СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Тарас Сеньків: Піклуватися про зернятко своєї віри щоденно
Про важливість віри серед грізних обставин часу і місця, про її плекання кожного дня та про те, як стати вірогідними Христовими свідками, подібними до старозавітніх мужів віри — у проповіді владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського, виголошеній у першу неділю Великого посту — Неділю Православ’я, 5 березня 2023 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії у катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.
Сьогодні ми слухали уривок Послання апостола Павла до євреїв. Зазвичай ми приділяємо більше уваги текстам Євангелія. Але апостольські листи є євангельським словом, зверненим безпосередньо до нас. Послання до євреїв є мов би витягом з богослов’я першого століття, при тому дуже вимогливим. Читання починається оповіданням про Мойсея, і продовжується ніби зітханням. «І що ще скажу? Часу не вистачить мені, як почну розповідати про Гедеона, про Барака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків». Але апостола не стільки хвилює брак часу для обговорення історії обраного народу. Перечислюючи усіх, хто стояв біля колиски віри Ізраїля, та наголошуючи на подвигу тих з них, що «загинули в муках, зрікшись від них звільнитись, щоб осягнути ліпше воскресіння», він прагне аргументувати слухачам написану скоріше формулу віри: «Віра є запорукою того, чого сподіваємося, доказом речей невидимих».
Віра тримає «на плаву» серед грізних обставин часу і місця
Це є фундаментальне твердження, засноване на об’явленні та свідченні. Віра є дійсністю, яку ми не можемо емпірично перевірити: яку не можемо осягнути дотиком, ані окреслити її межі, ані вкласти у вичерпне визначення. Віра — це стосунок. Віра — це те, в чому скриті наші найпотаємніші прагнення, з чим ми пов’язуємо своє життя. У чому ми твердо переконані, хоча вагомих аргументів у нас немає. Адже їх не дає навіть автор листа до євреїв. Він відкликається на приклади тих, хто засвідчив тверду віру своїм життям і вчинками, і хто пішов на значні жертви заради віри — навіть на найвищу жертву свого життя. Власне, лист написаний через гоніння на християн, тож у адресатів перед очима були приклади живої та незламної віри. Однак і авторитет пророків та царів для адресатів, які є євреями, є не тільки цінним, але і сильним доказом того, що їхні предки силою віри у Бога перемагали цілі ворожі імперії, хоч зовні, в усьому були слабкими. А поруч них є свідчення численних безіменних мучеників, віра яких була сильнішою за страждання, та давала їм силу все витримати, і навіть віддати життя.
Тому, читаючи про старозавітних свідків віри, ми захоплені їхньою непохитністю у своїх переконаннях перед лицем надзвичайно складних життєвих ситуацій. У вірі вони знаходили силу терпіти зневаги, тортури і тюрми. Вона тримала їх «на плаву» серед грізних обставин часу і місця. А тепер подумаймо про себе: ми віримо у Бога, але чи змогли б зробити те, що зробили вони? Радше, ніж рівняти себе з цими постатями, ми поставили б себе поряд з апостолами, яким каже Ісус: Маловірні, чому засумнівались?
Привілей жити у часі новозавітньої історії
Та щоб касувати усі сумніви, вкінці звучить підбадьорлива обітниця, яка спрямована у майбутнє і, отже, звернена також і до нас: «І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість». Обітниця, котра дана усім та сповнюється у Христі, який приніс викуплення і спасіння, коли прийшов у цей світ. Якщо старозавітні свідки віри вірили в Бога і в його обітницю Месії, тим краще освоять ці «вершини віри» ті, хто живе в часи Нового Завіту, який встановлюється під владою Христа, Божого Агнця і благодаттю Святого Духа. З точки зору свідків Старого Завіту, ми нескінченно щасливіші: крім того, перед нами є обітниця другого приходу Христа, яким усе завершиться. Тоді віра буде щедро винагороджена і стане запрошенням до небесного Єрусалиму.
Це привілей, а не заслуга, жити в часі новозавітної історії, прямуючої назустріч вічності у Бозі. Як і те, що нам зараз не доводиться засвідчувати свою віру мучеництвом. З іншого боку, грозить нам через це і конкретна небезпека. Що нашу віру будемо проживати лише поверховою, буденно. Що в критичні моменти, коли віра буде єдиним рішенням і засобом перемоги над злом у цьому світі, ми будемо шукати безпечний для себе компроміс з сучасними ідолами. А потім замість Бога будемо пристосовувати до них правдивий зміст своєї віри, розбавляючи її ідеологіями фальшивих месій.
Подивитися на якість своєї віри
Наш Бог є досконалим, всезнаючим і люблячим Отцем, і нам не варто надто хвилюватися через життєві обставини, які здебільшого вирішуються самі собою. Якщо вони нами все ж керують, то через те, що ми самі не впливаємо на них через віру та довіру до Бога. Тому варто подивитися на якість своєї віри, її потрібно берегти, за неї маємо боротися, її поглиблювати та зміцнювати. Як? Життям, яке безумовно та відважно звіряємо в руки Божі. Життям, зосередженим на Христі. Життям, стовпами якого є віра, надія і любов, чесноти, котрі Святий Дух вливає у кожне серце, відкрите на дію його благодаті.
Ісус пообіцяв нам, що якщо наша віра буде як гірчичне зерно, ми зможемо гори пересунути. Просто нам потрібно піклуватися про це зернятко, щоб воно росло і приносило плоди. Свідки віри зі Старого Завіту не йшли якимось таємничими шляхами. Вони дбали про свою віру, у своєму житті опиралися на неї і цим її скріплювали. Тож, якщо хочемо, щоб наша віра вистояла в години кризи, маємо плекати її у часи сприятливі. Робім усе, щоб залишатися поруч з Ісусом протягом дня, навіть коли не відчуваємо «потреби». Знайдім хвилинку для роздумів над його словом, щоб воно могло пустити коріння у вашому серці і прорости у добі випробувань. Дозвольте собі познайомитися ближче зі святими та ісповідниками віри нашої Церкви, бо вони є нам близькими та вірогідними свідками, які навчаться нас наслідувати їхню вірність Христу. І, нарешті, вийдіть за межі власної тіні та почнім свідчити про нашу віру серед супротивних обставин сучасного світу. Ісус хоче, щоб ми використовували нашу віру, незалежно від того, наскільки вона мала, в усіх життєвих обставинах. Якщс ми будемо так поступати, то теж станемо вірогідними Христовими свідками подібними до тих, чиї історії описані у Святому Письмі.
Власне на цьому і наголошує нам Неділя православ’я — стояти посеред тих, хто згідно своєї віри правдиво і відважно славить Бога. Амінь.
єпарх Стрийський
