Владика Тарас Сеньків на Стрітення: Віднайти в Бозі світло для себе, щоб стати світлом для інших

19 лютого 2022

Сьогодні святкуємо свято Стрітення Господнього, яке має свої початки за цісаря Юстиніана, коли в Константинополі був мор і одній побожній душі було об’явлення, що коли проголосять цей празник, мор зупиниться. Все, що знаємо про цю подію — знаємо від святого апостола євангелиста Луки, який говорить, «що докладно все розізнав». Передусім, здається, що це свято пов’язане з приписами Старого Завіту, але воно має що сказати нам і сьогодні.

Старозавітній закон про жертви на 40-ий день

Припис був такий, що кожен хлопець, первородний, буде посвячений Господеві. В Ізраїлі дуже яскравою була пам’ять про історію визволення з Єгипетської неволі. Тієї неповторної Пасхальної ночі загинули всі єгипетські первістки, а єврейські діти були врятовані від заглади. Тлумачення цього знаку було всім зрозумілим: відтепер всі вони належать Богові, який їх врятував. А за цим є щось більше — таким є порядок у стосунку Творця і створіння: Бог створив людину, тому вона належить йому. Але, якщо чесно, ми усвідомлюємо це лише за особливих обставин, передовсім коли уникнули якихось небезпек. Тому наше життя не належить винятково нам. Навпаки, воно є нам дароване, щоб ми самі зробили його даром, яким ощасливимо ближніх, щоб збагативши його добром, повернути Творцю, як жертву його прослави.

Закон приписував принести в жертву «пару горлиць, або двоє голубенят». Згідно зі Старим Завітом потрібно було принести в жертву ягня. Але це було надто дорого для бідних. Тому в книзі Левітів є припис, що бідній матері достатньо дати лише «двох горлиць або пару голубенят». Навіть вони, можливо, були не зовсім дешевими, однак за цією жертвою, котра сама по собі є дрібницею в порівнянні з тим, що приноситься, стояла постать людини, це був знак її посвяти Богові. Але ці жертви є гарним символом християнського життя, яким його знаємо з повсякдення. Ми визнаємо, що Богу належить все, що ми маємо і робимо. Але ззовні ми не можемо висловити свою віру інакше, як невеликими символічними вчинками: хрестимось перед роботою, молимося короткою молитвою, приносимо маленьку жертву як знак, котрим віддаємо себе Богові, признаємо йому право на себе. У цьому контексті навіть маленькі жертви мають особливу цінність. Можливо, виглядають дрібницями, але вони надають сакрального характеру кожній миті нашого життя.

Роман Василик, Стрітення Господнє

Діти належать Богові!

Ми вже знаємо, як продовжувалася історія Ісуса, але на той момент Стрітення, вона все ще була прихована від Діви Марії та Йосифа. Коли вони прийшли з ним до порогу храму, засвітилося світло і для них. Там Марія віддає свою дитину з рук і передає комусь іншому. Старець і пророк Симеон бере Ісуса на руки і зворушливими словами славить Бога за те, що йому дозволено зустрітися зі «світлом» і «спасінням» народів — побачити прихід Месії. Поступово, у міру того, як дитина росте і стане дорослим мужем, руки грішників будуть торкатися його все більше й більше: руки тих, хто в натовпі навколо чудотворця будуть пробувати хоча б доторкнутися до нього, але також будуть і стиснуті в кулаки руки ворогів, які жорстоко схоплять його, будуть бичувати і розіпнуть.

Батьки дивуються таємниці, яка відкривається в їхній дитині, і щораз більше усвідомлюють, що їхня дитина не належить їм, тому що Бог повністю бере її для себе. Батьки, подивіться на своїх дітей! Таємниця Стрітення сьогодні не є історичною пам’яттю або згадкою, але змістом вашого життя! Діти належать Богові!

Через цю дитину Бог дасть людям рішення, які будуть мати для них вирішальне значення. Симеон відчуває, що вже починається порятунок, який через страждання любові обновить світ. Дитя та ті, хто з ним тісно пов’язані, а передовсім його Матір, розділять з ним ці страждання. Ісус є світлом, яке оскаржить та розвіє темряву світу; він — камінь, на якому або будує людина своє життя, або його об нього розіб’є.

Любов Яцків, Стрітення Господнє

Навчитися жертвувати Богові себе і своїх рідних

Одним із найбільших страждань віруючих людей наприкінці земної подорожі є смуток з того, що їх діти та нащадки часто є далеко від Бога. Все життя вони старалися про віру своїх дітей, але нерідко без видимого результату. Сьогоднішнє Євангеліє є великою втіхою для них усіх. Тут старий Симеон та пророчиця Анна, двоє вірних Богу людей, є явним знаком надії серед натовпу, який байдуже проходить повз присутнього Месію. Навіть ці двоє не зустріли швидко й легко Ісуса, і їхня віра більше ґрунтується на сподіваннях у те, що має прийти. Але, все таки, вони висловлюють Богові подяку та вдячність. За що? За те, що їх очікування на правильній дорозі. Вони не побачать кінця, і не будуть свідками кульмінації Христового діла відкуплення. Та й тепер не бачили інших ознак, які б їх переконали, що все добре. Для їхньої довіри було достатньо одного простого факту, що Месія вже діє. Також нам часто не дається більше, ніж бути тими, хто бачить, що Бог діяльний у житті особистому, родинному, суспільному. Що Бог вже тут і цього має бути досить! Зрештою, майбутнє Божого Царства виходить далеко за межі нашого земного бачення. І в цьому майбутньому отримають шанс почути запрошення Ісуса до взаємності у любові теж і ті, для кого ми не можемо нічого іншого зробити, як тільки цієї взаємності бажати, та молитвами її для них випрошувати.

У сьогоднішньому святі Стрітення є мовби закладений глибокий фундамент розуміння історії спасіння. Сьогодні ми маємо навчитися жертвувати Богові себе і своїх рідних, як це здійснилося тої скромної і до кінця незрозумілої учасникам миті, коли сповнявся закон. Закону, котрий відкриває людині дорогу не примусу, але потреби, відкриває правду, що ми належимо Богові, тому що в Дитятку Ісусі Бог добровільно став належати нам. І тільки в цьому взаємному діалозі себедарування між Богом і людиною, людина віднаходить свою гідність і велич та відкриває для себе світло на дорозі, якою вона має прийти до остаточної єдності з Богом. Світло для себе, щоб стати світлом для інших. Амінь.

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський