими з кривавої історії і навіть трішки вільні.
«Комуністична система, — писав Степан Бандера, — запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля, а на її місці поставила фальш і брехню. Але не зуміла вирвати з людської душі розуміння, що таке правда, туги за нею, бажання її перемоги. Бо правда — це дорога, якою людська душа прямує до Бога. А від цього прямування ніхто й ніщо не відверне людства».
Не жаліли московські окупанти ні жінок, ні малолітніх, ні старих, ні навіть інвалідів війни. Жінок судили не менше ніж на 15 років каторги за участь в УПА, де вони були медсестрами чи кухарками. Дівчат, які були зв’язковими чи збирали для повстанців продукти або одяг, судили щонайменше на 10 років неволі. За те, що сплела пару шкарпеток чи светр для повстанця, погодувала брата-підпільника, була членом «Союзу українок» чи «Просвіти» — 15 років ув’язнення. Жінкам-кур’єрам чи зв’язковим — такий самий вирок.
Спочатку судили греко-католицьких священників, відтак їхніх дружин і тих, хто підтримував з ними зв’язок. На 25 років позбавляли волі ченців, які проживали в Гошівському монастирі отців Василіян і відмовилися перейти на православ’я. Згадані «провини» приписували не лише духовенству, а й учителям, селянам, військовим. Репресій зазнали також члени релігійних громад інших конфесій, крім Російської Православної Церкви (РПЦ), яка вірно служила панівному режиму. Духовенство забороненої УГКЦ, яке не хотіло переходити до РПЦ, діяло підпільно. Про істинну героїчну боротьбу за збереження рідної Церкви розповідає єпископ Павло Василик у спогадах «Велика сила молитви».
Під час таких операцій карателі НКВД грабували населення, знущалися із жінок, не жаліли навіть тих, чиї чоловіки перебували тоді на службі в Червоній армії. Їхня зброя — терор, жорстокість, підступність. Діяли дико, бо знали про безкарність своїх злочинів, що в найгіршому разі їх на якийсь час виключать із Комуністичної партії, а згодом поновлять за нові злочини, які вже їхні зверхники розглянуть як героїчні вчинки.
Найбільшої шкоди завжди завдає страх. Нашому народові, щоб зрозуміти Божу істину в нашій історії, замало просто бачити або чути: треба вміти це робити. Тільки схилившись перед святим Хрестом, можна знайти Божу істину у Святому Письмі. Ще Тарас Шевченко у своєму посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим» писав про терпіння, хрест України та старався відкрити істину: «Отак і ви прочитайте! щоб не сонним снились всі неправди, щоб розкрились високі могили перед вашими очима, щоб ви розпитали мучеників: кого, коли, за що розпинали!».
Висновки. Народ України нині вшановує святий Хрест щирою молитвою: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо». Хрест Христовий — це найкраща підтримка в боротьбі за своє життя, за життя свого народу, за життя своєї Церкви. Боротьба за Україну і Церкву вимагає від нас тяжкої й упертої боротьби з найкращою зброєю — Хрестом Христовим. Від нього ми повинні набирати сили для нашого воскресіння, згідно з апостолом Павлом: «Коли ми з ним померли, то з ним будемо жити. Коли страждаємо, то з ним будемо й царювати» (ІІ Тим. 2, 11–12).
Пресвята Богородице, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи гідно приготувати наш народ до зустрічі світлого Христового воскресіння.
Господи, силою святого Хреста благослови Україну миром і розвитком духовним та матеріальним. Амінь!
Благословення Господнє на вас!
† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський
4 квітня 2021 року Божого,
у Третю неділю Великого посту — Хрестопоклінну,
у катедральному храмі Преображення Господнього,
м. Коломия
