СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків: «У постаті апостола Томи нам розкривається модель передавання живої віри»
Проповідь преосвященного владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, у Томину неділю, 9 травня 2021 року, виголошена під час Архиєрейської Божественної Літургії в катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Святого апостола Тому традиційно називають «невіруючим», однак це не цілком вірно. Хіба решта апостолів, так всі зразу, повірили у Христове воскресіння? Повірили у слова жінок, яким найперше об´явився Воскреслий?
Замкнуті апостоли
Апостол Тома радше є тим, хто критично віднісся до своєї віри. Як один із дванадцяти, він був біля Ісуса, чув науки та був свідком багатьох його чудес. Проте його віра не сягала глибин таємниці Христа. Тома не сумнівався що Ісус є Сином Божим, а на Тайній вечері настільки перейнявся словами Ісуса про любов, що був готовий розділити його долю аж до смерті. Тому потрясіння, спричинені смертю Христа, спонукали його до ревізії своєї віри.
Після Христового розп’яття учні скриваються у замкненому домі. Їх охопила зневіра та стид, що вони втекли, коли їх Учителя було зраджено та схоплено. Зневіру доповнював страх перед юдеями, але теж перед майбутнім, страх, який закрив їх у собі та позбавив перспективи. Та зненацька, крізь зачинені двері, до їх замкнутості входить Воскреслий, і промовляє слова, які докорінно міняють все: «Мир вам!».
Відкриті рани Спасителя
Після зради, хреста, смерті та аду, воскреслий Ісус не приходить, щоб докоряти учням чи їм вибачати. Це привітання — не знак ввічливості. Христос звіщає апостолам незнаний досі людям у світі «свій мир». Мир, здобутий на хресті жертвою милосердної Божої любові та дарований людству у Особі Воскреслого. Тому все, що передувало цьому, просто згинуло у цьому великому Христовому мирі.
Ісус показує учням рани своїх рук та боку і каже: не тривожтесь і не сумнівайтесь… «це ж я сам». Любов написала свою історію на тілі Ісуса алфавітом ран. Воскресіння не зцілило, але залишило їх відкритими, доки остання людина не доживе до останнього дня своєї історії. По ранах учні впізнають Розп’ятого, того, кого вони знали, але ніяк не очікували знову побачити. Їх розіп’ята страхом віра воскресає вірою у Воскреслого Спасителя.
Свій мир Христос запевнив даром Святого Духа і посланням апостолів у силі його благодаті встановлювати Божий мир у світі: «Як Отець послав мене, так я посилаю вас… Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тому відпустяться!». Мир Ісуса має стати здобутком кожної людини через примирення з Богом і прощення гріхів.
«Ми бачили Господа», і що?
Коли вперше приходив Ісус, Тома не був з апостолами, а як зустрівся з ними, вони йому сказали: «Ми бачили Господа». Проте самі продовжували ховатися, двері знову були замкнені, і він напевне мусів добре стукати і чекати, поки вони йому відчинять. Отож, ці слова не справили на нього особливого враження.
«Ми бачили Господа», і що? … Така новина, сповіщена лише словами, виглядає неповною і непереконливою. Їй бракує продовження, яке б розвіяло будь-який сумнів. Зустріч з Воскреслим не може бути просто якоюсь буденною оказією. Вона має все змінити, зробити якусь «революцію» у житті. Тома волів би побачити щось, що як підтвердження цих слів, вказувало б на докорінний перелом у поведінці апостолів, на початок нового життя. Але нічого такого не побачив. Не було переконливих свідків, сяючих миром та радістю; натомість розгубленість і страх. Навіть через вісім днів, відколи вони бачили Воскреслого, все ще були замкнені: і двері, і самі апостоли… Не дивно, що реакція Томи була такою, якою вона була: «Якщо я не бачу — я не повірю»…
Достатньо однієї зустрічі із Воскреслим Христом
Повертаючись думкою на Голгофу, можемо зрозуміти вимогу Томи. Чисто по-людськи він не міг повірити, що Ісус, якого розіп’яли та прокололи списом — живий. Навіть якщо це говорили довірені люди, для котрих смерть Учителя стала спільною трагедією. Його гіркий досвід не припускав ще одного розчарування, тому волів мати впевненість у такій важливій справі, як віра у воскресіння Христа.
Через вісім днів Ісус знову прийшов через замкнуті двері до місця, де зібралися учні і Тома був з ними. Христос дозволив йому на власні очі переконався у дійсність свого воскресіння. Цієї однієї зустрічі з Ісусом Томі було достатньо. Його віра відкрилася на незбагненне і виразилася категоричним визнанням: «Господь мій і Бог мій!». Це стало для Томи іншим досвідом з Богом, який доповнив та перевершив попередній досвід, розчинений у трагічній безпорадності Голгофи.
Не залишатися свідками лише перших слів: «Ми бачили Господа»
Звичайно, первісна Церква не складалася з таких як Тома. Однак, сьогодні він потрібен нам, щоб іноді зупинив та спонукав поглянути зі сторони на вірогідність нашої віри та успішність її свідчення, і спитати себе: а що далі…?
Ми часто зосереджуємося на діяльності та засобах і плутаємо їх з ціллю. Плануємо своє життя, в тому числі і церковне, а його якість оцінюємо досягненням намічених успіхів у різних ділянках. Але що потім… Друга частина речення ніби відсутня. Потрібно змінювати наше мислення та погляди на речі, щоб у сучасному світі ми не лишалися свідками лише перших слів: «Ми бачили Господа»…
«Блаженні ті, що не бачили але повірили»… Христос адресує ці слова Томі, чи всім апостолам? Вони його бачили, але їх віра не була переконливою. Господь об’являється Томі поміж учнями не через його сумніви, але крихкість віри людей.
Бути вірогідними свідками воскреслого Христа
Дійсність Христового воскресіння настільки радикальна і немислима, що повірити в це неможливо розумом чи уявою на основі земного досвіду. Чеснота віри своєю суттю є Божим надприродним даром людині. Її відповіддю на цей Божественний дар є особисте навернення. В ньому одночасно поєднуються її причина і наслідок. Навіть зачата свідченням найбільш вірогідних свідків, віра кріпне лише досвідом особистої зустрічі з Воскреслим Христом. Це духовний досвід діалогу з Божим словом, яким людина практично втілює віру у своєму житті. Лиш життя, котре живиться з віри, може її укріплювати.
Тож у постаті апостола Томи нам розкривається модель передавання живої віри. Бажання побачити має стати нашою відкритістю на божественний дар віри. Бути вірогідними свідками воскреслого Христа є життєвим посланням кожного християнина. Але для того, щоб нам інші повірили, маємо жити згідно своєї віри так, щоб вони за всіх обставин не сумнівалися у тому, що «ми бачили Господа». Тоді наше свідчення про Воскреслого спричиниться до блаженства тих, що повірять у Христа, бо неможливо не повірити тому, що проповідує «Господь мій і Бог мій» не лише словами, але і життям, несеним вірою. Амінь. Христос Воскрес!
єпарх Стрийський
